Стара українська книга в російськомовній Одесі завжди була великою рідкістю. Тому не дивно, що мою увагу на одеському книжковому розвалі відразу привернула дивна книга українською мовою – без титулу і вихідних даних. Книга, схоже, з домашньої бібліотеки – на сторінках немає ані штампів, ані бібліотечних печаток. Назву зазначено в колонтитулах: «Фразеологія ділової мови».

Збереглася передмова від безіменних авторів-укладачів з докладним описом змісту та поясненням необхідності подібного видання.

«Гостру потребу на систематизовану фразеологію української ділової мови відчуваємо аж надто гостро по наших установах. Відбувши курси українізації, засвоївши елементи морфології української мови та її синтакси, радянський службовець, проте, безсилий проти “мовних штампів” звиклої російської мови, не маючи під рукою не тільки остаточно фіксованої української ділової фразеології, а навіть того матеріялу, що давав би йому хоч навід, коли не нормативну відповідь. Зважаючи на цю гостру потребу і під увагу беручи цілковитий брак не тільки суто ділової української фразеології, а навіть загальної, ми й узялися зредагувати той потрібний у діловодстві матеріял…».

Час видання – 1920-ті рр. – вдалося встановити за рекламою київського видавництва «Час», що розміщена наприкінці тексту. Інші «відкриття» були вже справою техніки.

Книга – «Фразеологія ділової мови: (словник) / уложили В. Підмогильний, Є. Плужник. 2-ге видання, доповнене» (К.,: Час, 1927) – виявилася експонатом з драматичною історією.

Її авторами і укладачами були два молодих українських письменника:

 

Підмогильний Валер’ян Петрович (1901-1937) – український письменник і перекладач.

Автор роману «Місто» (1928) – першого урбаністичного роману в українській літературі; інтелектуального роману «Невеличка драма», безлічі повістей і оповідань. Його називають одним із найталановитіших прозаїків українського «розстріляного відродження».

Підмогильний був освіченою людиною: працював редактором у видавництвах, бібліографом у Книжковій палаті в Києві; перекладав на українську мову твори Д. Дідро, О. Бальзака, А. Франса, П. Меріме, Гі де Мопассана і ін.

Останній твір – «Повість без назви…» (1933-1934 рр.) – письменник закінчити не встиг. Він був арештований в 1934 році за звинуваченням: «участь у роботі терористичної організації» і засуджений до десяти років ув’язнення з конфіскацією майна. У листах до дружини з Соловецького табору Підмогильний згадував про роботу над новими творами і перекладами. Рукописи не збереглися.

Розстріляний в 1937 році. Йому було 36 років.

 

Плужник Євген Павлович (1898-1936) – український поет, прозаїк, драматург, перекладач, лексикограф.

Автор поетичних збірок «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927); третя збірка «Рівновага» (1933) вийшла посмертно за кордоном в 1948 році; автор роману «Недуга» (1928), трьох п’єс, кількох сценаріїв для ВУФКУ (фільми поставлені не були). Брав участь в складанні «Антології української поезії» (1930-1932). Перекладав українською мовою твори М. Гоголя, Л. Толстого, А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова.

Заарештований разом з Підмогильним в 1934 р., засуджений до розстрілу, який був замінений на десятирічне ув’язнення.

Помер в 1938 році в Соловецькому таборі від важкої хвороби. Йому ледь виповнилося 37 років.

 

Стали зрозумілі і вади в книзі «Фразеологія ділової мови». Після оголошення вироку «ворогам народу» їх книги в бібліотеках знищувалися або відправлялися в «спецхран». У домашніх бібліотеках такі видання зберігати було вкрай небезпечно. Невідомі нам власники книги, розуміючи її об’єктивну цінність, видалили титул книги і всілякі згадки прізвищ трагічно загиблих авторів – Підмогильного і Плужника. Завдяки цьому репресована книга вижила в часі і, безумовно, була затребуваною.

 

Ось зразки словникових статей:

Надежда – надія; сподівання; сподіванки.

Поддерживать надежды – гріти надії.

Слабая надежда – мала надія.

Питать надежду – держати, мати, покладати надію.

Потерять надежду – втратити надію.

Быть в надежде – мати надію.

Полагать, возлагать надежды – покладати надію на кого, на що.

Льстить себя надеждой – мати милу надію на що.

Оправдывать надежды – справджувати, здійснювати надії, сподівання.

Твердая надежда – певна надія.

 

Речь – промова; (разговор) – розмова; мова.

Речь произносить – виголошувати промову.

Речь вести – вести мову; провадити мову, розмову.

О чем речь – про що мова.

Речь идет о… – мова мовиться за…

Речь кому прерывать, перебивать – перебивати мову; (своими словами) – упадати в мову.

Обвинительная речь – обвинне слово.

Защитительная речь – оборонне слово.

 

Обидва автори – Валер’ян Петрович Підмогильний і Євген Павлович Плужник – були посмертно реабілітовані у 1956 році. Книга «Фразеологія ділової мови» знову перевидана вже в наш час (Київ: Вид-во «Простобук», 2018).

Унікальний експонат зайняв гідне місце в експозиції Одеського літературного музею в темі «Розстріляне відродження».

 

***

 

«Для вас, історики майбутні,

Наш біль – рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

 

Забудь про ті натхненні свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята.

– Агов!

 

Якийсь дідок нудний напише,–

Війна і робітничий рух…

О, тихше!

– Біль не вщух!»

 

Євген Плужник

 

Галина Семикіна