Одеський літературний музей

Одеський літературний музей був заснований за постановою Ради Міністрів України 1977 року. Для музею було відведено палац князів Гагаріних, пам’ятник архітектури, спроектований архітектором Людвігом Оттоном. Засновником та першим директором літературного музею став письменник і бібліофіл Микита Олексійович Бригін.

Особливістю створення музею було те, що він створювався з нуля. Одночасно йшло формування фондів, встановлення контактів з письменниками або їх спадкоємцями, написання структури і тематико-експозиційного плану, робота над створенням експозиції, паралельно йшли ремонтні роботи палацу, спорудженого в п’ятдесятих роках ХIХ сторіччя. Художнє вирішення експозиції – результат спільної праці наукового колективу і колективу художників-дизайнерів, який очолив заслужений діяч мистецтв України, художник-монументаліст Анатолій Васильович Гайдамака. У 1984 році Одеський літературний музей було відкрито.

Експозиція музею, що розмістилася в 21 залі, в анфіладі другого поверху і чотирьох залах першого, унікальна. Вона містить в собі три варіанти напрямків, традиційних для літературних музеїв – меморіальну складову, власне музей книги і одеського друкарства, а також історію розвитку літератури в Одесі і літератури Одеси.

Кожен зал музею, крім власне експонатів – книг, рукописів, журналів, особистих речей письменників, предметів побуту, письмового приладдя епохи – дає характеристику одного-двох десятиліть ХІХ – ХХ сторіч. Кожен із залів оригінальний, але при цьому органічно пов’язаний з попереднім і наступним.

Дизайнерські рішення кожної літературної доби далекі від лобових, швидше нагадують вишукану театральну декорацію. Вони дають можливість відвідувачеві виявляти ерудицію, жвавість уяви, вміння читати не тільки тексти, а й підказки художнього рішення, своєрідні характеристики того чи іншого десятиліття, того чи іншого письменника.

Творці музею вважали своєю метою максимально заповнити культурні лакуни, які були штучно створені ідеологічною політикою радянської епохи. Завдяки цьому експозиція в цілому не застаріла, незважаючи на те, що з дня відкриття музею минуло більше тридцяти років. Вже після проголошення незалежності України експозиція була доповнена забороненими раніше іменами.

З’явилася можливість провести зміни в залах, присвячених літературі 1870-1890-х, 1910-х, 1917-1920-х рр., частково переосмислений зал, присвячений літературі Болгарії, доповнені матеріалами часів окупації Одеси зали літератури Другої світової війни.

У музеї представлено понад 300 письменницьких імен, так чи інакше пов’язаних з Одесою – від І. П. Котляревського, О. С. Пушкіна, Адама Міцкевича до Генріха Белля, Жоржа Сіменона, Б. Л. Пастернака. Поряд з великими творцями літератури – М. В. Гоголем, Л. М. Толстим, М. М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Шолом-Алейхемом, А. П. Чеховим, І. О. Буніним, І. Я. Франком, А. А. Ахматовою, І. Е. Бабелем, І. А. Ільфом, Є. П. Петровим, В. П. Катаєвим, М. Г. Кулішем, представлені численні автори так званого «другого ряду», які відіграли важливу роль у становленні вітчизняної культури. Не позабуто і фольклор, з якого, власне, і починається література міста: «А в Одесі добре жити…».

Вдалим продовженням основної експозиції Одеського літературного музею, відповідним до її унікальності, стала експозиція просто неба – «Сад скульптур» з прилеглим до нього «Одеським двориком». Ідея та втілення в життя цієї експозиції належить Леоніду Вікторовичу Ліптузі.

Тут представлені сучасні гумористичні скульптурні композиції на літературні теми, а також стародавня скіфська і половецька скульптура; відтворений інтер’єр одеського двору, без якого оповідання про літературну Одесу було б неповним.

Архів сайту Одеського літературного музею

(СТАРИЙ САЙТ)