Одеський літературний музей був заснований за постановою Ради Міністрів України 1977 року. Для музею було відведено палац князів Гагаріних, пам’ятник архітектури, спроектований архітектором Людвігом Оттоном. Засновником та першим директором літературного музею став письменник та бібліофіл Микита Олексійович Бригін.

Особливістю створення музею було те, що він створювався з нуля. Одночасно йшло формування фондів, встановлення контактів з письменниками або їх спадкоємцями, написання структури і тематико-експозиційного плану, робота над створенням експозиції, паралельно йшли ремонтні роботи палацу, спорудженого в п’ятдесятих роках ХIХ сторіччя. Художнє вирішення експозиції – результат спільної праці наукового колективу і колективу художників-дизайнерів, який очолив заслужений діяч мистецтв України, художник-монументаліст Анатолій Васильович Гайдамака. У 1984 році Одеський літературний музей було відкрито. [3, с. 4]

Історія створення Одеського літературного музею досить цікава. Своєму заснуванню музей завдячує журналісту і бібліофілу  Микиті Олексієвичу Бригіну (1927-1985), він же став і першим директором музею. Це була людина з унікальними здібностями. Не маючи ніяких експонатів на руках, а маючи ідею створення літературного музею, він зумів переконати владу в тому, що в місті, багатому літературним життям, має існувати музей. Понад вісімдесят тисяч експонатів, які на сьогоднішній час зберігаються в фондах музею, є цьому підтвердженням.

Будинок, в якому зараз знаходиться музей, місцева влада планувала віддати під адміністративні приміщення одеської митниці. Микиті Бригіну вдалося переконати, що саме палац князів Гагаріних – ідеальне місце для музею.

Палац князів Гагаріних був побудований в середині XIX століття одеським архітектором Людвігом Оттоном для князів Гагаріних. На жаль сім’я князів Гагаріних жила в Одесі не довго, через фінансові труднощі Гагаріни, на початку 1860-х років назавжди покидають Одесу, а палац залишають місцевій владі. Пізніше палац став своєрідним культурно-просвітницьким центром Одеси кінця XIX – початку XX століття – з 1899 року тут розташовувалося Літературно-артистичне товариство, яке організовувало літературно-музичні вечори, святкувало ювілеї О.Пушкіна, М.Лермонтова, Т.Шевченка, Л.Толстого, М.Гоголя та інших, тут виступали М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, В. Дорошевич, В. Жаботинський, І. Бунін. [3, с. 10]

Літературне життя Одеси з перших років існування міста і до наших днів можна прослідити по експозиції музею.  Експозиція музею побудована театрально-стилізовано. Кожний куточок експозиції передає певну атмосферу тієї доби, того автора, якому він присвячений. Передати атмосферу допомагають старовині предмети та особисті речі письменників.

Доповнює експозицію Олександра Пушкіна (1799-1837) кришталевий келих першої четверті XIX століття – з будинку генерал-лейтенанта  Івана Інзова (1768-1845) в Кишеневі, де жив поет деякий час на засланні на південь. І.Інзов був головним попечителем і головою Комітету іноземних поселенців південного краю Росії. Келих та документи І.Інзова знаходилися в колекції історика Олександра Семеновича Коциєвського (1930-2007), відомого одеського колекціонера. Келих був подарований музею влітку 1979 року. Можливо,  з цього келиху пив поет, але достеменно про це вже ніхто не дізнається.[Іл. 1 (Келих з будинку генерал-лейтенанта  І.Інзова)]

Експозиція  присвячена польському письменнику Адаму Міцкевичу (1798-1855) розміщена в книжковій шафі початку XIX століття. Ця шафа з будинку польської родини Шеміотів (родина мешкала на вулиці Єлизаветинській, 21) де письменник був частим гостем під час свого перебування в Одесі в 1825 році. Можна з достовірністю сказати, що на полицях цієї шафи стояли книги поета, що його рука торкалася дверцят шафи. Книжкова шафа була подарована музею  Шаланською (інших відомостей немає).

