Ах, если б снять с небесной полки

Созвездий книгу.

Где все уж сочтено,

Где жизни нить, и плахи нить, и смеха нить

В едином шелке

Ткало веретено,

Покорно роковому игу,

Для блеска звездных игол.

И показать людей очей корыту

Ее задумчиво-открытую…

“В Одесі, а це було в Одесі, багато хто переселявся на берег моря в легковажних клітинках, споруджуючи їх уздовж стежок, пригощаючи в свята натовп дорогим чаєм і дешевими пісеньками. У цьому напіврибальському житті знаходили красу. Діти незручною пухкою рукою підіймають вудку, що заплуталася у водоростях. Інші, втомившись від уроків, бачать вісь життя в лові дрібних рачків, натовпами ковзають в воді. Хвилі – чуттєвий рій від купальників, в зеленому саду бродять єврейки і кидають пекучі і важкі погляди свого племені. Чорні зіниці і білі білки їхніх очей дивні, і вони справедливо пишаються ними”. Ці рядки про наше місто належать геніальному поету Срібного століття – Велімиру Хлебникову.

 

Віктор (Велимир – це літературний псевдонім) Хлєбников народився 28 жовтня (9 листопада за новим стилем) 1885 року в ставці Малодербетовського улусу Чорноярського повіту Астраханської губернії. Таке незвичайне місце народження пояснюється тим, що батько Віктора – Володимир – на той момент займав посаду попечителя управління калмицьким народом в ставці. Взагалі рід Хлебникових був добре відомий в Астрахані. Предки поета були великими купцями, а дід Віктора Хлєбникова домігся для себе і нащадків звання почесного громадянина міста Астрахані. У поета були також вірменські та українські корені. Віктор з дитинства був незвичайною дитиною. Батько, ботанік і орнітолог, сподівався, що Віктор піде по його стопах. Віктор навіть брав участь в декількох орнітологічних експедиціях, але вступити вирішив на математичне відділення фізико-математичного факультету Казанського університету. Уже тоді Хлєбников виділявся серед студентів.

Взагалі Казанський університет славився своїми вільнодумними настроями. Навіть скромному і тихому Віктору довелося взяти участь у студентській демонстрації і потрапити в поліцейську дільницю, скоріше через почуття товариства, а не через тверді політичні переконання. Незабаром після цього випадку Віктор подає прохання про переведення в Санкт-Петербург. Прохання задовольнили, Віктор переїжджає в Санкт-Петербург, де був зарахований на третій курс фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Але в Санкт-Петербурзі університетські заняття його вже не цікавлять. На переїзд до столиці Хлєбников зважився під впливом знайомства з В’ячеславом Івановим – великим поетом-символістом початку XX століття. Завдяки Іванову Віктор Хлєбников входить в літературне середовище і бере за псевдонім південнослов’янське ім’я «Велимир», що означає «великий світ».

Вірші Хлєбникова відразу ж змусили говорити про себе все літературне співтовариство. Головна причина – молодий поет дуже сміливо і дуже вдало експериментував зі словами, займався, як він сам говорив, словотворчістю. Хлєбников швидко входить в суспільство-поетів символістів, що засідали на «вежі» у В’ячеслава Іванова. Сам Хлєбников так і не став поетом-символістом. Йому було тісно в рамках символізму, і незабаром Велимир Хлєбников входить в тільки що утворене коло поетів-футуристів. Тільки футуризм у Хлєбникова – особливий. Велимир Хлєбников не любив використовувати іноземні слова в поезії і себе ніколи футуристом не називав. Він вважав за краще термін власного винаходу – будетелянин.

Відмінною рисою Хлєбникова від інших поетів Срібного століття була його непосидючість. Хлєбников нерідко, нікому нічого не кажучи, зникав. У своїх мандрах – інакше це і не назвеш – Хлєбников добирався до найвіддаленіших куточків Російської імперії. Добирався він і до Одеси, де навчався його брат Олександр. Велимир писав своєму батькові, який деякий час роздумував над переїздом до Одеси, що і він готовий переселитися в Одесу «заради возз’єднання церков». Але з характером Велимира поняття будинку і постійного проживання на одному місці були несумісні. До того ж Велимир Хлєбников, де б він не був, вів жахливо аскетичний спосіб життя. А рукописи настільки дорогоцінних для нас віршів Хлєбников зберігав в наволочці. Наволочка, набита віршами, служила йому подушкою. Давид Бурлюк, поет і соратник Хлєбникова, згадував, як допомагав Хлєбникову з переїздом з квартири. Коли вони вже збиралися йти, Давид помітив на підлозі листочок і підняв його. На листочку виявився вірш «Закляття сміхом» – один з найголовніших віршів російського футуризму і самого Хлєбникова.

 

О, рассмейтесь, смехачи!

О, засмейтесь, смехачи!

Что смеются смехами, что смеянствуют смеяльно,

О, засмейтесь усмеяльно!

О, рассмешищ надсмеяльных – смех усмейных смехачей!

О, иссмейся рассмеяльно, смех надсмейных смеячей!

Смейево, смейево,

Усмей, осмей, смешики, смешики,

Смеюнчики, смеюнчики.

О, рассмейтесь, смехачи!

О, засмейтесь, смехачи!

Футуризм і словотворчість були для Хлєбникова способом епатажу. До своїх експериментів поет ставився дуже серйозно. За допомогою нових слів, часто слів-одноденок, Хлєбников хотів оновити мову, скинути з неї кайдани «наукової премудрості». І сьогодні вражає масштабність його задумів: «Вся повнота мови повинна бути розкладена на основні одиниці “азбучних істин”, і тоді для звуко-речовин може бути побудовано щось на зразок закону Менделєєва або закону Мозелея – останньої вершини хімічної думки». Але саме масштабність задуму перешкоджала його здійсненню.

