Коли Михайлові Коцюбинському минуло 19 років, його сім’ю спіткало велике лихо, та й не одне: батько залишився без посади, бо не вмів лагодити з начальством, та ще й почав пити, а хвора мати остаточно втратила зір.

Юнак починає потайки від поліції давати приватні уроки. На сімнадцятому році життя Михайло Коцюбинський вже мав політичний процес. Вся родина (а у сім’ї крім нього було ще четверо дітей) перейшла на його утримання.

Після того, як поліція у 1891 році визнала народного вчителя Михайла Коцюбинського неблагонадійним, і він не міг з-за своїх переконань знайти роботу у своєму рідному місті Вінниці, починаючий письменник звернувся до одеського бібліографа та літературознавця М. Комарова з проханням  допомогти влаштуватися на роботу.

Отримавши лист Коцюбинського, Комаров звернувся до Афанасія Івановича Погибка – експерта – керівника філоксерних робіт у Бессарабії. І Погибко бере письменника на посаду розвідника. У 1892 – 95 рр. Коцюбинський працює в одеській комісії по боротьбі з філоксерою – шкідником виноградників.

У своїй автобіографії  він писав : «Року 1892 я почав службу в Одеській філоксерній комісії і до 1895 року, коли я перейшов на таку ж посаду в Крим, проживав у Бессарабії, спочатку у центрі, а потім на південних повітах по Пруту та Дунаю. Ці краї дали мені дуже багато вражень, і я з приємністю згадую свої служби на філоксері, хоч довелося пережити і багато гіркого».

Коли він з часом став помічником експерта, письменник їздив по багатьом молдавським селам та містечкам – Слобода, Рені, Сирець, Джурджулешти, Пересечіно, Телешев та ін. Під час цих поїздок письменник споглядав за життям молдаван, вивчав їх звичаї, побут, записував молдавські народні пісні, прислів’я та приказки, народні повір’я. Його твори, написані по мотивам та враженням тих років, наповнені яскравими барвами півдня. Симпатії Коцюбинського до молдавських селян, краса молдавської природи знайшли своє відображення в оповіданнях про життя молдаван – «Для загального добра», «Пе коптьор», «Відьма».

В оповіданні «Для загального добра» письменник  використав безпосередні враження від своєї праці у філоксерній комісії, діяльність якої часто приносила біду селянам. Коцюбинський писав в оповіданні : «Уряд шкодував гроші на боротьбу, їх ледве ставало на роботи по вогнищах та на розвідування садків у деяких селах. В одному місті на боротьбу видавались всі гроші, в другому філоксера спокійно жерла виноградники».

Письменник різнобічно підійшов до зображення життя молдавського народу і в інших своїх творах. В оповіданнях «Пе коптьор» і «Відьма» він показує народні молдавські звичаї, повір’я і разом викриває темні забобони та упередження.

А першим твором Коцюбинського, який був переведений на російську мову, було оповідання «Помстився». Переклад був надрукований у газеті «Одесский листок» за 2 червня 1895 р.  Саме через Комарова письменник зійшовся з передовими колами одеської інтелігенції, почав друкувати свої твори в одеських журналах та газетах «Южные записки», «По морю и суше», «Одесский листок».

І під час роботи у філоксерній комісії, і пізніше, під час поїздок на острів Капрі, Коцюбинський часто приїжджав до Одеси. Рядки, де згадується наше місто, зустрічаються у багатьох його листах та творах. Письменник побачив в Одесі множину планів, барв та відтінків самого різноманітного характеру. А ще в Одесі він бачив багато сонця.

«Сонце ! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може вогні ?… Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й п’янію від нього.

Я тебе люблю…Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала… (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?)

Це рядки з новели Михайла Коцюбинського «Intermezzo». Письменник називав себе «сонцепоклонником». Всі, хто знав його близько, твердять, що Михайло Михайлович був надзвичайно лагідною людиною, полюбляв подорожі, насичені новими враженнями, спогляданням прекрасних місць довколишнього світу, що будили його творчу уяву.

Люди теж називали письменника Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служачи звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської земської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх творах оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював, словом, людську біду і красу. Коцюбинського називають модерністом та імпресіоністом в українській літературі.

Читаючи оповідання Коцюбинського з життя сільської бідноти (а вони складають більшу частину його творчості), вражаєшся реальності картин, зображуваних ним – настільки вони яскраві, настільки психологічно правдиві.

Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не  дали  письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті «Тіні забутих предків».  За його сюжетом кінорежисер  Сергій Параджанов створив однойменний фільм, який став одним зі світових шедеврів. Михайло Коцюбинський написав за своє життя багато повістей та новел, але новела «Intermezzo» та повість «Тіні забутих предків» вважаються вершиною його творчості.

Повість «Тіні забутих предків» з моменту її появи ілюструвало безліч художників, а саме: Михайло Жук, Олена Кульчицька, Іван Філонов, Любомир Прийма, Георгій Якутович та інші.

Обкладинку до видання 1913 року створив Михайло Жук. У 1912 році Михайло Коцюбинський запропонував Жуку намалювати обкладинку до «Тіней забутих предків» для шведського видавництва Альфреда Єнсена в Стокгольмі. Коцюбинський, побачивши ескіз, зазначив: «Малюнок ваш, спасибі, дістав. Він мені дуже подобається…»

Важливе джерело інформації до біографії письменника – понад 300 листів Коцюбинського до коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної (1880 –1973), молодшої за нього на 16 років. Їх уперше видано 1938 року Інститутом української літератури АН УРСР. Стосунки Коцюбинського з Аплаксіною завершилися 1907 року, коли з анонімного листа про них дізналася дружина письменника Віра. Вона змусила чоловіка дати слово не залишати родину.

 

Художник і літератор Михайло Жук належав до кола, що гуртувалося під гостинним дахом Коцюбинських. Він написав два портрети господаря, оформлював його книжки. Зберігся будинок на вулиці Воскресенській  30 (нині Чернишевського), у місті Чернігові, в якому мешкав Михайло Жук із родиною. В цьому ж будинку жила Олександра Аплаксіна – кохана Михайла Коцюбинського. Письменник помер наприкінці квітня 1913 року. Поряд з ним тоді, окрім членів родини, був і Михайло Жук. Від його дружини про смерть Коцюбинського довідалася Аплаксіна. Вона прожила ще тривалий час у Петербурзі.

17 вересня цього року виповнюється 160 років з дня народження письменника.

 

Ганна Божко