Бронзова чорнильниця талановитої письменниці Ганни Ган-Фадєєвої (1814-1842), відомої під псевдонімом «Зенаїда Р-ва», займає гідне місце на полиці. Про творчість письменниці позитивно відгукувався сам В.Г. Белінський (1811-1848) – відомий на ті часи критик. До речі В.Белінський теж був в Одесі. Одеські враження критика знайшли своє відображення в його листуванні.

Неодноразово до Одеси приїздив видатний письменник та публіцист Володимир Галактіонович  Короленко (1853-1921). В експозиції поряд з прижиттєвими виданнями письменника знаходиться пенал для олівців, що належав родині Короленка. Він дерев’яний, прямокутної форми, з двома відділеннями. В фондосховищі музею зберігаються ще деякі особисті речі В.Короленка, які не ввійшли до експозиції. Це дві виделки (приблизно 1890 – 1920 рр.) з столового набору сім’ї В.Короленків. На держаку однієї з виделок монограма «Н.К.» (Наталя Короленко – дочка В.Г.Короленка). У нижній частині держака заводське клеймо з зображенням ведмедя та літери «Р.М: АSU». Вилки подарувала музею Софія Костянтинівна – онука В.Короленко – в 1978 році. [Іл. 2 (Пенал В.Короленка)]

Привертає до себе увагу в експозиції ще одна кришталева чорнильниця сочевицеподібної форми, зі срібною кришкою з візерунковим рельєфом (825 проба). Чорнильниця належала талановитому письменнику Миколі Георгійовичу Гаріну-Михайловському (1852-1906), дитинство та юнацькі роки якого пройшли в Одесі. Чорнильниця була подарована донькою М.Гаріна-Михайловського Ольгою Миколаївною у 1982 році. [Іл. 3 (Чорнильниця М.Гаріна-Михайловського)]

У 1982 році музею було подаровано деякі особисті речі (XX століття) вірменського письменника Аветіка Ісаакяна (1875-1957). Серед речей були: олівець, дерев’яний мундштук, керамічна попільничка (дно квадратної форми з округлими краями, бортики фігурні, позолочені, синьо-чорного кольору), флакон для чорнил «Parker Quink» США, керамічний глечик, коробка від сигарет «Ritmeester 20 livarde» Голландія (металева, прямокутний корпус бордового кольору з закругленими краями, на кришці – кольоровий малюнок: мушкетер, що тримає під вузди коня) та чайна ложка Мельхіор. Речі були подаровані онуком письменника Аветіком Вігеновичем Ісаакяном.

У 1890-х роках в одеських періодичних виданнях працював відомий на той час журналіст, публіцист, театральний критик Влас Михайлович Дорошевич (1865-1922), який привернув до себе увагу одеситів дотепними фейлетонами на місцеві теми. Експозицію, присвячену В. Дорошевичу, доповнює бронзова дверна табличка з гравіюванням «Власъ Михайловичъ Дорошевичъ». Табличка висіла на дверях петербурзької квартири журналіста за адресою: вулиця Кірочна 6. Дверна табличка була закуплена музеєм у 1981 році за 25 карбованців у Покровського Володимира Костянтиновича.

Інтер’єр «Мисливської» зали музею прикрашають меблі з квартири одеського художника, члена ТЮРХа Євгена Йосиповича Буковецького (1866-1948) (вулиця Князівська (за радянського часу – Баранова) 27, квартира 17) де бували художник Петро Олександрович Нілус (1869-1943), молодий поет Валентин Катаєв (1897-1986), та майже два роки жив майбутній Нобелівський лауреат Іван Олексійович Бунін (1870-1953). Серед меблів:

 

дубовий стілець (початок XX століття), оформлений рослинним орнаментом – закупівельна ціна 80 карбованців; [Іл. 4 (Меблі з квартири Є.Буковецького)]

