Наприкінці XIX і на початку XX століття в Одесі жили та займалися літературною діяльністю відомі представники єврейської літератури – Менделе Мойхер-Сфорим і Шолом-Алейхем.

Одеса завжди була багатонаціональним містом. І наприкінці XIX століття зберіглося багато причин, які зумовили існування на півдні великого промислового та культурного центру, населеного представниками різних національностей. В Одесу приїжджали знайти роботу, сюди приїжджали вчитися, Одеса була містом заслання неугодних літераторів.

Засновник нової єврейської класичної літератури Менделе Мойхер-Сфорим приїхав в Одесу у пошуках роботи і прожив тут 36 років.

Менделе Мойхер-Сфорим ввів в єврейську літературу теми та проблеми класичної  літератури стосовно національної своєрідності єврейської дійсності. Цю традицію розвивав другий єврейський письменник, чиє ім’я також пов’язане з Одесою, – Шолом-Алейхем.

Менделе Мойхер-Сфорим народився 20 грудня 1836 р. у містечку Копиле Мінської губернії. Його справжнє ім’я було Шолом Яків Абрамович. Батько Абрамовича, глибоко релігійна людина, дав сину блискучу за тогочасними поняттями освіту – Шолом закінчив хедер і єшибот – єврейські релігійні училища, де вивчали Біблію, Талмуд та інші богословські книги, але не було жодного «світського» предмету. Вже в учнівські роки він починає писати вірші. У 18 років Шолом знайомиться з відомим копильським волоцюгою Авраамом Кульгавим, який вмовляє його вирушити мандрувати світом. Разом з Кульгавим Абрамович обійшов Волинь, Подолію, Литву, Україну. У Кам’янці він знайомиться з єврейським поетом А.Б. Готлобером, який переймається долею допитливого юнака, навчає його німецької і російської мовам і арифметиці. Шолом активно знайомиться з літературою, безперервно читає книжки. У 1856 р. він здає екзамен на вчителя і приступає до служби у казенному єврейському училищі. З цього часу починається його літературна діяльність.

У 1860 р. у Бердичеві, де він тоді жив, виходить його гостра критична стаття про єврейського письменника Е. Цвейфеля, популярного тоді у середовищі єврейської буржуазії. Вона була першою серйозною критичною статтею в єврейській літературі і стверджувала принципи реалізму.

Перший роман «Вчиться добре», пізніше перероблений і названий «Батьки і діти» (1868), був написаний давньоєврейською мовою. Але більшість єврейського населення царської Росії говорило мовою ідиш. Перед письменником постало питання: якою мовою писати? Абрамович писав: «Питання: для кого я працюю? – бентежило і турбувало мене. Наші письменники дивилися на ідиш з висоти  та з повним презирством… але усвідомлення користі справи заглушило в мені почуття фальшивого сорому, і я вирішив: щоб не сталося, заступлюся за знехтуваний жаргон і буду служити своєму народу!»

Незабаром Шолом бере псевдонім Менделе Мойхер-Сфорим, що з давньоєврейської перекладається як «книгоноша». У 1873 р. виходить його публіцистичний твір «Кляча», найбільш антиурядовий з усього, що було їм написано. Менделе порівнює весь простий єврейський люд з конячкою, загнаною, змученою, але все ще вимушеною тягнути свій непосильний тягар.

У 1978 р. з’являється блискуча сатирична повість «Мандрівка Веніаміна третього» – один з найпопулярніших творів письменника. Свого часу повість була перекладена декількома мовами під назвою «Єврейський Дон-Кихот». Це весела та гостро сатирична книга, у якій автор показує життя таким, яким воно є, з усіма несправедливостями, викриває виразки єврейського суспільства.

У 1881 р. Менделе Мойхер-Сфорим погоджується прийняти запропоновану йому посаду завідувача одеської Талмуд-Тори  (школи для дітей єврейської бідноти) і переїжджає до Одеси, де залишається до кінця життя. Талмуд-Тора знаходилася на вулиці Дегтярній 12. Тут письменник жив і працював 36 років – до дня своєї смерті у грудні 1917 р.