У своїх шуканнях Велимир Хлєбников пішов ще далі. Велимир Хлєбников почав роботу над створенням універсальної мови для всього людства. «Мови на сучасному людстві – це кіготь на крилі птахів: непотрібний залишок старовини, кіготь старовини». Хлєбников прагнув до того, щоб мови знову об’єднували, а не роз’єднували людей. Робота над створенням універсальної мови почалася зі створення універсального алфавіту. Хлєбников висловив припущення, що початкова буква в слові задає тон значенням за все слова, і шукав загальні закономірності для букв і звуків у різних мовах. Новий алфавіт повинен був відображати властивості кожної букви в її зображенні. Наприклад, про букву «В», з якої починається його ім’я, Хлєбников писав: «В на всіх мовах значить обертання однієї точки кругом іншої або по всьому колу або по частині його, дузі, вгору і назад» і пропонував зображувати В у вигляді кола і точки в ньому (втім, це був лише приблизний нарис).

Слідом за створенням універсальної мови Велимир Хлєбников зайнявся вивченням закономірностей світової історії, а також закономірностей долі окремої людини. Його математично-філософські роздуми вперше були змальовані в невеликій книжці «Вчитель і учень», а пізніше вилилися в книгу «Дошки долі» – назва, що явно дана під впливом буддизму, з яким Хлєбников був знайомий з дитинства завдяки життю серед калмиків. Дошки долі використовуються калмицькими і тибетськими астрологами в ворожіннях. Відверто кажучи, обчислення Хлєбникова і їх зміст залишаються незрозумілими і сумнівними. Однак стиль книги показує незвичайність мислення Хлєбникова, його несхожість на всіх своїх сучасників, так і на нащадків. Чого тільки варта фраза, написана в 1912 році: «Але в 534 році було підкорене царство Вандалів: чи не варто чекати в 1917 році падіння держави?». Пізніше сучасники не раз згадували про цю фразу.

Як це зазвичай і буває, геніальність в Хлєбникові межувала з божевіллям. Його біографія сповнена незвичайних і незрозумілих вчинків. Влітку 1910 року Велимир Хлєбников поїхав з братами Бурлюками в маєток Чорнянка Таврійської губернії, де Давид Бурлюк служив керуючим маєтком. У маєтку перебувала багата бібліотека, яка відразу захопила Хлєбникова. Незабаром економка, що служила при маєтку, стала помічати Хлєбникова, що бродить далеко за північ по паркам маєтку з книгою в одній руці і свічкою в інший. Але читав він незвичайним чином. Прочитавши сторінку, він виривав її та кидав на доріжку. Економка запитала його, навіщо він рве книги. Хлєбников відповів – «Якщо вона прочитана, мені вона більше не потрібна». Але пообіцяв більше так не робити.

Тільки такий геніально-божевільний стан душі дозволив Хлєбникову писати його приголомшливі вірші і поеми. Хлєбникову належить також чимало прозових творів. Зокрема, Велимир Хлєбников вивів свій власний жанр прози – сверхповістей, що складаються з декількох практично не пов’язаних один з одним повістей. Поети і письменники Срібного століття беззастережно визнавали значимість Хлєбникова для розвитку поезії. Осип Мандельштам: «Хлєбников вовтузиться зі словом, як кріт, він же прорив у землі ходи для майбутнього на ціле століття». Корній Чуковський: «…адже це революція, хартія вольності, адже за один цей рядок, за єдиний («О, иссмейся рассмеяльно, смех надсмейных смеячей!» – прим. авт.), я б автору зараз поставив пам’ятник і на пам’ятнику наказав би накреслити: Віктору Хлєбникову. Першому визволителю вірша». Володимир Маяковський: «Його біографія – приклад поетам і докір поетичним ділкам». Під враженням від Хлєбникова були і одеські письменники. У спогадах Юрія Олеші знаходимо таку фразу: «Прозі треба вчитися у Хлєбникова, якщо взагалі треба у когось вчитися». А Валентин Катаєв присвятив Хлебникову зворушливий уривок в автобіографічному романі «Алмазний мій вінець».

Останні роки життя додали біографії Хлєбникова загадковості і трагічності. У 1921 році Велимир Хлєбников відправляється разом з Червоною Армією в похід на Персію (нинішній Іран). Сам Хлєбников не воював, він лише з кінцями пішов в мандри, часто на кілька днів зникав із загону, харчувався виключно тим, що знаходив і спав на голій землі. Місцеві жителі визнали Хлєбникова дервішем, про що можна дізнатися з однією з останніх поем Хлєбникова – «Труба Гуль-мулли». Звичайно, такий спосіб життя сильно підірвав здоров’я поета. Наприкінці 1921 року він повертається до Москви, а вже навесні 1922 року Хлєбников, незважаючи на погіршення самопочуття, відправляється в подорож з художником Петром Мітурічем, якому судилося стати останнім супутником Хлєбникова. У подорожі хвороба Хлєбникова загострилася, і 28 червня 1922 року Хлєбников помер в невідомому селі Струмки Новгородської губернії. Лише в 1960 році стараннями сина Мітуріча прах Хлєбникова був перепохований на Новодівичому цвинтарі у Москві.

Велимир Хлєбников значно вирізняється від інших поетів Срібного століття. І він має перед ними свою перевагу: його вірші не зачитані до дірок і не розтягнуті на цитати. Твори Велимира Хлєбникова чекають читача у всій своїй свіжості.

 

На острове вы. Зовётся он Хлебников.

Среди разъярённых учебников

Стоит, как остров, храбрый Хлебников –

Остров высокого звёздного духа.

Только на поприще острова сухо –

Он омывается морем ничтожества.

 

Михайло Самофатов