Режим работы: с 10:00 до 17:00, кроме понедельника
Сад скульптур работает без выходных в летнее время с 10:00 до 21:00, в зимнее время с 10:00 до 17:00

Адрес: г.Одесса, ул, Ланжероновская, 2

Телефон: 8 (048) 722-33-70
Отдел экспертизы культурных ценностей: 8 (0482) 33-52-12, 33-52-13
E-mail: litmuseum.org@gmail.com

-Фотогалерея -Музейщики смеются -Виртуальный тур -Сад скульптур
Жук-сказка

Сказочники – все до одного – люди веселые. Так считают дети.
Сказочники, как правило, люди печальные. Так думают взрослые.
Сказочники могут творить чудеса – уверены дети.
Сказочникам трудно живется – знают взрослые.
Если говорить о художнике, писателе, поэте, сказочнике Михаиле Ивановиче Жуке (1883-1964), то взрослые, увы, правы в обоих случаях, а дети – только во втором.
Впрочем, можно сказать, что вначале жизнь Жука напоминала рождественский сюжет – сын рабочего стал известным художником, учился в Киеве в школе Мурашко, в Польше, дружил с Коцюбинским. Его стихи и прозу публиковали в известных украинских журналах, он был одним из первых (и лучших) украинских художников-символистов. Счастливо женат, подрастают два сына.
Человек, которому родиться бы в эпоху Возрождения – он мастер на все руки. Портреты, декоративные цветы - выполнены пастелью. Гравюры на металле, дереве, линолеуме. Стихи, проза, пьесы, сказки, мемуары. И позднее – керамика.
В бурные годы гражданской войны Жук жил в Киеве. Он был одним из основателей Академии, активным участником, а, возможно и лидером журнала искусств «Музагет». Нет ни одного события в культурной жизни, в котором не принимал бы участия Михаил Иванович. И друзья его - те, кто считает что не должна украинская культура ориентироваться на гопак и шаровары – М. Зеров, М. Хвылевой, О. Слисаренко, Лесь Курбас. Они пытаются создать новое, ориентированное на современные идеалы искусство. Но… очередная …надцатая смена властей и Жук вынужден вернуться в провинциальный и глухой Чернигов. Нет работы, и чтобы прокормить семью, он занимается тем, что более всего в жизни ненавидит – канцелярской работой.
Записи в дневнике: «Кому потрібні ваші мудрі мішки канцелярії з висмоктаними подобами людини?», «Я, мов на кладовищу серед конторських столів». И он отводит душу, сочиняя сказки для сыновей. Грустные сказки получаются. А сказка про короля Пустилихо и вовсе не для детей. Свою политическую позицию Жук четко обозначит через месяц после завершения сказки, в июне 1922 года: «Коли питають: який уряд кращий? – правий чи лівий. Це питання подібне до того – яка рука у злодія краща – права чи ліва. Про середину навіть смішно говорити».
Профессор М.И.Жук приглашен в Одессу. Он приезжает сюда осенью 1925. Начинается самая долгая глава его жизни. И самая горькая. В феврале 1931 его арестовали. Правда, вскоре выпустили. Но намек Жук понял. Когда через несколько лет были арестованы и расстреляны почти все его друзья, он перестал писать портреты. Спасался от очередного ареста в Москве, стал заниматься росписью керамики. Перед войной вернулся в Одессу. С начала 1920-х Жук постепенно отказывается полностью почти от всего – вначале перестал писать сказки, затем пьесы, прозу, портреты, делать гравюры. Но можно только поразиться мужеству этого человека – он не уничтожил ни одного портрета «врагов народа». Большинство изображенных им писателей и актеров можно найти в печально известном списке расстрелянных к «двадцатой годовщине Октябрьской революции».
Во время войны жил с семьей в Одессе. От повторного ареста за пребывание на оккупированной территории Жука спас бывший ученик, ставший министром культуры Украины – поэт Павел Тычина. Жук продолжил преподавание в художественном училище. Но никто из его учеников не знал о том, что керамист Жук был еще и известным художником, неплохим писателем, что он создал (и сохранил) потрясающие портреты уничтоженных и запрещенных писателей.
После смерти Жука одесские коллекционеры разобрали портреты неизвестных никому людей – уж больно выразительны они были. И только через несколько лет узнали, кто на них изображен. Постепенно стали публиковать рассказы Жука, стихи. А сказки не перепечатывались. Жаль, многие из них очень злободневны. Читатель может в этом и сам убедиться.
Алена Яворская
При публикации текста сохранены особенности орфографии и стилистики автора.


