До 85-річниці виходу в світ повісті
К.Г. Паустовського «Тарас Шевченко»

1938 рік. На початку серпня письменник К.Г. Паустовський пише з Солотчі листа до своєї дружини В.В. Навашиної:
« Отримав ще листа від Фадєєва – дуже милий, він просить від імені Спілки письменників написати до 100-річчя смерті ( 9.03.1939 р.) біографію Тараса Шевченка. Напиши, що ти про це думаєш, чи є сенс за неї братися».

Здається, чому письменник радиться зі своєю дружиною писати чи не писати черговий твір, тим більш, що просить про це сам зам. голови оргкомітету по створенню Спілки письменників СРСР?В вересні 1938 року знову в листі до Навашиної В.В. Паустовський пише: « Я погодився ( принципово) писати біографію Шевченка- отримав другого листа від Фадєєва, відмовлятися від цієї роботи дуже незручно».

З пропозиції О.О. Фадєєва можна зрозуміти, що на той час в Радянському Союзі не існувало художнього твору, присвяченого українському поетові. У 1926 році режисером П.Чардиніним на 1-ій кінофабриці ВУФКУ в Одесі був знятий двохсерійний німий фільм «Тарас Шевченко» з Амвросієм Бучмою у головній ролі. Але майбутня ювілейна дата у 1939 році викликала запит на присвяченій Т.Шевченко художній твір.

К.Г. Паустовський недовго думав над пропозицією, бо вона була йому до душі. Крім того, що він виріс в Україні і «Кобзар» був йому знайомий з дитинства, любов до України, її народу і культури він виказував усе своє життя. В своїх творах «Тарас Шевченко», «Далекі роки», «Поводир», «Дніпровські кручі», «Олександр Довженко» він постійно зображував непросту історію України, висловлював теплі почуття до її народу, його видатних представників. І його вагання в листі до дружини в першу чергу були викликані вимогою до себе: чи зможе він достойно викласти біографію великого поета.

У 1939 році повість К.Г. Паустовського «Тарас Шевченко» вийшла у світ у «Держлітвидаві». Можливо К.Г. Паустовський в листі до дружини помилився з датою, до якої писався твір: 9.03.1939 року відзначалося 125-річчя від дня народження великого поета. Але головне, що його намір створити літературний портрет великого українського поета вдався. Тираж у 250 тисяч примірників твору розійшовся по країні і був оцінений читачами. Письменник дуже ретельно і з любов’ю малює нам тяжке життя поета з дитинства до його передчасної смерті. Не варто переказувати повість, коли кожний може самостійно ознайомитися з нею, оцінити велич людини, роки її страждань, її творчі досягнення і зрозуміти, чому К.Г. Паустовський в кінці твору пише про нього як про «ридаючого старого зі згубленим життям. Старий, якому ледве минуло сорок шість років».

До речі, зараз біографічну повість «Тарас Шевченко» можна прочитати в перекладі українською мовою. В Одесі в видавництві «ТЕС» в 2014 році повість була надрукована в перекладі українського письменника Вас. Піддубняка, книга супроводжена малюнками і офортами Т.Г. Шевченка. Її літературним редактором була ст. науковий працівник Одеського меморіального музею К.Г. Паустовського Світлана Кузнєцова. Я ж особисто переконалася в тому, що вірші Т.Г. Шевченка краще читати в оригіналі. Не звучать вони з такою силою і емоційністю російською мовою.

Декілька років тому в маловідомій одеській газеті, якої зараз не існує, я прочитала висловлювання радянської письменниці М.Шагінян, яка писала, що вірші Шевченка в Росії краще читати українською мовою ( вона її добре знала і написала дисертацію з назвою «Тарас Шевченко»). Це говорить про її дуже добре розуміння поезії, на її слух вірші втрачали в перекладі мелодику мови та її силу. І справді, порівняйте, наприклад, знамениті «Думи мої» з перекладом російською. Тому я рада, що в виданій в Одесі перекладеній повісті вірші поета зазвучали рідною мовою.

Зараз в інтернеті можна прочитати статті деяких авторів, які вказують на недоліки К.Г. Паустовського в повісті «Тарас Шевченко»: у цьому місті він щось переплутав, у другому ідеалізував особистість поета, а у третьому невірно щось назвав. Тобто їм добре відомо, яким насправді був Т.Г. Шевченко, а Паустовський невдало описав його життя. Хочеться спитати цих авторів: чи знають вони ситуацію у 30-х роках минулого століття з творчою інтелігенцією, у тому числі письменниками Радянського Союзу? Чи знають вони про арештованих, закатованих, розстріляних українських письменників, про те, що в 1933-1938 роки. були знищені кращі представники української інтелігенції, що потім отримало назву «розстріляне відродження». У 1937 р. .в Сандермохе були розстріляні більше 100 представників української інтелігенції з формулюванням: «Засуджені за контрреволюційну, шпіонську і терористичну діяльність на Україні, які залишилися на попередніх позиціях, продовжуючи контрреволюційну, шпіонську терористичну діяльність, створивши контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок». Забігаючи попереду, поет В. Сосюра у 1951 році був засуджений у газеті «Правда» як «буржуазний націоналіст» та «продажний бандерівець» за вірш «Любіть Україну», написаний у 1944 році.

Були репресовані письменники в Росії і серед них І. Бабель, якого Паустовський дуже любив, цінував і від якого ніколи не відрікався. Його арештували у тому самому ювілейному « шевченковському» 1939 році. В цій обстановці Паустовському при написанні повісті потрібно було балансувати так, щоби не було підстав звинувачувати його в надмірній любові до України і українській культури.

Він міг як інші письменники-пристосуванці закінчити свою повість тим, що під мудрим керівництвом Сталіна народи СРСР, у тому числі український, досягли розквіту, щасливі селяни будують соціалізм і часи знущання над простими людьми завдяки комуністичній партії скінчилися, а Шевченко був би щасливий, дізнавшись про це.

Такого К.Г. Паустовський ніколи не міг написати, у кінці повісті ми читаємо про останні дні життя та смерть поета і скорботну кінцеву фразу: «Чорне сонце здійнялося того дня над милою його Україною».

А ми будемо 9 березня вшановувати день народження поета і сподіватися, що

«І на оновленій землі
Врага не буде супостата.
А буде син, і буде мати
І будуть люди на землі».

 

Ст.н.с. Меморіального музею К.Г. Паустовського
О.А. Козоровицька