Цього року виповнюється 140 років від дня народження відомого письменника, журналіста, літературознавця, критика, перекладача, дитячого поета Корнiя Івановича Чуковського.

Багато одесити знають завдяки повісті «Серебряный герб» (первісна назва «Гимназия»), що К.І. Чуковський свої дитинство та юність провів у нашому місті, але далеко не кожен знає, що народився він зовсім не в Одесі, а у Північній Пальмірі – Санкт-Петербурзі.

Народженого 19 (31) березня 1882 р. немовля Миколу Корнійчукова хрестили у Володимирській церкві Санкт-Петербурга. Мати новонародженого – дівчина Катерина Йосипівна Корнійчукова належала до селянського стану. На той час у дівчини Корнійчукової вже була трирічна дочка Марія. Батька в обох дітей, за документами, не було.

По батькові «Васильевич» Микола отримав за ім’ям того батюшки, хто здійснив хрещення.

У Петербурзі мати з дітьми жила до того часу, поки Колі не виповнилося 3 роки, а потім поїхала з ними до Одеси.

Батьком дітей був студент Еммануїл Соломонович Левенсон, у сім’ї якого полтавська селянка Катерина Корнійчукова працювала у свій час покоївкою.

У 1885 р. Еммануїл Левенсон кидає свою цивільну дружину з дітьми, та вона змушена була повернутися з північної столиці на теплий південь, до Одеси.

За спогадами Чуковського, батько деякий час посилав для дітей гроші, але мати його була гордою і відсилала гроші назад. Найімовірніше, що ті гроші не завжди відкидалися: згодом і Маруся і Коля були віддані матір’ю до навчальних закладів. Дочка – до Єпархіального училища, син – до Другої прогімназії, яка потім стала П’ятою гімназією (восьмикласною).

І все ж через постійну потребу Катерина Йосипівна змушена була працювати прачкою, щоб хоч якось прогодувати себе та двох дітей.

Потрібно сказати, що той факт, що хлопчик був незаконнонародженим, дуже болісно позначився на його психіці. Він усе життя відчував себе певною мірою ущербним і неповноцінним, уникав розпитувань про батька.

Просив називати себе «просто Коля», а не за по-батькові, бо воно в нього постійно змінювалося: «Васильович», іноді «Еммануїлович», а потім «Іванович».

Оселилася сім’я у флігелі, в будинку Макри на Новорибній (Пантелеймонівській) вулиці № 6. Так описував свою квартиру Чуковський в автобіографічній повісті «Серебряный герб»: «Кімната була невелика, але дуже ошатна, в ній було багато фіранок, квітів, рушників з візерунками, і все це сяяло чистотою, тому що чистоту моя мама любила до пристрасті та віддавала їй усю свою українську душу». Згодом 1897 р. сім’я переїхала за адресою: Канатний провулок № 3 (будинок Баршмана).

Ще до гімназії, коли маленькому Колі було 5-6 років, мама знайшла кошти, щоб помістити його в дитячий садок мадам Бухтєєвої (її оголошення можна було знайти в «Одесских новостях»). «Ми марширували під музику, малювали картинки. Найстаршим серед нас був кучерявий, з негритянськими губами хлопчисько, якого звали Володя Жаботинський. Ось коли я познайомився з майбутнім національним героєм Ізраїлю – у 1888 чи 1889 роках!», – писав Корній Іванович у своєму «Щоденнику».

Друга одеська прогімназія містилася на вул. Пушкінській № 18. Десятирічний Коля Корнійчуков надійшов сюди восени 1892 р. (потім, коли вона стає П’ятою гімназією, то переїжджає за адресою: Ново-Рибна № 13).

З гімназією Колі пов’язано було дуже багато, і все це чудово описано в «Серебряном гербе». Досить згадати хоча б тільки те, що свого часу Микола Корнійчуков навчався в одному класі з майбутнім письменником Борисом Житковим: «З Борисом Житковим я познайомився в дитинстві… Ми були однолітки… Він навчав мене всьому: гальванопластицi, французькiй мовi…, зав’язуванню морських вузлів, розпізнаванню комах та птахів, передбаченню погоди, плаванню, лову тарантулів…

…Ранньої весни він став учити мене греблі не в порту, а в Ланжероні, біля пустельного берега…».

Літературознавець Коган стверджує, що Чуковський та Жаботинський також навчалися в одному класі гімназії і навіть разом були виключені з неї.

