Цього року, 22 жовтня, виповнилося 150 років з дня народження видатного російського письменника, нобелівського лауреата Івана Олексійовича Буніна. Іван Бунін – найбільший російський прозаїк і поет, творець чудових зразків пейзажної, інтимної та філософської лірики, яскравих реалістичних творів про російське селянство Його творчість є як би мостом між класичною літературою XIX століття і російською літературою XX століття.

О. Твардовський писав, що «перо Буніна… – приклад… благородної стислості російського літературного писання, ясності і високої простоти (чужої незначним хитрощам форми заради самої форми)». Його літературний дар М. Горький оцінював так: «Талант красивий, як матове срібло».

Все своє життя І.О. Бунін провів у мандрах, не маючи власного пристанища. «Я відчував, що я чужий всім званням і станам… Я жив, на всіх і на все дивлячись з боку, до кінця ні з ким не з’єднуючись… І як і раніше вдома не сиділося». Внутрішня самотність породжувала бажання кудись поїхати, геть від усіх, а може і від себе. Напевно, саме цій властивості І.О. Буніна ми зобов’язані тим, що він часто приїжджав до нашого міста.

 

У фондах Одеського літературного музею зберігаються рукописи І.О. Буніна: договір, укладений з Торговим домом С. Курніна про видання книг Буніна і п’ять записок на окремих аркушах, подаровані нашому музею московським літературознавцем Бабореко О.К., а також п’ять оригінальних листів, які адресовані його друзям-одеситам. Три з них написані П.О. Нілусу, і два – А.М. Федорову. Один з адресованих Нілусу (на жаль, в ОЛМ є тільки закінчення цього листа) містить рукопис вірша «Полюс». Другий – листівка, послана П.О. Нілусу з порту Джібуті, датована 4 березня (19 лютого), без вказівки року. Третій датований 3 квітня (22 березня) 1913 року і написаний на острові Капрі.

Три листи, адресовані П. Нілусу, подаровані нашому музею одеським меценатом, директором фірми «Інтерброкер» Віталієм Олександровичем Оплачко. За словами В.О. Оплачко, він придбав ці листи для ОЛМ у одеського скульптора Володимира Дмитровича Земського, який в свою чергу купив їх в одному з одеських антикварних магазинів.

Два листи, адресовані О.М. Федорову, одеському літератору і художнику, подаровані нашому музею РФК (Радянським фондом культури) в 1990 р. Перший датовано 30 травня 1932 р. Написаний на звороті фотолистівки, що зображає І.О. Буніна в м. Грасі (Франція). Другий датований 17 квітня 1933 року і написаний на звороті листівки із зображенням гірської місцевості. У верхньому правому куті листівки – напис «Це біля нас» (мається на увазі краєвид м. Граса). Лист містить привітання О.М. Федорова з Великоднем. Вперше огляд рукописів Буніна в фондах ОЛМ був представлений автором статті в журналі «Південне Сяйво» № 1 за 2011 р.

У перший раз І.О. Бунін приїхав до Одеси 9 червня 1896 р. Жив три дні на дачі у свого приятеля – Олександра Митрофановича Федорова. Потім щороку, а то й два рази на рік, він приїжджав до нашого міста. Всього в Одесі він побував більш 30 раз.

У наступний приїзд в травні 1897 р. Іван Олексійович жив у Федорова в Люстдорфі, де відбулося його знайомство з О.І. Купріним, який жив у той час у сусідів Федорова по дачі – Каришевих. Письменників пов’язує з тих пір багаторічна дружба. Відомо, що саме І. Бунін допоміг Купріну опублікувати кілька його ранніх оповідань в одеських газетах.

Влітку 1898 р. Бунін знову приїжджає до Одеси. Цей третій приїзд до нашого міста є одним з найбільш важливих для письменника. Цього року Бунін знайомиться в Одесі з Миколою Петровичем Цакні, редактором газети «Южное обозрение». Він часто буває на дачі у М.П. Цакні, де знайомиться з його дочкою – Анною. Іван Олексійович закохується і незабаром сватається до Анні Миколаївні.

23 вересня 1898 року відбулося весілля, і молодята оселилися в будинку сім’ї Цакні на вул. Херсонській, 44.

Щастя молодих було недовгим – через півтора року, в 1900 р., шлюб розпався. Через кілька місяців після розриву Анна Миколаївна народила сина Колю, який у віці чотирьох років помер від запалення серця (ендокардиту). Це був єдина дитина І.О. Буніна.

До 16 червня 1901 р. відноситься договір, укладений І.О. Буніним з Торговим домом С. Курніна про видання його книг. У той час С. Курнін видав книги І.О. Буніна: збірник для юнацтва «Родные цветы» та «Волга», куди увійшли як оповідання, так і вірші. Цей документ був подарований нашому музею Бабореко О.К. 20 лютого 1981 р.

Були у Буніна, крім шлюбу з А. Цакні, і інші зв’язку з Одесою – набагато міцніші і щасливі, які тривали багато років. Це були дружні зв’язки з одеськими художниками, членами «Товариства південноруських художників»: Петром Олександровичем Нилусом, Євгеном Йосиповичем Буковецким, Володимиром Павловичем Куровським, письменником і художником Олександром Митрофановичем Федоровим і ін.

У художників існував звичай збиратися по четвергах у Буковецького.

«“Четвергом” називалися щотижневі збори південноруських художників, письменників, артистів… взагалі людей, що люблять мистецтво, веселе проведення часу, товариські гулянки. Після обіду художники виймали свої альбоми, письменники, поети читали свої твори, співаки співали, хто вмів, грав на роялі… »(В. Муромцева-Буніна).

Особливо зблизився Бунін з П.О. Нилусом, дружба з яким тривала довгі роки і перейшла майже в братські відносини. Він, крім душевних якостей, цінував у Нілусі талант художника, тонке розуміння природи, людей, особливо жінок, – і все умовляв його почати писати художню прозу.

Петро Олександрович Нілус народився в 1869 р. в Одесі, де і жив до еміграції в 1919 р. Емігрував разом з О.М. Федоровим спочатку в Румунію, а потім в Болгарію. Після дістався до Франції, жив у свій час в Парижі в одному будинку з І.О. Буніним, який згодом писав про нього: «Спадщину він залишив велику… Картини його знаходяться в багатьох і багатьох російських і європейських музеях та приватних збірках… Був він і талановитим письменником».

Перше оповідання Нілуса «Ранок» було присвячене І.О. Буніну. У 1901 р. Нілус присвятив Івану Олексійовичу свою картину «Самотність», де на тлі осіннього пейзажу зображена молода жінка, що сидить на березі моря. За своїм настроєм ця картина дуже співзвучна ліриці Буніна того часу. У 1918 р. Нілус написав портрет І.О. Буніна (нині зберігається в музеї Буніна в Орлі).

Дружба з Нилусом тривала все життя. В еміграції, спілкуючись з П.О. Нилусом, Бунін часто згадував Одесу і всіх одеських друзів своєї молодості.

 

Ганна Божко