Лев Троцький відомий як один з найвпливовіших політиків XX століття. Однак його дитячою мрією було стати письменником.

В якомусь сенсі він ним став: перу Троцького належить велика кількість книг, статей, прокламацій, промов. Багато сучасників відзначали безсумнівний літературний талант Троцького, що виявлявся в його політичних роботах. Так, наприклад, відомий драматург Джордж Бернард Шоу навіть називав Троцького «королем памфлетистів». Може бути, літературний талант Троцького було дано йому від природи – адже не дарма його родичкою була знаменита поетеса Віра Інбер.

В еміграції Лев Троцький перестав активно займатися політикою, зате став писати куди більше. Одна з найвагоміших робіт цього періоду – книга спогадів «Моє життя». Лев Троцький згадав усі важливі віхи своєї біографії, в тому числі й одеський період.

Лев Троцький, тоді ще хлопчик Льова, жив в Одесі у період з 1889 по 1895 рік в родині свого двоюрідного брата Мойсея Шпенцера, батька Віри Інбер. Тут Троцький навчався в реальному училищі Святого Павла, що, безсумнівно, залишило відбиток на його особистості. У цілому, спогади Троцького про Одесу дещо незвичні та дозволяють внести нові барви до образу Одеси кінця XIX століття.

Більш за все вражає ставлення хлопчика до Одеси. Троцький згадував: «Я зовсім мало жив життям вулиці, площі, спорту та розваг на відкритому повітрі … Місто мені здавалося створеним для занять та читання». Схоже ставлення у Льови було й до моря: «Дивним чином море в той період взагалі не займало в моєму житті ніякого місця, хоча на березі його я прожив сім років. За весь цей час я жодного разу не катався на човні, не ловив риби та й взагалі зустрічався з морем тільки під час переїздів до села та назад». Навіть зі своїми однолітками Троцький спілкувався неохоче і майже не заводив з ними знайомств.

Зате Льові дуже сподобалася навчання. У «Моїм житті» Троцький не пошкодував художніх засобів, щоб зобразити свій дитячий захват від перших уроків в училищі: «За спиною у мене був новенький ранець, а в ньому новенькі підручники в блискучих палітурках та гарний пенал зі відточеним олівцем, новенької ручкою та гумкою . Я захоплено ніс весь цей вантаж розкоші по довгій Успенській вулиці, радіючи, що шлях до школи неблизький. Мені здавалося, що всі перехожі дивляться з подивом, а деякі, може бути, й з заздрістю на моє чудове спорядження». Пізніше, звичайно, такі яскраві враження від училища зблякли, і, за висловом Троцького, спогади про училище залишилися пофарбованими в сірий колір. Зате тут він придбав звичку до систематичної праці та став дисциплінованим.

Література була чи не найулюбленішим предметом у Льови. Навіть незважаючи на те, що викладач не прагнув зацікавити учнів, Троцький згадував, що він дуже любив писати твори і взагалі відчував до них пристрасть. Він читав не тільки обов’язкові посібники з літератури, а й додаткову літературу, виписував з прочитаних книг місця, що сподобалися. На захоплення Троцького літературою вплинув і Мойсей Шпенцер, який в майбутньому став одним з найвідоміших видавців. Шпенцер любив на ніч читати вголос дітям письменників-класиків, найчастіше Пушкіна або Тургенєва. Також Шпенцер багато і охоче розмовляв з Левом про літературу. Разом зі своїм двоюрідним братом Льова навіть задумав літературний журнал «Крапля». Троцький з іронією згадував: «Думка була така: другий клас реального училища святого Павла вносить свою краплю в океан літератури». Втім, шкільні журнали в той час були заборонені, і «Крапля» залишилася лише невдалим досвідом.

Книги займали велике місце у житті Троцького в одеський період. Хлопчик читав найрізноманітніших письменників – Гете, Толстого, Діккенса, Некрасова. Дітям не рекомендувалося читати газети, але Троцький читав  їх також. Серед журналістів Троцький особливо виділяв Власа Дорошевича, якому дав стислу і разом з тим повну оцінку: «він був безсумнівний талант і зухвалою формою нешкідливих по суті фейлетонів якби відкривав віддушину з придавленої Зеленим Другим Одеси». Лев Троцький був гордий тим, що серед друзів сім’ї Шпенцер були справжні журналісти, з якими він міг познайомитися. Серед цього кола людей Троцький особливо виділив Сергія Сичевського – «старого журналіста, романтика та  відомого на півдні знавця й перекладача Шекспіра». Сичевський відразу відчув прихильність до маленького хлопчика і навіть давав йому літературні завдання – наприклад, порівняти вірші «Поэт и книгопродавец» Пушкіна і «Поэт и гражданин» Некрасова.

Навчання Троцького обірвалася практично перед самим закінченням останнього класу – він був виключений з училища святого Павла з дріб’язкового приводу. Після цього Троцький виїхав з Одеси і зайнявся революційною діяльністю. У нього залишилася образа на місто, в якому він не міг відчувати себе вільно та в якому його старання залишилися неоціненими. Свою образу Лев Троцький персоніфікував в образі тодішнього міського голови, контр-адмірала Павла Зеленого (він же Зеленой Другий). Незважаючи на те, що хлопчик бачив його лише один раз, Зеленой залишився в його пам’яті як найяскравіший образ нелюбимої, старорежимної Російської імперії.

Історія багато в чому складається з дрібниць. Може бути, якщо б Троцький зміг закінчити реальне училище, він би постарався закріпитися в літературному середовищі і став би журналістом або письменником. Тоді б і Одеса запам’яталася Троцькому зовсім іншим містом.

 

Михайло Самофатов