У XIX було трохи просторів для вільного обговорення ідей, мистецтва і науки. Серед таких просторів можна назвати – салони. Етимологія слова «салон» походить від французького «salon» – зала, вітальня. Власне, і сам феномен салонів прийшов на територію Російської імперії із Франції, де вже в XVII була розвинена традиція відвідування салонів гуманістами, вченими, художниками, письменниками і аристократами. Ближче до середини XIX століття діяльність салонів могла відноситися тільки до одного з напрямків перш змішаних сфер діяльності.

Слід зазначити, що у салонів були характерні риси:

• господинями салонів завжди були жінки;
• обмежена кількість гостей (їх запрошувала господиня салону);
• особливий простір (salon), де розташовувалися гості;
• змішане суспільство (тобто, запрошували людей різних політичних поглядів, різних характерів, різних сфер діяльності);
• обов’язком господині було стежити за ходом бесіди і спрямовувати її;
• можливість змінювати бесіду танцями, іграми або прослуховуванням музики.

На території Російської імперії поширення набули літературні салони. Вони відрізнялися від канону французьких салонів. Наприклад, іноді господарями могли бути і чоловіки. А в другій половині XIX століття втратили свою соціокультурну значимість і вираз «салонний» був тотожним поверхневому.

Пётр Андреевич Вяземский писал, что «женский ум часто гостеприимен; он охотно зазывает и приветствует умных гостей».[1]

Серед таких гостинних господинь салонів була відома Євдокія Іванівна Голіцина (1780-1850). У літературному салоні її називали Царицею ночі або Princesse Nocturne. Ворожка напророкувала Євдокії Іванівні смерть в нічний час, після чого княгиня вирішила приймати своїх гостей тільки вночі.

Актриса Луїза Фюзіль, що відвідала літературний салон Голіциної в 1806 писала про неї:

«Княгиня въ честь меня вышла немного раньше обыкновеннаго.  Я нашла, что портретъ, который мнѣ нарисовали съ нея, вовсе не былъ льстивъ. Прекрасные волосы  цвѣта  вороного  крыла,  шелковистые  и  мягкіе,  падали  локо* нами;  лицо  было  полно  прелести  и  выразительности;  въ  походкѣ  и  въ движеніяхъ  истома,  не  лишенная  граціи;  и  когда  она  поднимала  свои большіе  черные  глаза,  то  въ  нихъ  сквозилъ  вдохновенный  взглядъ,  кото­рый  придалъ  ей  Жераръ  въ  одной  изъ  лучшихъ  своихъ  картинъ,  гдѣ онъ  ее  изобразилъ.Когда  я  увидала  ее  въ  саду,  она  была  одѣта  въ  платье  изъ  Индѣйской  кисеи,  изящно  драпировавшееся  на  ней.  Никогда не одѣвалась она похоже на другихъ женщииъ; тогда же, по ея молодости и красотѣ, эта простота античной статуи удивительно шла къ ней».[2]

Петро Андрійович Вяземський залишив опис особняка, де проводилися нічні зустрічі:

«Дом на Большой Миллионной был артистически украшен кистью и резцом лучших из современных русских художников. Тут не было ничего из роскошных принадлежностей и прихотей своенравной и скороизменчивой моды. На всем отражались что-то изящное и строгое. По вечерам немногочисленное, но избранное общество собиралось в этом салоне: хотелось бы сказать в этой храмине, тем более что хозяйку можно было признать не обыкновенной светской барыней, а жрицей какого-то чистого и высокого служения. Вся обстановка её вообще, туалет её, более живописный, нежели подчинённый современному образцу, все это придавало её кружку, у неё собиравшемуся, что-то, не скажу таинственное, но и необыденное… Можно было бы думать, что тут собирались не просто гости, а и посвящённые».[3]

Голіцина завдяки її освіченості, дотепності і красі викликала прихильність гостей. У 1812 в салоні збиралися декабристи. Згодом в її салоні побувало багато відомих поетів та політичних діячів Золотого століття.

Микола Карамзін стверджував, що в неї закохався Пушкін.

«…поэтъ Пушкинъ, который у насъ въ домѣ смертельно влюбился въ Пиѳію Голицину и теперь уже проводитъ у нее вечера: лжетъ отъ любви, сердится отъ любви, только еще не пишетъ отъ любви. Признаюсь, что я не влюбился бы въ Пиѳію: отъ ея трезубца пышетъ не огнемъ, а холодомъ».[4]

У 1817 році, 18-річний Олександр Сергійович, присвятив Євдокії Іванівні мадригальні вірші:

Простой воспитанник природы,

Так я, бывало, воспевал

Мечту прекрасную свободы

И ею сладостно дышал.

Но вас я вижу, вам внимаю,

И что же?., слабый человек!..

Свободу потеряв навек,

Неволю сердцем обожаю. [5]

Незважаючи на популярність серед сучасників і схвальні порівняння з мадам де Сталь, сама Голіцина, її ідеї і твори незабаром були забуті. Уже в 1835 році сучасникам вона здавалася «синьою панчохою». В цьому ж році вийшов її твір про математику «Аналіз сили». Її захоплення метафізикою з домішкою релігійного почуття віддалило Євдокію Іванівну від аристократичного суспільства. Вона переїхала в Париж, де наполегливо продовжувала писати книги на різні теми. Однак в Росії вони залишилися непоміченими.

_____________________

[1] Вяземский П. А. Старая записная книжка [Електронний ресурс] / П. А. Вяземский – Режим доступу:   http://az.lib.ru/w/wjazemskij_p_a/text_0060.shtml

[2] Записки актрисы Луизы Фюзиль (1806-1812) [Електронний ресурс] // Русский архив, 1910. –С. 163 – Режим доступу: https://docplayer.ru/29476912-Zapiski-aktrisy-luizy-fyuzil.html

[3] Соболева И. А.   Утраченный Петербург/  [Електронний ресурс] И. А. Соболева// Санкт-Петербург: Питер, 2012. – С. 237 – Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=SxxSs8 WaguUC&pg=PA237&lpg=PA23 7&dq

[4] Карамзин Н. М. Письма Н. М. Карамзина к князю П. А. Вяземскому Н. М. Карамзина къ князю 1810–1826. [Електронний ресурс] / Н. М. Карамзин  – Режим доступу:  http://az.lib.ru/k/karamzin_n_m/text_1826_pisma_k_ vyazemskomu_oldorfo.shtml

[5] Пушкин А. С. Собр. соч.:  в 10 т. [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин //М.: ГИХЛ,1959.  —Т. 1. – С. 53 – Режим доступу:  https://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0217_22/1818/0027.htm

 

Катерина Свірська