Існує безліч письменників, чию творчість можна вивчати, застосовуючи різні підходи та методи. Серед них загубився Олександр Андрійович Александров, і більш відоме його / її ім’я Надія Андріївна Дурова. Його / Її біографія вивчена вздовж і поперек, написано чимало публіцистичних нарисів. Також існує ряд літературних творів, які служать в залежності від культурного та історичного контексту підкріплення сформованого уявлення про кавалерист-дівиці. Наприклад, такі як роман «Кавалерист-дівиця» Дмитра Дмитрієва, повість Лідії Чарской «Смілива життя», п’єси Олександри Гладковою «Давним-давно» і Олександра Кочетова, Костянтина Липскерова «Надія Дурова».

Вивчати літературна спадщина Надії Андріївни Дурової неможливо, якщо не звернутися до її біографії. Особливо з огляду на той факт, що найвідоміший її твір становить із себе мемуари з деяким літературним обрамленням.

Надія Андріївна Дурова народилася в 1783 року на Україні, хоча в автобіографії пише: «Родился я в 1788-м году, в сентябре». ^[1]

Якщо вірити «Запискам кавалерист-дівиці» дитинство і юність Надія провела під наглядом деспотичної матері. Як пише Дурова: «…она не позволяла мне гулять в саду, не позволяла отлучаться от нее ни на полчаса». ^[2]

Незважаючи на безліч заборон Надію Андріївну з малих років приваблювала армійська справа, а типово фемінні заняття кінця XVIII – початку XIX століть здавалися їй малопривабливими. Надія Андріївна самостійно вчилася кататися на коні, змогла осідлати «почти неукротимого»^[3] Алкіда. Чим сильніше був тиск на дитину, тим більше вона демонструвала непроламляемий характер. Зрештою мати відправила Дурову в маєток до бабусі.

Юність Надії Андріївни пройшла в Полтавській губернії в маєтку Велика Круча. У бабусі Дурова провела чотири роки, з 14 до 18 років. Спроби зробити Надію Андріївну гендерно конформною дівчиною тривали, але успіху не принесли.

Повернувшись до Сарапулу майбутня кавалеристка так само зазнавала ретельний нагляд. У 18 років її видали заміж і трохи пізніше (1803 рік) у неї народився син – Іван. Бунтарський характер Дуровой зберіг свою колишню силу, вона не ужилась з чоловіком і повернулася до рідної домівки. У 1806 році, коли їй було 23 роки, вона таємно втекла з дому, щоб вступити до лав армії Російської імперії. ^[4]

Це і є переломним етапом її життя, який вона відобразила в автобіографії, в мемуарах «Записки кавалерист-дівиці» і в нарисі «Рік життя в Петербурзі, або Невигоди третього відвідування». Також в романі «Гудішкі» на початку є трохи автобіографічного матеріалу.

«Записки кавалерист-дівиці» можна вважати magnum opus Надії Дурової. Саме цей твір є центральним у творчості письменниці, і з нього можна вивчати й розуміти інші її твори.

Уперше Записки були опубліковані в 1836 році. Спочатку видати їх повинен був О. С. Пушкін. З 1835 велося листування між Олександром Андрійовичем (він / вона ж Надія Андріївна), Василем Андрійовичем (братом Олександра Андрійовича) і Олександром Сергійовичем. 5 серпня Олександр Андрійович надіслав лист Олександру Сергійовичу з проханням придбати Записки і попереджаючи, що вони були написані не для друку.^[5]

Листування велося рік, з певними затратами сил з усіх сторін. Пушкін читав Записки й надавав рекомендації куди краще звернутись і що потрібно зробити щоб твір було надруковано. Також, щодо самого тексту він радив залишити його в початковому варіанті.

«Александр Сергеевич принял меня очень радушно, прочитал мои Записки и на просьбу мою поправить их отвечал, что поправлять нечего и что он предлагает мне свое содействие во всем, что будет необходимо при издании Записок».^[6] На шляху до видання Записок Олександр Андрійович зустрічався з певними перешкодами. Наприклад, Плетньов запевняв, що Пушкіну в тягар займатися публікацією чужого твору, і він не відмовляє тільки з ввічливість.^[7]

Зрештою, Олександр Андрійович відмовився від допомоги Пушкіна. Втім, «Записки кавалерист-дівиці» все одно були опубліковані в журналі «Современник». Також він зміг продати їх за шість тисяч рублів книготорговцю Смирдину.^[8]

