Одесса – город, известный на весь мир, о котором писали на украинском, русском, французском, немецком, английском, итальянском, немецком и многих других языках.

В XIX веке о городе писали путешественники и приезжие, в ХХ – родилась своя, знаменитая одесская литературная школа.

Но прежде, ещё до романов, рассказов, стихов были народные песни.

Именно чумаки, везя из Одессы соль и в Одессу пшеницу, пели об удивительном городе, где легко разбогатеть и легко обнищать. Народное творчество конца XVIII – начала XIX века стало основой, предтечей того бурного литературного процесса, который начался в Одессе и сделал его литературным городом мирового значения.

Первый зал экспозиции Одесского литературного музея имеет неофициальное название «фольклорный». В витринах представлены сборники украинских песен:

Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Ч. 1. – М., 1834.

Народные южнорусские песни. – К., 1854.

Чумацкие народные песни И.Я. Рудченка. – К., 1874.

Исторические песни малоруского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. – К., 1874.

Экспонируются ноты и текст песни «Ой! Чумаче, Чумаче…», записанной под Брусиловом:

 

Ой! Чумаче, Чумаче,

Чом не сієш, не ореш?

Чом не рано з Криму йдеш,

Всіх Чумаків не ведеш?

 

Ой! я сію і ору, –

Ой! я сію і ору, –

Ой! я рано с Криму йду,

Всіх Чумаків веду;

 

Тільки нема ідного –

Брата мого рідного:

Він зостався у Криму

Брати солі на вагу.

 

Зробила ся причина,

Сіль головку прибила

Шукав його, не знайшов

Запряг воли та й пішов!

 

«Отамане, батьку наш! –

Порадь же ти добре нас:

Що ми маєм робити? –

Нічим конів кормити! –

 

Косiть, хлопцi, лободу,

Привикайте на бiду;

Косiть, хлопцi, отаву,

Пасiть конi на славу!

 

Косiть, хлопцi, митлицю,

Накривайте пшеницю;

Косiть, хлопцi, осоку,

Пасiть конi до смаку!

 

Косiть, хлопцi, та овес,

Та поiдемо у Адес;

А в Адесах рiдна мать

Не дасть же нам загибать

 

В отдельной витрине экспонируется книга «Одеса в народній поезії».

В 1884 г. в Одессе состоялся VI Археологический съезд, продолжавшийся с 15 августа по 1 сентября. В одиннадцатом томе работ съезда была опубликована статья профессора Новороссийского университета А.И. Маркевича «Одеса в народній поезії», которая впоследствии была издана отдельной книгой.

Алексей Иванович Маркевич (1847-1903) был первым, кто провёл исследование образа Одессы в народных песнях. Книга издана в Одессе в 1888 г., с посвящением Марии Николаевне Поповой. В 1894 году книга вышла вторым изданием, уже без посвящения.

В его исследованиях возникает интересный, противоречивый образ города, который в народе называли по-разному: Одесса, Одесс, Одесс, Адес, Гадест, Адест, Адеста, даже во множестве – Адесты.

Песни о ней пели и на Правобережной и Левобережной Украине (Маркевич вспоминает запись песни об Одессе в Галичине).

Город привлекает возможностью другой, более лёгкой жизни:

 

В кого жінка, в кого діти

Тому в Польщі добре жити,

А я жіночки не маю, –

Я в Одесі прогуляю!

 

А в Одесі добре жити –

Мішком хліба не носити,

На панщину не ходити,

Подушного не платити:

Ні за плугом, ні з ралом –

Називають мене паном

 

В ещё одной песне та же картина:

 

А в Гадесі добре жити:

Є що їсти, пити.

Чорнявую дівчиноньку

За ручку водити.

 

Насіяли, наорали.

Нікому зібрати, –

Пішли наші чумаченьки

У Гадес гуляти.

 

Приводит Маркевич и строки из уже упоминавшейся песни «Ой, чумаче, чумаче….»: атаман советовал:

 

Косiть, хлопцi, та овес,

Та поiдем у Адес;

А в Адесах рiдна мать

Не дасть же нам загибать!

 

В шутливой песне даже поросенок, которого должны были приготовить на Пасху и уже связали цепью, всунули в зубы хрен и повели смолить, бежит спасаться в Одессу:

 

Як сказав піп: Христос Воскрес!

Порвало порося ланцюг увесь,

Втікло ж воно під Гадес,

Понесло в зубах хрін увесь.

 

Но лёгкая жизнь имеет обратную сторону:

 

І любила і кохала,

Покіль Одеса сприяла.

Тепер любить багатого,

Мене мина нещасного.

 

Ой, Одеса моя мила,

Що ж ти мені наробила,

С хозяїна – пяницею,

Гулякою, бурлакою…

 

Або піду утоплюся,

Або де до хур наймуся:

Буду чужі воли гнати,

Бо хочу чумаковати!

 

І біс біду перебуде,

Одна згине, десять буде!

Бодай пани тії живи,

Що горальні построїли:

 

Як би не тая сивуха,

Давно згинув би, як муха!

Потиль буду її пити,

Як на світі буду жити!

 

***

 

Зажурився козаченько,

Що й копієчки нема;

Сидить, лупає очима,

Як голодная сова.

 

Що в Одесi і в Черкесі

За сiм рокiв заробив;

А в Полтаві зробив славу –

За дві ярмарки пропив.

 

Ой, пив мед і горілку,

Ще й музики водив,

А нарешті дістлося,

Що в полиції сидів.

 

А в полиції відплатився

Та не кійми – капшуком,

А на решті довелося –

Пішов пішки, босяком.

 

– Проклятая горілонька,

До чого ти довела!

Збірав гроші, як пчола мед,

А шинкарка забрала!

 

Опасность подстерегает чумаков в пути: в песнях упоминается смерть от чумы.

 

Гей, помер чумак, помер молоденький

У Гадесі на ринку;

Гей, везуть його, хлопця молодого,

Як ту зв’ялену рибку.

 

Впоследствии чумацкие песни об Одессе вспомнит Т.Г. Шевченко. В его стихотворении «Ой не п’ються пива-меди…» есть строки:

 

Із Одеси преславної

Завезли чуму…

 

По дороге в Одессу чумаков ожидает ещё одна угроза. Маркевич приводит текст песни:

 

У неділю рано, як сонечко сходить,

Ой щось наш отаман невеселий ходить.

Ой він ходить білі руки ломить

І словечка не промовить.

Гей, запрягайте ви сиві воли

Та поїдем до Одеси. –

Нові вози риплять, дорогою йдучі,

Сірі воли рогами махають. –

Гей, як проїдем к зеленому гаю,

То тут будем ночувати.

Із-за гаю, гаю, зеленого гаю,

Розбійничок виїзжає.

Ой, виїзжає, сивим конем грає,

До табора повертає.

Ов ви, хлопці, ви, добрі молодці,

Де ваш отаман?

Ой наш отаман сидить між новими,

На віз нахилився,

Слізоньками вмився:

Ой, через свою дурну волю

Пропадаю в чистому полю.

 

Одесса имеет ещё и репутацию города распутного, так, казак говорит связавшейся с ним девушке, отказываясь жениться:

 

Тепер же ти ні дівка ні жінка,

Тепер тобі Адеська мандрівка.

 

Но всё же преобладает образ города, где каждый может изменить свою судьбу к лучшему. Как говорили в Украине о тех, кто обогатился чумачеством: «Да! Они, вероятно, были в Одессе».

 

Татьяна Липтуга