Саксаганський Панас Карпович (1859-1940) – видатний український актор, автор мемуарів про театр корифеїв, молодший брат Тобілевичів. Народився 15 травня 1859 року у селі Кам’яно-Костуватому на Херсонщині. 1877 року закінчив Єлисаветградське реальне училище. Потім поступив до Одеського артилерійського училища.

На перших гастролях в Одесі 1883 року новоствореної української трупи під орудою М.П. Старицького та М.Л. Кропивницького Саксаганський був вдячним глядачем, з захопленням сприймав він гру своїх братів і в скорому часі прийняв рішення приєднатися до них. Софія Тобілевич згадувала: «…ми попрощалися з гостинним містом Одесою й, повні прекрасних вражень від бурхливих овацій, виїхали до Миколаєва. […]

Там же, у Миколаєві, до нашої трупи вступив Панас Карпович Саксаганський, який пізніше став окрасою українського театру. Він вирішив залишити свою службу у війську і піти на сцену, тим більше, що під час свого перебування в Одесі мав нагоду переконатись, як серйозно ставився до театрального мистецтва керівник нашої трупи Старицький. Ще з юності душа молодого Панаса Карповича кохалася в театральному мистецтві» (С.В. Тобілевич «Мої стежки і зустрічі»).

Від того часу все своє життя Панас Саксаганський, як і його брати, присвятив служінню українській сцені. Разом з братами Іваном, Миколою та Панасом віддано служила українській сцені їх сестра Марія Карпівна Садовська-Барілотті (1885-1891).

Слід відзначити, що Одеса для корифеїв української трупи стала також містом, в якому вони мали змогу бачити гру іноземних труп, спілкуватися з іноземними акторами, набуватися акторського досвіду. Панас Саксаганський згадував про свої враження від гри німецького актора Е. Поссарта та про той вплив, який справив на нього цей визначний талант. Споглядаючи його гру в ролях короля Ліра, Отелло, Натана Мудрого, Панас Саксаганський дійшов висновку, що акторське мистецтво – це перш за все вміння перевтілюватися, намагання наблизитися до гармонії, довершеності, що «артист не тільки повинен любити мистецтво, але і весь час вивчати його і оволодівати ним, тому що воно не стоїть на місці, а тече, як і все життя людське, і змінюється, як змінюється все живе. Нема йому ні кінця, ні краю» (П.К. Саксаганський «По шляху життя»).

1913 року гастролі Панаса Саксаганського в Одесі припали на ювілей його тридцятирічної театральної діяльності. Проте актор відзначався надзвичайною скромністю, був активним ворогом рекламного галасу і відмовився від бучних святкувань. І все ж він не лишився в боргу перед глядачами, подарував одеситам чарівні вечори-зустрічі, на яких зіграв кращі свої ролі, які грав на сцені протягом тридцяти років. Деякі ролі вже не підходили йому за віком, але на це ніхто не звертав уваги, стільки в його грі було дивовижної легкості, куражу. Кожен вечір на сцені вершилось диво – на підмостки виходив Майстер. Тріумфував автор своїх ролей, за кожною з яких стояв вистражданий макрокосм, власний світогляд, життєвий досвід.

Творча манера Саксаганського характеризувалась м’якістю, ліризмом, яскравістю створюваних актором образів, природності та майстерності перевтілення. Пробував він себе і як драматург. В 1914 році в Києві видав комедійну мініатюру «Шантрапа».

З Одесою пов’язано утвердження в українському театрі традицій українських корифеїв, їх слави, популярності.

Галина Закіпна