Михайло Жук

Про доброго короля Пустилихо

Дітки! Багато королів жило на світі. Були такі, що все своє життя воювалися. Були й такі, просто лихе життя вели, а потому Богові молилися, щоб присвятитися; а то були й звичайні – от такі собі, як просто трава: аби зелено було. Тільки король Пустилихо, про якого ми тут послухаємо, був не такий. Крім королівства, палат і золотої корони, - у нього були ще дві дорогі речі: мудрість і страшенна добрість. Звичайно, що останні дві річі він одержав од природи і то виключно для свого вжитку. Часто Добрість, як лихі комарі, не давала йому спокою. Тільки він було покладеться уночі спати на шовкову постелю, аж надлітає добрість і дзвенить тоненько: „Грішнику, грішнику! Ти спиш, а твої підданці ще й досі не лягали... Вони працюють, а ти спиш...” Махне Пустилихо у темряву рукою, повернеться на другий бік, аж знову Добрість шепоче: „Що ти робиш? Там малі діти не сплять, серед твоїх підданців, бо голодні, бо у вохких льохах живуть, бо їм холодно...”
Знову повертається назад король. І виходило часто так, що й до ранку не міг він заснути. Встає стомлений, сердитий. Ледве дотягне до обіду, а потому зараз же йде відпочити. Так мухи не дають. Дуже розгнівався нарешті Пустилихо на мух. Закликав до себе наймудрішого радника та й питає:
- Ти мудрий чоловік – так скажи мені одно: королівство моє велике, мухам у
йому доволі місця, щоб літати, так чому ж вони мені у ніс або у очі залазять?
Радник промовив:
- Виключно з пошани до Вас, Ваша ясність.
- Ну, а павуки?
- Теж з пошани!
- А блохи?
- Теж з пошани...
- Так видай наказ, - промовив король до радника, - щоб мене трохи менче
шанували, принаймні всі ті, про яких я тобі сказав. – Мухи, комарі, тощо.
- Добре, Ваша Ясність! – радник уклонився і вийшов.
- Шкода, що про Добрість такого наказу не можна видати, - подумав король.
А добрість короля - робила своє діло: приходила і вдень і в ночі до нього; не давала ні
їсти, ні спати, ні в карти пограти.
Нарешті Пустилихо вирішив, як позбутися біди. От тут саме прийшла до його
Мудрість. Закликав знову до себе радника і наказав йому:
- У три дні, щоб всі багаті по моїй країні доброхітно віддали все своє майно
тим, які зроду нічого не мали... Як це не буде виконано у положені мною три дні, то я, король Пустилихо, одберу все силою і сам порозділяю убогим своєї країни. Так буде. – Закінчив він.
Радник написав тут же наказ, а король підписав його, - так що за кілька годин цей
наказ був проголошений по цілому місті до найдальших його кутків; а ще трохи згодом і по всій державі.
Не помітив тільки одного добрий король, що Мудрість зараз же залишила його і кудись наче вийшла. Прийшла сама Добрість і почала порядкувати. Перш за все нашептала королеві, що він „надзвичайний”, що він „єдиний”, що він незрівняний”, - усі слова, які були колись казані в таких випадках вишукала Добрість і насипала королеві крізь вухо до голови. Король аж заснув. А що діялося навкруги. Ще над вечір того ж самого дня почався надзвичайний рух по державі Пустилиха. Всі багачі наладовували своє добро на здоровенні мажари і кудись виїздили. Бігали робітники, ляскали батоги, скрипіли колеса, кричали несамовито верблюди... Все збилося у купу і тільки великими шляхами, що йшли до чужої землі, гусаком тягнулися безперервні валки... На кожній мажарі – сидів багач зі своєю родиною... Кому було душно, то порозчиняли парасолі... Кому просто весело – той співав пісні і рідко хто плакав, залишаючи рідний край. Плакали, тай то прості, челядь, що випроваджувала своїх панів у дорогу. Курява лежала хмарою понад всією країною. Небо втратило звичайно ласкавий колір „державності”, а було каламутне, як вода з глиною.
Так продовжувалося цілих три дні.
Ранком четвертого дня прийшов до короля радник і стиха промовив:
- Всі виїхали, Ваша ясність.
- Хто? – скрикнув король.
- Що мали віддати своє майно на бідних.
- Цього не може бути... Сьогодні ж у ночі зробити огляд всієї держави і
відобрати все, що є... І що найшлося... За три дні не все повивозили. Я сам пороздаю, кому схочу... Як нічого не знайдете, то всіх засмажу в казанах, як печеню...
