Виставка присвячена 120-річчю з дня народження славетного українського поета, письменника та драматурга Юрія Яновського (1902-1954).

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. у селі Нечаївка Кіровоградської області. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, навчався в Київському політехнічному інституті.
Перший вірш «Море» (російською мовою) Яновський опублікував у 1922 році під псевдонімом Георгій Ней, після чого на молодого поета звернув увагу засновник українського футуризму Михайль Семенко. Він порадив юнаку спробувати писати українською, і у 1924 році Яновський публікує свою першу поему українською мовою «Дзвін».
Він приєднується до футуристичного руху, працює позаштатним кореспондентом газети «Більшовик», вступає до організацій «Комункульт» і «Жовтень».
Не закінчивши навчання у інституті, Юрій Яновський разом із своїм другом, поетом Миколою Бажаном, їдуть за Михайлом Семенко в Харків на роботу в сценарному відділі ВУФКУ, а потім в Одесу.
Поезія багато значила для Юрія Яновського, але його подальший шлях та визнання були пов’язані не з нею. Єдина збірка віршів «Прекрасна УТ (Україна Трудова)» вийшла у 1928 році, далі митець пише, здебільш, прозу. Свій шлях романіста Ю. Яновський розпочав саме в Одесі.
«Перебування в Одесі, – писав літературознавець І. Зуб, – щаслива сторінка в творчій біографії Яновського… Романтик за світовідчуттям, беззавітно залюблений у красу життя, в Одесі він жадібно пізнає море, яким захоплювався, яке любив, прагнучи зустрічі з ним ще в дитячі роки, проведені на степовій Кіровоградщині. Відтепер море, як і степ, захоплює його поетичну душу…».
У 1926 році молодий письменник займає посаду головного редактора Одеської кінофабрики. Саме Яновський назвав Одесу «Голівудом на березі чорного моря» у своєму першому творі, присвяченому Одеській кінофабриці, де одразу освідчився в коханні місту та його мешканцям:
«Одесити – народ гарячий і симпатичний. Над усе вони кохають Одесу. Всі славетні люди з історії й географії, як відомо, були одеситами – це першого ж дня скаже Одеса, запевняючи вас, що Чарлі Чаплін народився на Молдаванці – від веселого вантажника Каплан».
За цей час Яновський створює кілька кіносценаріїв, зокрема «Гамбург» та «Фата моргана». Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані у збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927).
У 1927 році його було звільнено «за абсолютне незнання кінематографії і за псування картин своїм монтажем, а також за складання юмористичних написів, чужих радянському духові» з наказу по кінофабриці, якому передувала низка доносів.
Отриманий досвід знайшов своє втілення у романі «Майстер корабля» (1928 р.), побудованому на спогадах про роботу на Одеській кінофабриці. Повість стилізовано як кіномемуари, в яких діють реальні особи – О. Довженко, П. Нечес, М. Семенко, В. Кричевський, І. Пензо – за вигаданими письменником іменами.
З Одеси Юрій Яновський повертається в Харків, де приєднується до літературного об’єднання ВАПНІТЕ.
У 1930 році письменник публікує роман «Чотири шаблі», створений в дусі революційної романтики. Роман був гостро критикований радянськими критиками за «невідповідність духові пролетаріату» і на довгий час був заборонений.
Наступний новелістичний твір «Вершники» (1935 р.) продовжував тему громадянської війни. В чотирьох з восьми новел твору дія відбувається в Одесі.
Талант Яновського-драматурга виявив себе створенням романтичної трагедії «Дума про Британку» (1937 р.) та п’єси «Потомки» (1939 p.).
Кілька років, воєнних і повоєнних, Ю. Яновський працював редактором журналу «Українська література» (з 1946 p. «Вітчизна»), багато їздив по країні, був спостерігачем Нюрнберзького процесу, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946 р.).
У 1947 році Яновський публікує роман «Жива вода», в якому втілив ідею невмирущості нації і знову зазнає нищівної критики та звинувачень у націоналізмі.
У 1948 році виходить книжка «Київські оповідання».
Помер Ю. Яновський в Києві, 25 лютого 1954 року.

ПАРУСИ

Ми любимо з тобою Повний Корабель,
що звуть його фрегатом мореплавці.
На палубі п’ємо ми слів пахучий ель,
настояний у антикварній лавці.
Хай чамра налетить, і вітер переляже,
бунаца синя соняшно засвітить!
Ми слово маємо, як парус лажий:
розпустимо його – в моря летіти!
Ми любимо з тобою корабельну снасть
і тиск вітрів у прову бригантини.
Морів далеких хвилі. Хижу сласть
розбудженої, сильної людини.
Хай будуть завше справні наші такелажі,
а щогли – гомінкі й живі, мов віти, –
ми слово маємо, як парус лажий:
розпустимо ж його – в моря летіти!

Юрій Яновський
1928 р.