«Одеса – це табакерка з таємним замком: потрібно знати, яку пружинку натиснути, – і тоді вона легко розкривається: – засунь палець і дістань добру нюшку тютюну» – писав Менделе у романі «Фішка Кульгавий». Цей роман він почав ще у 1859 р., і над ним він багато працював в Одесі. Враження, які він отримав в юності, коли блукав з Авраамом Кульгавим, лягли в основу цього роману. Головний герой роману – Фішка Одесу не любить – занадто великий контраст між життям у великому європейському місті та в окостенілих від злиднів і тупості єврейських містечках – але це те життя, до якого Фішка звик.

Сатирик за покликанням, Мойхер-Сфорим і тут зі зростаючою майстерністю зрілого художника розкриває перед читачем найпотворніші сторони життя єврейських містечок, з гіркотою висміює становище єврейських письменників, яких навіть Фішка Кульгавий легко перевершив у сенсі заробітку, з глибоким болем говорить про самодурство царських чиновників, які важко і незаслужено ображають національну гідність євреїв.

У передмові до «Фішки Кульгавого» письменник так говорить про зміст своєї творчості: «Сумний мій наспів у хорі єврейської літератури…Мені судилося спуститися на нижню сходинку єврейського життя, у підвали…Куди б я не звернувся, усюди мені мариться смуток, споконвічний, величезний єврейський смуток…»  Але чому Мойхер-Сфорим називає смуток споконвічно єврейським? Що це за «єврейські заробітки», про які так часто згадує Менделе на сторінках своїх творів?

Ще у XVIII столітті, коли населення Російської Імперії поповнилося значною масою євреїв, які проживали у Польщі, царський уряд частково з релігійних, частково з політичних мотивів встановив для своїх нових підданих так звану «смугу осілості».

Євреям дозволялося проживати лише у строго визначених губерніях, число яких у різні роки коливалося від 15 до 25. Ці обмеження поступово посилювалися. Наприкінці XVIII ст. їх стали виселяти з сільських місцевостей, а на початку XIX – з усіх більш-менш великих міст. Вони не могли більше ані займатися землеробством, ані працювати на виникаючих у містах промислових підприємствах, ані служити у державних установах. Гнані звідусіль, вони з часом зосередилися у маленьких провінційних містечках, виведених Менделе Мойхер-Сфоримом під іменами Глупська та Тунеядівки, а надалі узагальнених Шолом-Алейхемом у його знаменитій Касрилівці.

Не маючи можливості заробляти на їжу якоюсь продуктивною працею, жителі цих містечок страшенно зубожіли. Коза вважалася вже статком, ятка із товаром на рубль – засобом до існування, а убогий будиночок і корова – багатством. Долею єврея-бідняка стала жебрацька торбина. Із міста у місто, від села до села потягнулися нескінченні натовпи зневірених голодних людей.

Образ Фішки, знедоленого каліки, долею якого розпоряджалися як кому завгодно, але який здатний на справжнє почуття до нещасної жебрачки-горбаньки, приніс Менделе велику славу. Він став народним письменником.

Через рік після виходу «Фішки Кульгавого» у 1889 р.  у «Народній бібліотеці», яку видавав Шолом-Алейхем, був надрукований роман Мойхер-Сфорима «Заповітна обручка» про трагічну історію кохання дочки багатія до простого ремісника.

Хвиля погромів, яка прокотилася по країні у дев’ятисотих роках, змушує Абрамовича виїхати до Женеви. Але вже 1910 р., коли єврейська громадськість готувалася відсвяткувати його сімдесятип’ятирічний ювілей, він повертається до Одеси і у 1911 р. випускає автобіографічну повість «Шлойме, син Хаїма», якою підсумовує своє життя і літературну роботу.

«Тільки у серцях ремісників горить дух поезії, живе вразлива душа, і саме цим можна пояснити їх товариське поводження з дітьми, їх любов до письменників і поетів», – з любов’ю до трудового народу пише Менделе Мойхер-Сфорим у цій книзі.

Це його останній літературний твір. Засновник реалізму в єврейський літературі, «дідусь єврейської літератури», як ласкаво називав його Шолом-Алейхем, Менделе Мойхер-Сфорим своїми творами викривав несправедливість соціального устрою царської Росії, несправедливість її поводження з національними меншинами. Його книжки видаються зараз у нашій країні і у багатьох інших. 2 січня 2026 р. виповнилося 190 років з дня народження письменника.

Анна Божко