Радник пішов. Король спав цілісеньку ніч добре. А що робилося тої ночі! Військо короля Пустилиха нападало на кожного і одбірало все, що тільки траплялося під руку... Навіть коли у кого не міцно держалися зуби, то й зуби повитягали. Хто кричав – того били, а хто балакав – тому рота зав’язували... Словом, до ранку біля палацу лежали цілі гори майна, а всі люди по місті седіли голі й не могли навіть вирушити на вулицю, щоб кому пожалітися. Коли ж виходили часом у двір і там кого зустрічали, то зараз же заплющували очі і так балакали.
- Єсть! – тільки одне слово промовив радник, коли прийшов зі звісткою до короля.
Пустилихо вийшов на веранду, разом із своєю добрістю, і аж усміхнувся, коли
побачив такі скарби:
- Зараз же пороздавати усе геть чисто на бідних! І, я думаю, що це не все, що
можна було забрати?
- Ой, далеко-далеко не все, - зітхнув радник. – Там ще скарбу, там скарбу...
- Так от що ... Завше в ночі забірайте, а в день роздавайте, поки я не скажу – годі! Розумієте?
- Розумію! – уклонився радник.
А королеві цю думку шепнула його Добрість.
Так навтішався король, що навіть тоді ж і вдень заснув. Не бачив знову, як ретельно працювали його прибічники. До вечора вони справді порозтикали, що кому трапило... Були знову сльози, непорозуміння, але й була радість, що король змилосердився і знову повертає так важко загорьоване добро. Правда, частина поглумилася, але ж і добра частина повернулася. Може, Іванове трапило Семену, а Семенове Петрові... Так то ж нічого, можна потому розібрати... Збираючись спати – люде заспокоїлись, а багато так і дякували короля, що він вигнав багачів, та повернув їхнє власне добро. Ще були такі думки, що добре б, коли б і сам король пої... та боялися якось до кінця додумати і не засинали.
Король же ж довго у вечері забавлявся, коли розглядав список річей, що видав народові.
Він заїдав смашні страви і часто сміявся... Ха-ха-ха! - двісті тисяч штанів! Вісімсот тисяч подушок з курячого пірья... Ха-ха-ха! От так ловко! Спи, мій народе! Втішайся добрістю короля!
Після вечері, коли Пустилихо положився спати, та знову прийшла Добрість, щоб повчати. Але король так замахав на неї руками, навіть дригнув з під ковдри ногою, що вона утікла… Ха-ха-ха! – сміявся король. – Теж вигадала! Немає тепер дурних. Спати – так спати. [-] І заснув так добре, як ще ніколи не спав у ночі.
Людей же швидко побудили. Знову почалося те ж саме, що і вчора. Сльози, прокльони, забірання всього, що траплялось під руку, або й під ногу. Над ранком перед палацом була знову така ж сама гора з річей, як і вчора
Знову вийшов, поглянув король на неї і аж зрадів: на сьогодні у двічі будуть багатші його бідаки.
- Роздати зараз же все... А на ніч знову в поход... І так доти, поки я не скажу – годі! –промовив радісно король.
Через кілька днів король, щоб перевірити свою добрість, вийшов над вечір на вулиці міста. А щоб його не пізнали, то він перевдягнувся простим підданцем.
„Що за диво?” - думає король, тихо ступаючи по дорозі. „Нарід наче ще більше збіднів від того часу, коли я почав його обдаровувати.” Назустріч королеві часто йшли люде
якось химерно одягнені: он іде чоловік у жіночій кохті, а он де жінка – ну зовсім у такому одягу, наче жива канапа. Там знову йдуть фіранки, квітчасті хустки, портьєри... Одним словом, люде наче змовилися заморочити свого короля. Місто наповнилося ходячими меблями ріжного стилю і ґатунку, що і смішило і лякало Пустилихо. „Певне це якась оригінальна гулянка, з радощів,- ” подумав Король. На цьому він і спинився. Потому повернув до дому, закликав кравця і висловив бажання, щоб той йому на завтра зладнав костюм з найкращого матерьялу, що оббивають парадні стільці.
Роздаючи що дня силу річей – король думав, що народ збагачується все більше і більше... Радість панувала у серці Короля і з тої радощі забреніла раптом якась дивна мельодія... несподівано Король придумав пісеньку. (Це так буває з королями!) Таку просту, таку гарненьку (слова, які шепнула йому Добрість), що й пташку можна було навчити. Король ходив у новому костюмі „Парадного крісла” по кімнаті і весело підспівував:

