Сергій Бондарін, одесит, журналіст, письменник, друг Е. Багрицького та І. Бабеля, був заарештований НКВС 3 березня 1944 року, звільнений в травні 1954. Всі ці роки він писав своїй дружині Жені, Генріетті Адлер. Пізніше він передрукував свої листи з табору. Після його смерті Генріетта Савеліївна подарувала папку з листами (сам Бондарін назвав її «Бідні люди») Сергію Калмикову, який передав її в Одеський літературний музей.

 

Сергій Бондарін – Генріетті Адлер

17/1 1947

 

Життя моє! Ти є! Ти здорова, ти є, і все інше вже не так важливо.

Ще не було такого випадку, навіть здається, в період мого переходу, і вже майже не було світла в моїх очах. Але ось кілька днів тому бандероль з «Трудом» і «Московским большевиком» заспокоїла мене, а сьогодні – 3 листи і 2 листівки. Остання з них від 2/1 І що ж мені тепер ще треба?

Але є й користь від цієї затримки. Треба думати, що це може статися і в подальшому і зазнавати це з великим спокоєм. Є ще й голос серця, і ось страшно, коли воно зрадить. Боже, невже може бути такий час? Не залишай мене тут одного, що б не трапилося!

Мила, як мені все знайомо з того, що ти відчуваєш, про що пишеш сама. Яке щастя, що ще можна говорити про це. Ні, я, здається, ніколи не зумію зовсім відірватися і стати холодним каменем в просторі. І ще, і ще скажу, що поки ти є – є надія, є сенс, є життя, і нічого не стане, якщо недостатньо однієї тієї біди, яка вже сталася над нами.

І Боже тебе збережи від власної необережності. Пам’ятай, завжди пам’ятай, що є колеса на бруківці, на рейках, є протяги і завжди і всюди є русалки, які самі можуть не знати цього. Пам’ятай про це завжди і скрізь – навіть у свого вікна, якщо хочеш, щоб і я коли-небудь вписав главу в повість «Життя з тобою», вірніше, пройшовся по неї своєю рукою.

А бандероль я отримав 14-го. І в той день з ранку мені підморгнув Степан, а сьогодні за 10 хвилин до пошти у мене з рук випала твоя вилка.

Про посилку я вже писав. Нової поки немає. Зараз великий затор на пошті. Але як все це не важливо, якщо є ти. Значить, буде і посилка, буде все, – життя триває. Зараз, коли відпало це смертельне занепокоєння, відпали і ті думки, що брали в облогу мене, і я їх навіть не можу згадати. Як і раніше буду користуватися кожною можливістю писати тобі і потроху все скажу. Я здоровий. Те з кишкою (прости вже такий гумор), що іноді болить, з осені минуло. Що можна їсти? Думаю, все смачне піде на користь. Тому я і прошу смачного – перцю, який присмачує і т.п. Миленька! Флакончик з маслом доїхав благополучно, і важко сказати, від чого сильніше враження – від масла або від самого флакончика. Відразу згадався напівтемний буфет, його кути, посуд, банки… Ай, як боляче! Скільки разів мої руки там нишпорили… Але золотко, право не знаю, що мені робити з гірчицею в порошку. Правда, я її і так потроху підсипаю, то в баланду, то просто на хліб.

Завдяки твоїм турботам я ситий, і не знаю, чи завжди так сита буваєш ти? У скриньці майже завжди є що-небудь ласе – маленькі мої радості, твоя втіха. Скринька? Скриньку мені спрацювали тут. У мене самий віддалений «тихий» кут в бараці, за піччю і тут ми удвох з одною літньою людиною нібито ладнаємо. Ця людина знала поета Василя Каменського та інших москвичів, бував в Монголії. Але щоб з ким-небудь подружитися, цього поки немає – просто намагаюся жити і декілька чоловік начебто мене розуміють і теж намагаються ладнати. А, загалом, тут розлучаємося з людьми, як в атаці…

Одягнений я так, що в Москві мені платили б підвищений гонорар: я отримав хутряну шубу і хутряну шапку-вушанку, валянки, ватник. У такому вигляді мені не страшні 40⁰ морози. У бараку у нас топлять, завжди є окріп для чаю, вечорами і раніше гримлять казанки, шумлять люди, зараз провели радіо, але моє ставлення до нього не змінилося – тим більше, що Москву передають рідко. І тільки зі світлом буває негаразд. Ось чому я просив свічку і навіть (якщо дійсно це тобі не дуже важко) електричну лампочку. Проводка у нас є і лампочки московського вольтажу годяться.

Мила! Мандаринка! Вони ж бідні, замерзають, куди їм! А горішки буду гризти! Боже! Що ж я скажу людям! Як буду дякувати? Стефана, і Бешку і всіх, всіх. Якщо Бог водить їх рукою, значить, він не хоче розлучити їх зі мною…

Робота йде. За цей час відбулися дві прем’єри («Весілля в Малинівці» та «Живий труп»), і завтра – третя «Анджело» В. Гюго. У всіх випадках я виходжу для вступного слова і, здається, не осоромився. Навпаки, мені від начальства доручена серйозна, відповідальна робота, і тут теж намагаюся не схибити. Незабаром у нас загальний огляд самодіяльності. Роботи буде багато, і ймовірно, я зустрінуся з Льонею, і взагалі з тими, хто грає, співає, танцює на колишньому моєму місці. А я поки все ще не танцюю… До речі, звідти раптом переслали-таки одне з твоїх листів (ще липневе) і я на хвилину уявив собі, як би я його прийняв, якби напередодні я отримав бандеролі, які мене заспокоїли… Але ні, я не самотній холодний камінь, що летить в просторі, і це була не тільки зірниця з милою землі.

Ну, ще кілька слів про ділові справи.

Мабуть, триріччя я все-таки зазначу великим діловим листом з надією на той сприятливий, якщо не щасливий випадок, який іноді все-таки ловлять або створюють… Якщо не маєш рук, май очі! Але завжди пам’ятай найголовніше, пам’ятай про себе. Рідна, не думай, що це повчання, ні, просто пристрасть до афоризму, слівце, що підвернулося. Тут же я або мовчу, або кажу – миска, банда, відбій. А «Молоду гвардію» ми все-таки використовуємо. Я зробив літературну композицію. Поки на 40-50 хвилин, а пізніше зробимо більше, і вони підуть в декількох голосах з музикою, пожежею і тривогою. Що ж до п’єс то ось прохання: постарайся роздобути «Дві сирітки», «Слуга двох панів», «Останні» Горького. Особливо цікаво «Дві сирітки» Це прохання нашого директора. Для вірності я, ймовірно, виклопочу дозвіл посилати мені на іншу адресу, а мені звідти будуть передавати.

Цілуй хлопчика, який любить каструлі і каже Женя. Ляльку я часто згадував у в’язниці. Тоді ще сподівався повертати її в руках як траплялося.

Всім вам, всім здоров’я, душевні сили, любов.

С.

Детальніше історію листів можна прочитати у другому томі шостого випуску збірника «Дом князя Гагарина» в статті С.В. Калмикова «Зелена папка (листи С.А. Бондаріна Г.С. Адлер 1945-1954 рр.)»

 

Олена Яворська