(31.05.1892 – 14.07.1968)

Виставка «Твори К. Паустовського мовами світу», яка працює в Меморіальному музеї К.Г.Паустовського, спонукає нас замислитися про величезний, значущий вплив тихої прози письменника на розум та серця людей у всьому світі. Твори К. Паустовського ще за життя письменника були перекладені 68 мовами – на всі основні мови світу. У ХХ столітті сумарний тираж його книг становив 70 мільйонів екземплярів. Як свідчать дослідники, книжки видавалися 600 разів на п`яти континентах. І в нинішньому столітті інтерес до творчості К. Паустовського не згасає: у різних країнах видають його твори, про нього пишуть статті, книги. Сучасні історики та культурологи намагаються зрозуміти нашу історію, минуле, а значить зрозуміти й сьогодення за допомогою Паустовського. Його книжки не застаріли, не поблякли, не втратили життєвої правди. Навпаки, багато що ми з часом бачимо більш ясно.

Паустовський повільно, важко входив до літератури. Він був свідком того, як зникав із культурної карти його потенційний читач: інтелектуали, молодь що «повально» захоплювалася філософією та поезією, театрали, випускники гімназій та університетів, покупці чудових численних книгарень. На рубежі 1920-1930-х років партійне керівництво та держава починає активно втручатися у літературне життя, засуджується все, що не вкладається у рамки спущених зверху директив. Суворо засуджуються романтичні начала у літературі.

Для нового читача потрібні були інші теми та інша мова. Паустовський звертається до сюжету, який вимагає наукового матеріалу. Історія, географія, хімія – все це дуже цікаво автору, а значить стає цікаво і читачеві. Повість «Кара-Бугаз» – поворотний пункт у творчій долі письменника. Сплав художнього нарису, літератури подорожей, драматичної новели та психологічного ескізу дає на виході шедевр. Читачі зустріли книгу із захопленням. Вона стає відома і цікава читачам багатьох країн: слідом за перекладом англійською мовою були переклади на багато інших мов. На нашій виставці ви можете бачити «Кара-Бугаз» у перекладі французькою мовою (Париж, 1951), румунською (Бухарест, 1955) та італійською (Болонья, 1960). Майже через сімдесят (!) років після виходу у світ цієї повісті, голландський журналіст і письменник Френк Вестерман був настільки заінтригований і натхненний нею, що написав книгу, основним героєм якої став Костянтин Паустовський та його твори – «Кара-Бугаз» та «Повість про життя». Книга Френка Вестермана називається «Інженери душі. Письменники під Сталіним».

Голландець, що народився в 1964 році, для якого епоха Сталіна це майже доісторичний час, з потужним інстинктом дослідника береться за матеріал, що зачіпає нерв епохи. Вестерман звертається до долі та творчості низки письменників, але основний його герой та помічник у розгадуванні таємниці нашої історії – Костянтин Паустовський. Книга Френка Вестермана відразу після виходу, у 2002 році, стає бестселлером. Цього ж року в Нідерландах було здійснено п’ять перевидань. Перекладена німецькою, англійською, іспанською, естонською, польською, французькою, італійською, шведською, хорватською, словенською мовами. На книгу про Паустовського відгукнулися авторитетні газети різних країн. Suddeutsche Zeitung, Frankfurter Rundschau, Die Zeit, Die Tageszeitung, Spiegel – це німецькі видання, які зійшлися на думці, що книга про Паустовського усунула багато білих плям в історії 20 століття.

Німці знають та пам’ятають Паустовського. Його новели, повісті, епопея «Повість про життя» багаторазово видавалися німецькою мовою. У 1960-х роках у Мюнхені (Федеративна Республіка Німеччина) видано зібрання
творів у 5-ти томах. Автором передмови до цього солідного видання був Генріх Белль. “Якщо я пишу, я змінюю світ – вже тим, що”. Цей вислів німецького письменника можна вважати його творчим кредо. І цей погляд, без сумніву, ріднить його з Костянтаном Паустовським, якого він дуже цінував. “Його читають і люблять мільйони”, каже Генріх Белль у вступній статті до мюнхенського видання. Перший том, «Далекі роки», був виданий у 1961 році, останній, п`ятий том у 1967 році. А наступного, 1968 року, Академія наук та літератури м. Майнца проголосила Костянтина Паустовського Почесним членом цієї поважної організації.