лава дубова – закупівельна ціна 200 карбованців;

стіл для їдальні другої половини XIX століття;

стіл овальний середини XIX століття – закупівельна ціна 499 карбованців;

туалетний столик з дзеркалом другої половини XIX століття, прямокутної форми з двома висувними шухлядами – закупівельна ціна 300 карбованців;

настінна дерев’яна книжкова полиця – закупівельна ціна 20 карбованців;

дорожня скриня на коліщатах – дерев’яна прямокутна конструкція обтягнута полотном, кришка та стінки оббиті планками з заклепками, кришку опоясують два ремені з пряжками, закріпленими на передній та задній стінках, на бокових стінках  ремінні ручки – закупівельна ціна 100 карбованців, 50×44×76; [Іл. 5 (Дорожня скриня)]

годинник настільний 90-х років XIX століття, виготовлений в Англії, що належав І.О.Буніну. Годинник був куплений письменником у вересні 1898 року в Ялті та привезений до Одеси, він стояв в кабінеті на вулиці Херсонській,  44, де І. Бунін жив після одруження з Ганною Цакні.

 

Всі предмети придбані у Олексієвої Віри Митрофанівни у 1978 та 1980 роках.

 

Експозицію українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913) доповнює гаманець. Саме цього гаманця подарував М.Коцюбинський дружині свого брата Хоми  – А.Я. Коцюбинській у 1899 році. Гаманець прямокутної форми,  з металевою обкладинкою та замком-засувкою, обтягнутий блакитно-зеленим оксамитом та декорований вставками,  гаптованими кольоровими нитками на срібній канві. Одна вставка – овал, гаптування – вінок з троянд. Друга вставка – п’ятикутник, гаптування – букет. Вставки окантовані металевим бортиком. Всередині гаманця три відділення. Гаманець подарований музею Зоєю Хомівною Коцюбинською-Єфименко у 1979 році.

У тому ж 1979 році Зоя Хомівна подарувала ще два цікаві експонати, пов’язані з М.Коцюбинським. Це блюдце та чашка з чайного сервізу другої половини XIX століття виробництва Волокитинського заводу А.М. Міклашевського – одного з найпотужніших підприємств фарфорової галузі ХІХ століття. Сервіз було подаровано кимось з нащадків власника заводу А.М. Міклашевського (1801-1895) професору Київського університету Володимиру Боніфатійовичу Антоновичу (1834-1908), близькому знайомому М.Коцюбинського. В.Б. Антонович часто бував у домі Коцюбинських. Блюдце та чашка представляють не тільки художню цінність, але і є твором мистецтва. Документ, що це засвідчує – виписка із журналу «Столица и усадьба» від 15 жовтня 1979 року, зроблена останнім власником експонатів Зоєю Хомівною Коцюбинською-Єфименко.

В 1910-х-20-х роках починає формуватися відома на весь світ одеська літературна школа. До неї належать: Ісаак Бабель, Валентин Катаєв, Едуард Багрицький, Юрій Олеша, Ілля Ільф, Євген Петров. Саме їм зобов’язана Одеса всесвітньою славою. Експозиція, присвячена цим письменникам, доповнена їх особистими речами.

Наприклад експозиція Едуарда Багрицького (справжнє прізвище Дзюбін) (1895-1934) доповнена його трутовою запальничкою часів Першої світової війни. Запальничка складається з трутового гніта та металевої частини, яку утворюють дві металеві трубочки. Свого часу Е.Багрицький забув запальничку у свого двоюрідного брата В.І. Удалова,  з яким був у дружніх стосунках. Пізніше цю запальничку поет подарував братові на пам’ять, а той, в свою чергу, подарував її музею в 1979 році.