У-руг-ви, у-руг-вай!
Сонце встало й ти вставай!
У-руг-ви, у-руг-вать!
Сонце сіло – треба спать!

Не видержав. Закликав радника і дав наказ:
- Слухай! Зараз кінець зими. Щоб у мить половили всіх птахів моєї країни і навчили їх співати мою пісеньку. Настане весна. Щасливі мої підданці будуть ходити в гаї,
в ліси, в сади, в поля... Нехай вони почують всюди, про що співає король... Та к просто і так мило..
Король зараз же переказав радникові зміст. Радник уклонився і вийшов зі співом:

У-руг-ви, у-руг-вай!
Сонце встало й ти вставай!

Король лишився і продовжував:

У-руг-ви, у-руг-вать!
Сонце сіло – треба спать!

Настала весна. Заспівали пташки, але що: всюди чути:

У-руг-ви, у-руг-вай!

Після цього терпець увірвався підданим короля. Вони мовчки почали помірати. Хто ж цього не міг зробити, то тікав світ за очі. Не минуло й тижня, як велика
країна короля Пустилихо – зовсім збезлюділа. Останніми повтікали навіть волки.
А добрий король вийшов раненько до парку; послухав знайомого співу пташок і, ляскаючи пальцями, весело повертав до палат. На йому була одежа, по останньому бажанню самого ж короля, як бувають матраци – у широкий і ріжнобарвний поясок. Зачіску він теж наказав зробити до гори, наче то була висмикнута мочалка. Він ішов і наспівував:

У-руг-ви, у-руг-вай!
Сонце встало й ти вставай!
У-руг-ви, у-руг-вать!
Сонце сіло – треба спать!

____________
_________



І від тої пори сама Добрість жила з королем... Він спав, коли схотів, і співав,
коли навіть того й не бажалося.
Мудрість же –от то як подала
першу думку, то більше не
поверталась до короля.

Черн. 30/V 1922


Назад

Афиша. События
ОТКРЫТИЕ СЕДЬМОГО МЕЖДУНАРОДНОГО АРТ-ФЕСТИВАЛЯ «ПРОВИНЦИЯ У МОРЯ – 2017»

25 августа в Золотом зале Одесского литературного музея (ул. Ланжероновская, ...
Выставка заслуженного художника Украины Николая Вылкуна

30 августа в 16:00 в музее А. С. ...
Виставка до 120-річчя виступів Соломії Крушельницької в Одесі «На вершині світової слави»

23 серпня о 15.00 в музеї відкриється виставка матеріалів з ...
Презентация книги Светланы Кузнецовой «Константин Паустовский. Искусство видеть мир»

10 августа в 15:00 в Золотом зале ОЛМ состоится презентация ...
Выставка живописи и графики Николая Ворохты «Исповедь»

27 июля в 15:00 в галерее ОЛМ откроется ...
Выставка иллюстраций «Черноморское солнце»

Мемориальный музей К. Г. Паустовского ко Дню памяти писателя открывает ...
Литературный флешмоб «Одесса читает. Одессу читают.»

12 июля в ...
Творческий вечер поэтессы Ирины Сапир

4 июля в 15:00 в  мемориальном музее А. С. Пушкина ...
-Гостевая книга
В публикации \"Генриетта\"прочитала о том, что раньше выходили материалы о ...
Автор: Татьяна

Place3D - профессиональное создание 3D туров и 360 виртуальных панорам. ...
Автор: Sergey

Доброго дня! Підкажіть, будь-ласка, чи є у фондах музею видання ...
Автор: Ольга

Виртуальные туры
«Photo3d»
ОДЕССКИИЙи
ЛИТЕРАТУРНЫЙ
МУЗЕЙ