Творчо багатою для 24-річного Пушкіна виявилася осінь 1823 року. За три осінні місяці з-під пера поета вийшли з 23 по 60 строфи першої глави роману «Евгений Онегин». Під строфою 60 позначено Пушкіним закінчення першої глави: «Октябрь (22) (1823 г.) Одесса». У цей час створюються також 1-17 строфи другої глави роману. «Что касается до моих занятий, я теперь пишу не роман, а роман в стихах…» – пише Пушкін П. Вяземському 4 листопада 1823 р. з Одеси в Москву. На рукописах Пушкіна численні малюнки: автопортрети, портрети друзів, одеських жінок, які надихали Пушкіна на створення шедеврів лірики: профілі Амалії Різнич, Єлизавети Воронцової, Кароліни Собаньской, Марії Раєвської. Поетичний голос Пушкіна тієї осені звучав наповненим любов’ю і пристрастю в ліричних віршах «Ночь», «Простишь ли мне ревнивые мечты…», в остаточному тексті романтичної поеми «Бахчисарайский фонтан», гнівно і сумно в волелюбних віршах «Кто, волны, вас остановил…», «Свободы сеятель пустынный…».
У жовтні 1823 поет скаржиться П. Вяземському: «У нас скучно и холодно. Я мёрзну под небом полуденным». Жовтень для поета – це спогади про Царськосільський ліцей, про ліцейську співдружність, яка давала йому при всіх поворотах його життя відчуття Будинку.
«Мой Дельвиг, я получил твои письма и ответил почти на все. Вчера повеяло мне жизнью лицейской, слава и благодарение за то тебе и моему Пущину! Друзья, пора менять мне почести изгнания на радости свидания» – писав Пушкін А. Дельвигу 16 листопада 1823 року в Петербург.
Вигнання на південь для Пушкіна було бідою, образою, болем – і, разом з тим, радістю творчості. Поезія, творче натхнення «пробуджується» в результаті життєвих спостережень, повноти буття. У Болдинську осінь 1830 року, закінчуючи створення глави «Путешествие Онегина», Пушкін згадує наше місто, яке покинув з болем в душі, коли він був молодий і щасливий:
…Тихо спит Одесса,
И бездыханна, и тепла
Немая ночь. Луна взошла,
Прозрачно-лёгкая завеса
Объемлет небо. Всё молчит.
Лишь море Чёрное шумит…
Итак, я жил тогда в Одессе….
Пушкін привів Онєгіна в Одесу, де з’явилися і інші герої його творів: Тетяна, Ольга і Ленський, Алеко та Земфіра, Марія та Зарема.
Молодший брат поета, Лев Сергійович Пушкін, писав: «Одеська осінь благотворно діяла на його заняття. Пушкін писав постійно тільки восени. Навіть на півночі ця пора року, завжди непогожа, приносила йому натхнення. Що ж він відчував на півдні, де вплив осені відгукувався в його душі, а понад те він бачив ясне небо, дихав теплим, чистим повітрям».
Дни поздней осени бранят обыкновенно,
Но мне она мила, читатель дорогой.
Красою тихою, блистающей смиренно…
И с каждой осенью я расцветаю вновь.
«Осень» (1833 р.)
Ольга Куценко
Залиште відгук