В експозиції є ще одна особиста річ письменника. Це крісло Едуарда Багрицького, яке подарували музею сестри Лідія та Ольга Суок (Лідія Густавовна Суок була дружиною Е.Багрицького). Форма крісла проста, воно датується початком XX століття. Особливість крісла полягає у тому, що його ніжки різної висоти (дві з них підпиляні). У поета була астма, і саме в такому кріслі йому було зручно сидіти під час нападів хвороби. Це крісло з московської квартири сестер Суок привіз до Одеси у 1981 році одеський краєзнавець та дослідник Олександр Юлійович  Розенбойм (1939-2015), який на той час був позаштатним співробітником музею. За переказами,  О.Ю. Розенбойм зумів  переконати стюардес в унікальності крісла та  віз його в салоні літака, не здаючи до багажного відділення. Після цього він не одразу передав крісло до музею, а  близько пів року тримав вдома та працював, сидячи  в ньому. [Іл. 6 (Крісло Е.Багрицького)]

Експозицію Едуарда Багрицького доповнює експозиція, присвячена  його сину Всеволоду (1922-1942), котрий успадкував поетичний талант батька. З особистих речей Всеволода Багрицького представлені олівець та польова сумка. За словами співробітниці Центрального державного архіву літератури та мистецтв, Ольга Густавівна Олеша (рідна сестра дружини Е.Багрицького) заповіла сумку Одеському літературному музею. На сумці слід від кулі. У 1941 році Всеволод пішов на фронт, був фронтовим журналістом. Він загинув на Волховському фронті у 1942 році. Куля пройшла крізь сумку, яка не захистила юнака.

Жахлива доля спіткала Ісаака Емануіловича Бабеля (1894-1940). В експозиції музею окуляри І.Бабеля та футляр від них, подаровані удовою письменника Антоніною Миколаївною Пірожковою (1909-2010) у 1983 році. За її спогадами, коли І.Бабеля у 1939 році,  заарештовували за звинуваченням в шпигунстві та підготовці замаху на життя Й. Сталіна, він нервово зняв окуляри та поклав їх на стіл, а потім забув їх одягнути. Це підтверджують фотографії. Існує всього лише два фото, де І.Бабель без окулярів: перше – дитяче, друге – в  справі НКВС, заведеній на письменника. Коли Антоніна Миколаївна намагалася передати чоловікові окуляри у в’язницю, їй відмовили: «Вони йому більше не знадобляться». Також А.М. Пірожкова подарувала музею ручку Parker І. Бабеля  та коробку від сигар.

З особистих речей українського поета Володимира Миколайовича Сосюри (1898-1965) в експозиції представлені ручка та олівець. За словами двоюрідного брата поета, одесита Бориса Яковича Сосюри (1895-1984), саме цим олівцем поет користувався під час свого перебування в Одесі в 1948 році. Підтвердження цьому – видряпаний напис на ребрі олівця: «В.С. 1948». Олівець був подарований музею у 1983 році Марією Гаврилівною Сосюрою, дружиною поета. Ручка зберігалася в драматурга та журналіста Олександра Петровича Шнайдера (1915-1991), який товаришував з поетом, а в 1990 році подарував її музею.

Не втрачають популярності  романи «Дванадцять стільців» та  «Золоте теля». Автори їх народилися в Одесі. Це Ілля Ільф (справжнє прізвище Файнзільберг) (1897-1937) та Євген Петров (справжнє прізвище Катаєв, молодший брат Валентина Катаєва) (1902-1942). Як відомо, автори писали разом і  багато хто з читачів вважав їх однією людиною.

Експозиція Одеського літературного музею, присвячена письменникам, оформлена досить своєрідно. Вітрини  – начебто спинки стільців від того самого гарнітуру, у якому були сховані діаманти.  Тут же –  стілець, в якому були знайдені коштовності. А доповнюють експозицію особисті речі І.Ільфа: скляна чорнильниця, годинник, фотоапарат, краватка та кепка.

Досить цікавим експонатом є ключ від номеру готелю № 318 «Prince Georg Hotel» в Нью-Йорку де зупинялися І.Ільф і Є.Петров в 1936 році. Письменники просто вирішили залишити ключа собі на пам’ять.

