Двадцатый век… Ещё бездонней,

Ещё страшнее жизни мгла.

Ещё чернее и огромней

Тень Люциферова крыла…»

 

О. Блок

 

15 червня 2022 р. виповнюється 155 років від дня народження видатного поета-символіста, поета Срібної доби, Костянтина Дмитровича Бальмонта.

Вік дев’ятнадцятий змінювався новим століттям, і передчуття великого зламу, здавалося, витало в повітрі томливо і водночас бажано. У поезії наближалося, кажучи словами А. Ахматової, некалендарне двадцяте століття. Готувалися та ставали фактом революції. Дивом здавалися радіо, німе кіно, телефон, перші літальні апарати та перші авто.

«Ми – діти того та іншого століття: ми покоління рубежу… бо ми й були той рубіж, що виріс з надр кінця століття», – писав А. Білий.

Духовні пошуки початку сторіччя переломилися у складну та багатопланову картину літературного життя передреволюційного періоду. Відрізок часу, коли з’явилися поетичні течії, школи, угруповання к. 19-го – п. 20-ого століття назвали світло і гучно «Срібною добою» російської літератури.

 

«И серебряный месяц ярко

Над серебряным веком стыл…»

А. Ахматова

 

Символісти створили свою модель світобудови, яка захоплює завершеністю та розмахом задумів. Центр Всесвіту винесено за межі Землі в космічні дали, де приховано джерело символів.

 

«Вдали от Земли, беспокойной и мглистой,

В пределах бездонной, немой чистоты

Я выстроил замок воздушно-лучистый,

Воздушно-лучистый Дворец  Красоты».

К. Бальмонт

 

Поети-символісти бачили у мистецтві єдину надію перетворення світу через духовну основу. Думка В’ячеслава Іванова про те, що культура врятує світ, стала відправною точкою концепції російського символізму.

Як самостійна течія символізм оформився до кінця 90-х років. 19 ст. багато в чому завдяки В. Брюсову, що випустив 1894-95 рр.. три збірки «Русские символисты». На початку 20 століття виникає видавництво «Скорпион» з альманахами «Северные цветы», «Гриф», журнали «Весы» і «Золотое руно».

 

В Одеському Літературному музеї експонуються збірки початку 20 століття, твори теоретиків російського символізму – поетів Д. Мережковського та В. Брюсова, прижиттєві видання К. Бальмонта, Ф. Сологуба, І. Анненського, А. Білого та О. Блока. Є також автограф В. Брюсова – дарчий напис на адресу З. Гіппіус на його книзі «Венок», виданої в Москві в 1905 р.

Костянтин Бальмонт (1867-1942) був одним із знаменитих поетів Росії початку століття. Бальмонт був найбільш читаним і шанованим з одночасно гнаних і обсміяних декадентів. Його натовпом оточували шанувальники, його вірші заучували напам’ять та переписували в альбоми. Бальмонта наслідували і звинувачували, що «списався».

«Якби мені дали визначити Бальмонта одним словом, я б не замислюючись сказала: – „Поет“» (М. Цвєтаєва).

 

«Земною красотой я сладко заколдован,

Ты мне позволила, чтоб жил я как поэт».

К. Бальмонт

 

З рукопису поета Олександра Біска (фонд ОЛМ) дізнаємось, що на честь 25-річного ювілею літературної діяльності Бальмонта в Одеському Літ-арт. суспільстві за величезної аудиторії було прочитано три доповіді. О. Біск робив повідомлення під назвою «Стомлений травень»… Як писав Біск у своїй статті «Одеське літературно-артистичне товариство»:

«Наближався 25-річний ювілей Бальмонта. Літературка вирішила відсвяткувати його з великою помпою. Рекламі, яка була зроблена, та організації цього вечора міг би позаздрити сам Бума Вайнберг. За 2 тижні до вечора пустили широкомовні оголошення та статті. Першим читав Василевський, другим виступив Петро Пільський, який доводив, що поезія Бальмонта не чоловіча, а жіноча. Третя доповідь, під назвою „Стомлений травень“, була моя.

Після вечора – грандіозні звіти, карикатури на всіх учасників та на Бальмонта, який за рецептом Пільського, зображений у сукні дівчинки.

Наступного року Бальмонт приїжджав до Одеси читати лекцію. Колись у Парижі молодь закидала його квітами. Тут ми залишилися втрьох: він, його друга дружина та я. Ми закінчили вечір у „Північній“ за пляшкою вина. Бальмонт гірко сказав: Де ж ваші дівчата з квітами? Потім він запитав, як справляли його ювілей. Коли він почув назву моєї доповіді „Втомлений травень“, він запитав мене: хіба травень може бути втомленим? Але я заперечив йому: Чиї ж це вірші? –

 

О, чудо мая

Неотвратимо,

Но время, тая,

Проходит мимо,

Но май устанет

И онемеет,

И ветер встанет,

Цветы развеет.

 

Бальмонт слухав як зачарований – і, здавалося, що він свої власні вірші чув уперше».

 

«Нинішнє покоління й уявити не може, чим був Бальмонт для молоді початку поточного століття», – писав О. Біск в іншій статті під назвою «Бальмонт».

Коли Бальмонт побував в Одесі і зустрівся з О. Біском, йшов 1913 рік, це був другий приїзд Бальмонта до Одеси (перший, за словами дочки поета, відбувся 1898 року).

Відомо, що поет зупинявся у готелі «Північний» за адресою Театральний провулок, 12.

Поет приїжджав Одесу, бо він робив у той час лекційне турне різними містами. Біск зустрічається зі своїм кумиром, дарує йому свою книгу «Рассыпанное ожерелье», Бальмонт зі свого боку надписує поету-одеситу екземпляр своєї книги «Горящие здания»: «Поетові тонких настроїв О. Біску. 1914. 27-28 березня, Одеса». Свідченням їх знайомства можуть бути також ім’я по батькові та адреса Біска, занесені Бальмонтом в один з його записників (Одеса, Катеринославська 12).

Книги Бальмонта неодноразово перевидавалися. У 1904-1905 рр. символістським видавництвом «Скорпіон» було підготовлено двотомне видання «Собрания стихов» поета, а 1907 р. там же надруковано багатотомне видання повних зборів творів. В експозиції музею – автограф із листа дружині Катерині Олександрівні від 14.04.26 р. та дві оригінальні фотографії поета.

 

Після першого відвідування нашого міста поет написав вірш «В окрестностях Одессы»:

 

Узкая полоска синего лимана,

Жёлтая пустыня выжженных песков.

Город, изменённый дымкою тумана,

Медленные тени белых облаков.

 

Чахлая трава, измученная зноем,

Вдоль прямой дороги серые столбы.

Всё здесь дышит скучным тягостным покоем,

Всюду здесь недвижность пасмурной судьбы.

 

Только вечный ветер носится бесцельно,

Душным дуновеньем, духом мертвеца.

Только облака проходят беспредельно,

Скучною толпой проходят без конца.

 

1899

Ганна Божко