Але одеський краєзнавець Наталія Панасенко стверджує, що у спогади Когана закралася неточність, і Чуковський із Жаботинським вчитися в одному класі ніяк не могли, хоч Володимир і навчався у П’ятій гімназії кілька років. Загальновідомо також, що Жаботинський залишив гімназію з власної волі, поїхавши як кореспондент «Одесского листка» спочатку до Берна, а потім до Риму.

Як би там не було, але з гімназії Корнійчуків був виключений, і існувала ще одна версія його виключення: на той час існував указ про «кухарчиних дітей», тобто про звільнення гімназій від дітей з нижчих станів.

Микола після виключення хапається за будь-яке заняття, аби знайти собі заробіток: «Мене вигнали з гімназії, я живу чим попало: то допомагаю рибалкам лагодити мережі, наживляю перемітки, то клею на перехрестях афіші про майбутні гуляння і феєрверки, то, обмотавши мішковиною голі ноги, повзаю по дахах одеських будинків, розпечених безжальним сонцем, і зчищаю з цих дахів особливим шпателем стару, зашкарублу фарбу, щоб маляри могли пофарбувати їх наново» (К. Чуковський «Серебряный герб»).

У той самий час, таємно від усіх, вважає себе великим філософом. Прочитавши два десятки різнокаліберних книг – Шопенгауера, Михайлівського, Достоєвського, Ніцше, Дарвіна, – він склав з цієї мішанини свою власну теорію про самоціль у природі і вважав себе вищим за всіх філософів.

У 1898 р. у житті Коли сталася велика подія, яка визначила все його подальше життя. Цілком випадково він купив на ринку «Самоучитель английского языка» Олендорфа. Самовчитель був розпатланий, з чорнильними та сальними плямами, але хлопчик незабаром так захопився англійською, що цілий рік не розлучався зі своєю подертою книгою. Навіть на даху під час роботи Коля Корнійчуков писав: “I look”, “My book”, “I look at my book”.

Завдяки нескладному самовчителю, який ряснів фразами такого роду: «Чи є у вас одноока тітка, яка купує у пекаря канарок і буйволів?», «Чи любить дворічний син садівника внучку своєї маленької дочки?» Корній Чуковський прочитав у житті тисячі англійських книг. Також відкрив він собі і приголомшливу поезію Волта Вітмена, і в 17 років став її перекладати.

На той час в Одесі він жив своїм власним життям, далеко від сім’ї, намагаючись існувати на власні заробітки.

Його філософією зацікавився один із його шкільних товаришів, Володимир Жаботинський. Він був такий добрий, що прийшов до Миколи на горище (на той час Корнійчуков жив на горищі), і йому першому Коля прочитав кілька розділів зі своєї шаленої книги, написаної напівдитячим почерком. Після того, як Володимир прослухав одну з глав, він сказав: «А чи знаєш ти, що ось цю главу можна було б надрукувати в газеті?» (Глава ця була про сучасне мистецтво, і називалася так: «К вечно юному вопросу»). Жаботинський сам відніс главу до редакції «Одесских новостей» головному редактору Хейфецу. Через якийсь час главу було надруковано. Редакція у примітці назвала автора «молодим журналістом, думка якого парадоксальна, але цікава». За статтю Микола отримав гонорар – цілих 7 рублів, і він зміг нарешті купити собі на товкучці нові штани. Підписано статтю псевдонімом – Корній Чуковський, який згодом повністю замінив справжні ім’я та прізвище письменника.

Так почалася його робота в газеті: «Я писав у цієї газеті про що доведеться, головним чином про картини, тому що виставки картин були часто – і пересувна і виставка південноруських художників. Я писав про книги, про картини, і, крім того, в редакції я вважався єдиною людиною, яка розуміла англійські газети, які приходили туди. І я робив із них переклади для надрукування в нашій газеті і одразу загоївся можна сказати мільйонером, тому що загалом я вже отримував на місяць рублів 25 або навіть 30» (К. Чуковський «Как я стал писателем»).

Іноді газета пропонувала своєму молодому співробітнику інтерв’ювати письменників, художників, артистів, і він таким чином перезнайомився не лише з корінними одеситами, а й з літераторами, які приїжджали з Москви та Петербурга: Л. Карменом, О. Федоровим, І. Буніним, А. Полинським, С. Городецьким, М. Пустиніним, О. Купріним. Він став учасником одеського Літературно-художнього гуртка, читав там доповіді: «К толкам об индивидуализме», «О критике», «Нужен ли народный театр» та ін.

У ці роки Колю Корнійчукова відвідує і перше велике кохання. У щоденнику за 1901 р. є запис: «Можливо мені треба кінчати гімназію» – майже відразу ж за роздумами про одруження: він був давно і серйозно закоханий у «дівчину зі сміливими та живими очима» – Марію Гольдфельд.