У 1956 році здійснюється давня мрія Паустовського, мрія всього його життя — побачити далекі країни, європейські міста, побачити минуле культури — музеї та сьогодення — людей. В нарисі “Швидкоплинний Париж” ми читаємо про те, як автор уперше побачив Лідію Ділекторську. Це була справді доленосна зустріч. Лідія Миколаївна стала найкращим у Франції перекладачем Паустовського. Талант, яскравість, непересічність долі допомагають їй “перетворити” прозору прозу Паустовського у музику французької мови. Вона переклала практично повний корпус його творів.І могла з повним правом та відчуттям виконаної місії сказати: “Я подарувала Франції Костянтина Паустовського”. І`я перекладача – Лідія Дельт – стоїть на обкладинці книг, виданих «Галлімаром». Видавництвом «Галлімар», одним із найпотужніших інтелектуальних видавництв Франції, було видано вісім книг Паустовського. Відвідувачі нашого музею можуть бачити книги “Неспокійна юність” (Париж, 1964) та “Час великих очікувань” (Париж, 1965).

Переклади творів Паустовського англійською мовою дуже сприяли його популярності в усьому світі. Перша цікавість до Паустовського починається саме з англійського перекладу «Кара-Бугаза». Шведський поет і прозаїк Артур Лундквіст розповідав, що вперше зацікавився літературною творчістю Костянтина Паустовського, коли прочитав обрані повісті письменника в англійському перекладі. “Чудовий твір … шедевр!” – це оцінка «Повісті про життя» Ісаака Башевіса Зінгера, великого єврейського прозаїка ХХ століття. Думка майбутнього нобеліата винесена на обкладинку Нью-Йоркського видання. Книга видана у США 1967 року. Наступного, 1968 року, Прінстонський університет, один із найстаріших і найпрестижніших університетів США, присвоїв Костянтину Паустовському звання Доктора Літератури honoris causa. У березні цього року Костянтин Георгійович погодився прийняти цей почесний ступінь. У листі до Президента Прінстонського університету Роберта Ф. Коена він пише: «Я був би радий особисто бути присутнім у Прінстоні в день присудження, але лікарі ще не дозволяють мені тривалих подорожей – і, якщо моя вимушена відсутність не порушить встановленого порядку, я буду щасливий прийняти Ваше дуже приємне для мене присудження».

У країні, в якій жив і творив Паустовський, його книги були світлом маяка і надією на те, що ми можемо зробити наше життя нормальним і щасливим. Його любили мільйони читачів. І не любила влада. Він був тричі номінований на найпрестижнішу у світі Нобелівську премію. Проте влада Радянського Союзу зробила все можливе, щоб звання лауреата Нобелівської премії не було присуджено Паустовському. Про це можна зробити висновок із оприлюднених матеріалів Шведської академії. Відомий німецький славіст Вольфганг Казак свідчить, що внутрішнє рішення про присудження Костянтину Паустовському Нобелівської премії не втілилося у життя з політичних причин. Артур Лундквіст, з 1968 року член Шведської академії мови та літератури, якого я цитувала вище, висловився з цього приводу: «Костянтин Паустовський …має несхожий на інших голос, витончену стилістичну майстерність, і тому такий близький своїм читачам. … Його життя багато в чому нагадувало долю Пастернака: його змушені були визнавати, але намагалися відтісняти у тінь. Йому пощастило лише в тому, що він уникнув присудження Нобелівської премії, а разом з нею і таких болісних на його батьківщині наслідків світової популярності”.

У передмові до шведського видання «Повісті про життя» (Стокгольм, 1963) Артур Лундквіст пише: «Костянтин Паустовський … серед тих письменників, які заслужили любов і захоплення шведських читачів». А відвідувачі нашої виставки переконаються, що Костянтин Паустовський заслужив любов та захоплення читачів у всьому світі. Його ім`я є символом чесності, пам`ять про нього сповнена глибокої поваги, а його книги радують і підтримують нас у найважчі дні.

Тетяна Рибнікова