Як пише Олексій Олександрович Сакс в Записках існують прикрашені місця або ті, які не відповідають біографії Надії Дурової. Наприклад, вона не згадує про чоловіка і сина. Згідно з Записками вона після 17 або 18 років просто втекла з дому. Або відповідно до формулярного списка Дурова надійшла в полк під ім’ям Олександра Васильєва Соколова, тоді як в Записках вона пише: “Мне семнадцатый год, фамилия моя Дуров”. ^[9]  Також таємницю Надії Андріївни насправді дізналися не через випадковість (коли її поранили і довелося робити перев’язку), а внаслідок старань її батька – Андрія Васильовича. Він, розшукуючи дочку, ходотайствував перед імператром Олександром I, на що імператор ухвалив повернути батькові доньку. Коли слідство було проведено, а її місцезнаходження розкрито, Дурову викликали до Петербургу.

Данина творчості письменника в перший раз була віддана в 1903 році. Литовський уланський полковий музей зібрав колекцію, що складається з портретів Дуровой, її рукописів, документів що відносяться до її військової служби. ^[10]

У 1958 році було відкрито меморіальну дошку на будинку Н.А. Дурової в Єлабузі.

«В связи с 175-летием со дня рождения Надежды Андреевны Дуровой — героини Отечественной войны 1812 года, необходимо сделать и установить мемориальную доску на том доме, где когда-то проживала долгое время Надежда Дурова, где и скончалась в 1866 г.». ^[11] А вже в 1993 році в цьому ж будинку було відкрито музей. На сьогоднішній день за активною діяльністю музею можна стежити зокрема і на офіційному сайті – http://www.elabuga.com/durova/aboutDurovaMuseum.html .

 

_________________________

[1] Дурова Н. А. Избранные сочинения кавалерист-девицы. [Электронный ресурс]/ Н. А. Дурова– Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0090.shtml

[2] Дурова Н. А. Кавалерист-девица [Электронный ресурс] /Н. А. Дурова– Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0080.shtml

[3] Дурова Н. А. Кавалерист-девица [Электронный ресурс] /Н. А. Дурова – Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0080.shtml

[4] Валитов Ф.Х. Участие Н.А. Дуровой в заграничных походах 1807-1814 гг. [Электронный ресурс] /Ф.Х. Валитов – Режим доступа:

http://www.elabuga.com/durova/_foreignCampaignsOfDurovaRu.html

[5] Пушкина.  А. С. Переписка с Н. А. Дуровой [Электронный ресурс]/ А. С Пушкина.  – Режим доступа: http://az.lib.ru/p/pushkin_a_s/text_1836_perepiska_s_durovoy.shtml

[6] Дурова Н. А. Избранные сочинения кавалерист-девицы. [Электронный ресурс]/ Н. А. Дурова– Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0090.shtml

[7] Дурова Н. А. Избранные сочинения кавалерист-девицы. [Электронный ресурс]/ Н. А. Дурова– Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0090.shtml

[8] Сакс А. А. Кавалерист-девица штабс-ротмистр Александр Андреевич Александров (Надежда Андреевна Дурова): с приложением 17 рисунков и документов. [Электронный ресурс] / А. А. Сакс – Режим доступа: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/44926-saks-a-a-kavalerist-devitsa-shtabs-rotmistr-aleksandr-andreevich-aleksandrov-nadezhda-andreevna-durova-s-prilozheniem-17-risunkov-i-dokumentov-spb-1912#mode/inspect/page/16/zoom/6

[9] Дурова Н. А. Кавалерист-девица [Электронный ресурс] /Н. А. Дурова– Режим доступа: http://az.lib.ru/d/durowa_n_a/text_0080.shtml

[10] Сакс А. А. Кавалерист-девица штабс-ротмистр Александр Андреевич Александров (Надежда Андреевна Дурова): с приложением 17 рисунков и документов. [Электронный ресурс] / А. А. Сакс – Режим доступа: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/44926-saks-a-a-kavalerist-devitsa-shtabs-rotmistr-aleksandr-andreevich-aleksandrov-nadezhda-andreevna-durova-s-prilozheniem-17-risunkov-i-dokumentov-spb-1912#mode/inspect/page/16/zoom/6

[11] Валитов Ф.Х. Участие Н.А. Дуровой в заграничных походах 1807-1814 гг. [Электронный ресурс] /Ф.Х. Валитов – Режим доступа: http://www.elabuga.com/durova/_foreignCampaignsOfDurovaRu.html