Книга – це не просто розказана і надрукована історія. Вона є основним, а часом і єдиним джерелом інформації, здатним відобразити епоху, час і долю країни і людини.

На виставці «Видання 1941-1945 рр. з фондів ОЛМ», приуроченій до Дня Перемоги над нацизмом, ми показуємо роль книги в період Другої світової війни. Всього в музейній колекції зберігається понад чотирьох сотень книг, виданих в період воєнного лихоліття. Найцікавіші з них представлені нами на виставці.Час війни трагічний і багатогранний і тому на виставці ви можете побачити книги, що відображають як героїчну боротьбу народу з фашизмом, так і похмурий період окупації, книги наших одеських авторів, видання з бібліотеки червоноармійця.

Війна ставить людину в екстремальні для виживання умови. Вона змушує відкладати на потім всі звичні нашому серцю прояви життя, залишаючи тільки найнеобхідніше, але попри все людина (поет, письменник) продовжує любити, писати вірші, прозу та публікувати їх. На наш погляд, видання воєнних років, сам факт їх існування, наочно доводять, наскільки важлива і значна роль літератури в житті людини.

Запрошуємо всіх, хто цікавиться темою!

Також хочемо запросити на безкоштовні екскурсії по виставки «Видання 1941-1945 рр. з фондів ОЛМ», які відбудуться в неділю, 9 травня о 12:00 та 15:00.

---

МИКОЛА БАЖАН

Клятва

В нас клятва єдина і воля єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів!

 

ПОЩАДИ ПСАМ НЕМА!

Вони до нас підкрались крадькома,

Скажені звірі і отруйні гади.

Так згиньте ж, пси, – пощади вам нема,

Нема пощади!..

 

По наших землях не блукати псам,

Хижацькому поріддю вбивства й зради.

Тремтить же, пси, – нема пощади вам,

Нема пощади!

 

БІЛЯ ХАТИ

Дим бушував на золотому полі,

Німотний дим. Великий степ горів.

Вона стояла в димнім ореолі,

Стара і мудра матір матерів.

 

Таїлись в тьмі її старечих рис,

Покручених і зморщених, мов корінь,

Сліди столітніх виснажень і зморень,

Трудів, турбот, трудного поту й сліз.

 

Вона дивилась, нерухома й владна,

Ціну сльозам пізнавши за свій вік,

І тільки очі, мов криваві садна,

Сочились спід роз`ятряних повік.

 

І так стояла, склавши чорні руки

На грудях, всохлих як старі плоди,

У дверях хати, на порозі муки,

Над прірвою незмірної біди.