29 травня 2025 року виповнюється 115 років з дня народження Сави Овсійовича Голованівського (1910 – 1989) – поета, перекладача, прозаїка та драматурга.

Він народився в селі Єлисаветградка, родичи по батьківській лінії були рабинами в Одесі. Ще підчас навчання у школі почав писати вірші. У 1927 році Голованівський вступає до Одеського сільскогосподарчого інституту. Саме тоді він остаточно вирішує стати поетом:

Року дев’ятсот двадцять сьомого

жив я в Одесі –

і там

раптом життя всього мого

стався

разючий

злам.

Враз я відчув:

на жару

чи на лезі я

босо стою:

вторглися вірші,

вломилась поезія

в душу мою.

 

Я ходив по бульварах з натхненням своїм,

море хвилі гойдало високі, як гори,

і зривалися з уст моїх, схожі на грім,

рими і словотвори…

 

(С. Голованівський, «Зустріч в Одесі». 1956 р.)

 

В Одесі юнак познайомився з Е. Багрицьким, І. Бабелем, В. Маяковським. Тут же вийшла його перша книга «Кіньми залізними». Своє буття в Одесі Сава згадує на сторінках своєї автобіографічної книги «Меморіал» (1988):

У 1927 році Одеса ще зберігала чимало рис мальовничої своєрідності справжньої чорноморської столиці, серед аборигенів якої типи, схожі на Остапа Бендера та Беню Крика, не видавалися винятковими. Непманський бум улігся вже по всій країні, а в розкішному ресторані «Фанконі» ще впадали в око чорні котелки та інкрустовані ціпки валютників і спекулянтів. Під крислатими платанами у внутрішньому садочку «Лондонської» ще можна було побачити турецького комерсанта, котрий з допомогою маленької срібної ложечки по-батьківськи пригощав морозивом двійко білявих дівок, посадовивши їх на свої масивні коліна одну проти одної. 

«Лондонська» була задорога та й надто шумлива для нас – молодиків, які збиралися щонеділі з метою почитати один одному вірші та порозмовляти про поезію. Нашій невеличкій групі початківців більше подобався «Фанконі», де можна було посісти окрему кабіну і де метрдотель ставився з підкресленою прихильністю до наших щотижневих засідань. Ми – здебільшого студенти одеських робітфаків та вузів з досить обмеженими фінансовими можливостями – замовляли по склянці чаю, а наш поважний керівник Володимир Гадзінський – біфштекс. Ощадливо сьорбаючи зі склянок, ми просиджували тут мало не до ранку й читали вголос свою римовану продукцію, вироблену кожним із нас протягом тижня.

У 1929 році він переїздить до Харкова – на ті часи столицю України. У 1941 – 1945 роках був військовим кореспондентом, з 1948 по 1953 роки зазнав утисків під час боротьби з «космополітами».

Помер Сава Голованівський 2 травня 1989 року і був похований на Байковому кладовищі в Києві. Він залишив багату літературну спадщину, а його твори були перекладені різними мовами.

 

Я мірю мірою єдиною –

поет повинен буть людиною,

щоб з отієї висоти

колись

             в поезію

                            зійти.

С. Голованівський. «Поезії», 1990 р.