Садовський Микола Карпович (1856-1933) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, середній брат Тобілевичів. Народився 6 березня 1856 року у селі Окостуватому на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках.

Брав участь в Російсько-Турецькій війні на Балканах. Відзначився хоробрістю і відвагою, став героєм Шипки, повернувся з війни Георгіївським кавалером. Продовжував служити в армії, але служба в мирний час викликала відверту нудьгу. З надзвичайною радістю сприйняв Микола Карпович звістку про створення української трупи. Брав участь в перших тріумфальних гастролях в Одесі 1883 року і з першого свого виходу на сцену стає улюбленцем одеського глядача.

Ставний, гарний, з прекрасним голосом актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів. Сценічні образи М. Садовського виділялися історичною і соціальною конкретністю, психологічною глибиною та ідейною чіткістю.

Гра його характеризувалась емоційним наповненням, діапазон ролей вражає. Софія Тобілевич зазначала: «Того враження, яке вся творчість корифеїв, а особливо Садовського справляла на широкі маси публіки, не виявити словами, бо слова надто мізерні. Цілу галерею типів і характерів змалював на подив світові цей великий драматичний артист» (С.В. Тобілевич «М.К. Садовський»).

Садовський уславився виконанням героїко-історичних персонажів: Богдан Хмельницький (в однойменній п’єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської). Талановито виконував ролі героїко-побутового плану: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого) тощо. Садовський був першим виконавцем ролі Командора в «Кам’яному господарі» Лесі Українки та першим Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя). Крім того, Микола Садовський блискуче виступав в оперному репертуарі і уславився як виконавець українських народних пісень.

Софія Тобілевич згадувала: «Ще будучи на військовій службі в Бендерах, Микола Садовський брав участь в аматорських виставах, улаштовуваних драмгуртком його полку. Там познайомився він з талановитою аматоркою Марією Заньковецькою. З нею Микола Садовський грав Петра в “Наталці Полтавці”, і вони обоє зробили на присутніх незабутнє враження щирістю гри і красою голосів, обличчя і постатей. З того часу починаються їх сердечні стосунки, взаємоприязнь і симпатія, а потім спільне життя і праця на сцені майже п’ятнадцять років. Хоча кінець кінцем їхні шляхи розійшлися, і це було логічним наслідком їхніх великих талантів, що єднали їм серця поклонників серед інших шляхів – шляхів творчості і праці.

Обдарований так щедро від природи і чудовим голосом, і красою обличчя, і талантом, Микола Садовський і на сцені, і поза сценою привертав до себе серця людей – і чоловіків, і жінок. І була вічна боротьба голосу серця з почуттям обов’язку, і це було трагедією життя їх обох – Садовського і Заньковецької» (С.В. Тобілевич «М.К. Садовський»).

В 1888 році М.К. Садовський організував власну театральну трупу. У 1898 році трупа Садовського об’єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще через два роки (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. 1906 року Микола Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою працю 1906 року в Полтаві, а потім діяв в Києві. Абсолютно справедливим видається твердження Софії Тобілевич: «Його справжнім щастям був той успіх, що випав на долю українського театру. Ні на які скарби світу не проміняв би артист Садовський свого становища українського актора» (С.В. Тобілевич «М.К. Садовський»).

Помер 7 лютого 1933 р. в Києві.

 

Галина Закіпна