В цьому році виповнюється 150 років з дня народження чудових російських письменників: О.І. Купріна (7 вересня) і І.О. Буніна (22 жовтня).

Письменники познайомилися в Одесі влітку 1897 року в Люстдорфі. Бунін жив тоді в дачному будинку свого друга, письменника і поета О.М. Федорова. Купрін зупинився у сусідів Федорова по дачі Каришевих. Дізнавшись, що приїхав Купрін, Бунін негайно побіг до моря знайомитися з ним.

«Ми втекли до моря і побачили невисоку, злегка повну і рожеву тілом людину років тридцяти, стрижену каштановим їжачком, що ніяково вилазить з води та короткозоро роздивляється нас вузькими очима. – “Купрін?” – “Так, а ви?”. Ми назвали себе, і він відразу засяяв дружньою посмішкою, енергійно потиснув наші руки своєю невеликою рукою, (про яку Чехов сказав мені одного разу: «Талановита рука!»). Після знайомства ми зійшлися з ним дивно швидко…

В це чудове літо, в південні теплі зоряні ночі ми з ним без кінця блукали і сиділи на обривах над блідим летаргічним морем, і я все приставав до нього, щоб він що-небудь написав, хоча б просто для заробітку». (І. Бунін, Спогади, Париж, 1930, С. 144).

Як згадував Іван Олексійович, тоді, в Одесі, він запропонував Купріну – в той час молодому і маловідомому письменникові написати розповідь – «наприклад, як який-небудь молодий солдат ходить вночі на годиннику і нудиться, нудьгує, згадує село…». Так з’явилася розповідь Купріна «Нічна зміна», яку Бунін допоміг опублікувати в «Світі Божому».

Друге оповідання Олександра Івановича Бунін відвіз в «Одеські новини» – сам він чомусь «жахливо боявся». «Він чекав мене на вулиці, і, коли я вискочив до нього з редакції з двадцатіп’ятеричкою, очам своїм не повірив від щастя, потім побіг купувати собі «штиблети», потім помчав мене в приморський ресторан «Аркадій» пригощати смаженою скумбрією і білим бессарабським вином. Скільки разів, скільки років і якою шаленою скоромовкою кричав він мені в хмелю згодом:

– Ніколи не пробачу тобі, як ти смів мене благодіяти, взувати мене, жебрака, босого!» (І. Бунін. Спогади. Т. 9, С. 475).

Влітку 1898 року Бунін знову приїжджає до Одеси. 24 червня він повідомляв братові: «Я живу в Люстдорфі у Федорова. Пробуду тут, мабуть, числа до десятого липня. Тут живе тепер ще Купрін, дуже милий і талановитий чоловік. Ми купаємося, здійснюємо прогулянки і без кінця говоримо…».

Ім’я Олександра Івановича Купріна міцно увійшло в літературне життя Одеси кінця 19-го – початку 20 століть. Яскравий образ міста полонив письменника, тут він черпав багатий життєвий матеріал для своєї творчості.

Будучи глибоко переконаним, що письменник повинен мати багатий життєвий досвід, Купрін в Одесі піднімався з Сергієм Уточкіним на повітряній кулі (нарис «Над землею»), літав на спортивному літаку з борцем і авіатором Іваном Заїкіним (нарис «Мій політ»), опускався на морське дно в костюмі водолаза.

В Одесі Купрін багато і плідно працював. Він пише оповідання «У цирку», присвячене гіркої долі атлета Арбузова, прототипом якого став його друг, борець Іван Заїкін. В Одесі були написані: «Гранатовий браслет» – повість про всеперемагаючу любов, «Господня риба» – нарис з циклу «Лістригони», повість «Поєдинок», оповідання «Леночка», «Образа» та, звичайно ж, «Гамбрінус». Купрін особисто дружив з Сашком-музикантом – Олександром Певзнером, і коли в 1907 році оповідання «Гамбрінус» було надруковане в журналі «Сучасний світ», письменник приїхав до Одеси і подарував Олександру Певзнеру номер журналу з цим оповіданням.

Іван Олексійович Бунін, починаючи з 1896 року, приїжджав до Одеси щорічно. В Одесі він працював над такими творами, як повість «Село», оповідання «Сила», «Я все мовчу», «Святкова розповідь» та ін.

Коло спілкування І. Буніна в Одесі становили місцеві літератори та члени Товариства південноруських художників. Кращими друзями Буніна серед художників були Євген Буковецький та Петро Нілус. «Я глибоко впевнений, що без Одеси він був би письменником іншого відтінку, характеру», – писав П.О. Нілус про Буніна.

Приїжджаючи до Одеси, письменник найчастіше зупинявся в гостинному домі Буковецького, на Княжій 27. В Одесі він перший раз одружився на одеситці Ганні Цакні і став батьком (їх син Коля помер у віці 4,5 років від скарлатини). З 1918 по 1920 рр. аж до від’їзду в еміграцію, Бунін з другою дружиною В.М. Муромцевою жили в квартирі Є. Буковецького. Там письменник вів свій знаменитий щоденник «Окаянні дні».

В еміграції Бунін написав про Одесу два чудових оповідання: «Галя Ганська» і «Сни Чанга». В «Галі Ганській» є такі слова: «А мені чомусь згадалася одеська весна… це змішання вже гарячого сонця і морської ще зимової свіжості, яскравого неба і весняних морських хмар. І в такі дні весняна жіноча ошатність на Дерибасівській…».

 

Ганна Божко