Єдиний рукопис П. Тичини у фондах ОЛМ – лист до А.В. Недзведського (вітання з Новим роком). Частина тексту надрукована на машинці: «Сердечно вітаємо Вас Новим роком, бажаємо щастя, здоров’я і успіхів». Звернення і приписка зроблені Тичиною «Дорогий Андрію Володимировичу! А ще ж і всю Вашу родину, хорошу Вашу родину. Як будете в Києві – просимо: заходьте. Лист пошлю окремо. Л. і П. Тичини. 1962».

Зберігається також вітальна телеграма П. Тичини одеському письменнику Х. Вайнерману з нагоди 60-річчя.

Ще один цікавий експонат – машинопис перекладу вірша Тичини «Не Зевс, не Пан», який зробив член одеського літературного угруповання «Потоки Октября» Осип Количев з резолюцією Е. Багрицького «Годится». Переклад зроблено до 1925 р. Цікаво, що до зібрання творів Тичини увійшов зроблений ним переклад вірша О. Количева «Поема про Україну».

 

Родина професора Одеського університету Андрія Володимировича Недзведського передала до музею багато матеріалів, серед яких згадана вище новорічна листівка П. Тичини та статті і спогади самого А. Недзведського про зустрічі з Тичиною.

Вперше вони зустрілись у січні 1941-го. Недзведський звернувся до Тичини як до академіка з проханням бути опонентом на захисті дисертації і був приємно вражений словами Тичини: «А я Вас знаю. Ви ж писали статтю „Коцюбинський і Шевченко“, вперше цю тему піднесли».

Друга зустріч відбулася лише через сім років. А згодом, у 1957, Недзведський робив на конференції у Києві доповідь «Образ Шевченка в поезії Тичини». Відбулась цікава розмова:

«– Дуже б хотілось, щоб Ви завітали на мою доповідь, висловили свою думку.

– Е, ні,– на якусь мить замислившись, повторює Павло Григорович, – нам не можна ходити на такі доповіді , де про нас ідеться. Щоб не подумали, бува, що хочемо якось вплинути на критичну думку, пригасити її, противитися їй».

Доповідь свою А.В. Недзведський попросив прочитати особисто ії герою, та зробив це вдома у Тичини. Потім, у листі до поета, Недзведський писав, що почував себе наче в гостях у найближчих родичів. Він згадує і частування: «Смачна, добра їжа. Господарі весь час припрошують взяти то те, то друге. В мене апетит завжди добрий і я не примушую себе умовляти. Павло Григорович частує мене калганівкою і сам її потроху пригублює. Калганівка подобається мені на смак і від цього дня вона в моїй уяві асоціюється з непитущим Павлом Григоровичем, хоч за послідуючих зустрічей він вже навіть її не може куштувати».

Дуже зворушливі свідчення у спогадах Недзведського про зустріч в Одесі учня і учителя – Павла Тичини і Михайла Жука.

«Павла Григоровича попередили, що йому доведеться зустріти в квартирі учителя дуже сумну обстановку. – То тим більш треба поїхати, – настояв наш гість. … Все виглядало дуже сумно в кімнаті, де лежав Михайло Іванович. Павло Григорович, ніяковіючи, підійшов до нього, привітався, поцілував в обличчя дорогу йому людину, а далі поцілував його ще й в руку.

Я був щиро вражений… Звичайно, я добре знав цей старожитній, саме на Україні поширений колись звичай цілувати старшу людину, зокрема старшого чоловіка в руку. Але щоб це зробив перший майстер літератури, перший наш поет, якому вже переступило через сімдесят, іншої людині, що не займала такого, як він, становища в мистецтві та до того була ненабагато старшою – ось що вражало!

Та для Павла Тичини Михайло Жук за всім тим був – учителем».

У Коктебелі А. Недзведський дізнався про смерть Павла Григоровича і виступив організатором вечора. «Мене пройняла думка: сказати слово про Тичину. Це ж письменницький будинок: де вшанувати поета, як не тут?».

У фондах музею зберігаються запрошення на вечори, присвячені поету, що відбулися в Одесі:

– Запрошення на вечір, присвячений 50-річчю П. Тичини.

– Запрошення на вечір, присвячений 70-річччю П. Тичини, 1961. Виступав А. Недзведський.

– Запрошення на вечір одеської  спілки письменників пам’яті П. Тичини. Виступали А. Недзведський, В. Гетьман, С. Стриженюк, І. Рядченко, В. Бершадський, В. Мороз, Б. Нечерда, І. Гордон.

– Запрошення на засідання наукового семінару педагогів-філологів ОДУ, присвяченого пам’яті П. Тичини. 1968. Виступали А. Недзведський, І. Дузь.

– Запрошення на урочисте засідання, присвячене 90-річчю з дня народження П. Тичини. Будинок вчених. Одеса.

До 130-річчя П. Тичини у Одеському літературному музеї була зроблена виставка «І двісті розіп’ятий я…», на якій, серед іншого, представлено експонати, що доповнюють розповідь про перебування Тичини в Одесі 1928 року та його вечір у Будинку друку. Одеський журнал «Шквал» писав:

«Під час перебування в Одесі делегації українських вчених з вивчення Близького Сходу було влаштовано великий український вечір, присвячений творчості члена цієї делегації відомого українського поета Павла Тичини. На цьому літературному вечорі, що відбувся у Будинку друку, були присутні члени всіх літературних організацій Одеси, журналісти та представники громадських організацій.

У своїй невеликій доповіді член делегації проф. Волков дуже яскраво охарактеризував соціальні та формальні шляхи творчого шляху П. Тичини.

Аудиторія також з увагою вислухала чудовий прозовий твір Л. Первомайського.

На закінчення виступив із читанням своїх віршів Павло Тичина. Ним було прочитано кілька віршів „Вітер з України“, „Микита Кожемяка“, „Космічний оркестр“.

У життя літературної Одеси вечір, присвячений творчості українського поета Павла Тичини, приніс дуже багато цінного, незабутнього».

Згодом Павло Григорович скаже: «Одеса увійшла в моє серце та мої вірші». У 1961 році він напише:

 

Одесо, повно сонячна Одесо!

Життя в тобі – це не озерне плесо,

Не холодок під деревом, не тінь –

А моря буряного широчінь…

Я радий, що тебе сьогодні бачу.

Свою всю пам’ять розбуджу гарячу:

З капелою ж Стеценка я тут був,

Нічого з того часу не забув.

 

Олена Яворська