Маша жила на тій же Ново-Рибній, за два будинки від того, де провів своє дитинство Микола. «Ми тут вирували колись коханням» – записав К. Чуковський у своєму «Щоденнику». Дівчина була весела та рішуча; Коля помічав у ній і надзвичайно цінував якесь «босяцтво» – готовність йти, куди очі дивляться, робити відчайдушні вчинки, не звертаючи уваги на схвалення чи несхвалення оточуючих.

Сімейство Маші, напевно, не хотіло видавати дочку за такого кандидата: незаконнонароджений, іншого віросповідання, без професії, без освіти, без грошей.

Але Микола і Маша плекали думку про втечу і про інше життя – діяльне і розумне. Вони то сваряться, то миряться, ходять один до одного, багато читають разом – від Шестова до Неведомського, від Маркса до Михайлівського, слухають доповіді в Літ.арт.товаристві. Зрештою, Маша прибігла до нареченого в одній сукні, хрестилася, і через два дні, 26 травня 1903 р. молоді повінчалися в одеській Хрестовоздвиженській церкві.

У травні 1903 р. «Одесским новостям» знадобився власний кореспондент у Лондоні. Чуковський на той час був єдиним співробітником газети, який володів англійською, крім Жаботинського, який його й порекомендував. Коля та Маша тому й повінчалися перед поїздкою, щоб не розлучатися на невизначений термін, а їхати разом. Газета обіцяла 100 рублів щомісяця. Молодята виїхали до Лондона поїздом у першій половині червня, веселі, щасливі, з величезним кошиком, у якому серед іншого необхідного лежали і дві важкі російські праски.

З Лондона в Одесу Чуковський надсилав кореспонденції, які друкувалися в «Одеських новинах» майже щотижня: «З конгресу Армії порятунку», «Про спіритизм», «Про радію», «Про англійський театр», «Англійці та Чехов» та багато інших. ін. Статті його також публікувалися в «Южном обозрении» та деяких київських газетах.

Він продовжує вдосконалюватися в англійській мові, читає Діккенса, Ренана, Теккерея, перекладає Браунінга, Суінберна, Россетті, вивчає філософію та політекономію, заробляє листуванням каталогів у Британському музеї. Гонорари з Одеси надходять нерегулярно, а потім взагалі припиняються.

Вагітну дружину довелося відправити до свекрухи в Одесу, щоб позбавити її злиднів і голоду на чужині. «Дівчинко, я шалено самотній, навколо мене свинячі морди якісь», – пише він тоді дружині.

Наприкінці літа 1904 р. становище кореспондента «Одесских новостей» у Лондоні стає зовсім нестерпним, і Чуковський повертається до Одеси, де на нього чекають мати, дружина та тримісячний син Микола (на той час сім’я жила вже на вул. Базарній № 2).

Знову життя в Одесі, знову фейлетони в «Одесских новостях», щотижневі «Заметки читателя», знову переклади, рецензії, статті про Вітмена, вірш «Одинокая ласточка» та роман у віршах «Нынешний Евгений Онегин» у чотирьох піснях про одеське життя тих років.

Він пише у своєму «Онегине» про одного з героїв, явно маючи на увазі самого себе:

 

«Он к одиночеству стремился,

И в 19 лет женился!

И стал, как горьковский Сокол

Свободен, смел, могуч и гол.

Стремясь к мистическим высотам,

Поклонник Канта и поэт –

Всё вдохновенье юных лет

Он меркантильным отдал счётам».

 

У 1905 р. Чуковський стає свідком повстання на броненосці «Потьомкін». Він двічі побував на повсталому броненосці, прийняв листи у повсталих моряків до близьких. Усі події на повсталому броненосці Чуковський описав у нарисі «1905 г., июнь».

Ці дні справили на Корнiя Чуковського таке враження, що, поїхавши з Одеси до Петербургу, він почав видавати там сатиричний журнал  «Сигнал». Після четвертого номера Чуковського посадили у в’язницю і віддали під суд. І лише завдяки захисту знаменитого адвоката Грузенберга, який вів усі судові справи літераторів, захищав Горького та Короленка, Чуковського було виправдано та врятовано від Петропавлівської фортеці.

У Петербурзі розпочався зовсім інший етап життя молодого літератора. Він усе життя вважав себе петербуржцем, бо там народився. Він не завжди лояльно відгукувався про Одесу у своїх листах, називаючи її іноді «огидним містом». І все ж таки Одеса залишила помітний слід у житті та творчості Корнiя Чуковського.

 

Ганна Божко