Речі подаровані удовою Ільфа Марією Миколаївною Ільф-Тарасенко (1904-1981)  та донькою І.Ільфа Олександрою (1935-2013), яка  була великим другом Одеського літературного музею та неодноразово  відвідувала його  на протязі багатьох років. [Іл. 7 (Експозиція присвячена І.Ільфу і Є.Петрову)]

Частим гостем нашого міста був Борис Олексійович Лавреньов (1891-1959) – письменник, драматург, перекладач та художник-аматор. В експозиції з особистих речей письменника представлені окуляри, олівець, пензлики для малювання, акварельні фарби, мольберт з морським натюрмортом. Предмети подаровані в 1979 та 1982 роках дружиною Лавреньова Єлизаветою Михайлівною Гербаневською-Лавреньовою. [Іл. 8 (Мольберт з морським натюрмортом Б.Лавреньова)]

Доповнює експозицію письменника Григорія Андрійовича  Карєва (1914-1992) шкіряна польова сумка та морський кортик з поясом (№ 010707). Кортик прикрашений шістьма бронзовими бляхами з левами. Письменник брав участь в обороні Одеси у серпні-жовтні 1941 року. Саме ці події висвітлені в його романі «Палаючий берег» (1966). За його документальною повістю «Твій син, Одесо» створено фільм режисера М.Толмачова «Хлопчину звали капітаном» (1973), який був знятий на Одеській кіностудії. Особисті речі були подаровані власником у 1979 році.

В експозиції, присвяченої Костянтину Михайловичу Симонову (1915-1979), люлька та ручка.  25 вересня 1941 року в одеській обласній газеті «Чорноморська комуна» було опубліковано вірш фронтового журналіста К.М.Симонова «Захисникам Одеси». В ті дні К.Симонов був спеціальним кореспондентом газети «Червона зірка» та перебував в Одесі. Люльку К.Симонов подарував  Івану Васильовичу Зінов’єву, з яким познайомився в військовій академії влітку 1941 року та потім неодноразово зустрічався з ним: на Брянському фронті та після закінчення війни в 1946 році в Японії. Люлька подарована музею у 1981 році  Ганною Олександрівною Зінов’євою. В експозиції знаходиться ще одна особиста річ К.Симонова – авторучка, якою він писав до останньої хвилини свого життя,  та залишив її на лікарняному ліжку, йдучи на останню операцію. Це подарунок музею від  сина письменника Олексія Симонова  у 1981 році.

У 1978 році, майже одразу після створення Одеського літературного музею,  співробітниці Г.М. Полторацькій (1952-2013) вдалося встановити постійний контакт з відомим французьким письменником Жоржем Сіменоном (1903-1989), який двічі побував в Одесі (1933, 1965). Він надіслав до музею декілька своїх книг і люльку (знаходиться в експозиції), подібну тій, яку палив сам комісар Мегре (головний герой його детективів). В листі від 10 квітня 1978 року Жорж.Сіменон писав співробітникам музею про те, що з радістю приїхав би знову у квітучу Одесу, але на жаль лікарі забороняють йому подорожувати. Зв’язки з Одеським літературним музеєм не припинялися до кінця життя письменника.

Хочу наголосити на тому, що до експозиції увійшли не всі експонати, а лише незначна частина. Більшість знаходиться в сховищах, чекаючи на свого дослідника, періодично музей дає можливість побачити деякі з них  на виставках, присвячених ювілеям  письменників.

Фонди Одеського літературного музею досить різноманітні. Передусім  це головний фонд зберігання – книги, газети, журнали, рукописи, фотографії, особисті речі письменників. Науково-допоміжний фонд складається з творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, предметів побуту, оскільки літературна історія є невід’ємною частиною культурної. Тому особиста річ кожного з письменників не лише розповідає нам про той час, але емоційно наближає до нього, передаючи неповторні моменти життя творчої особистості.

________________

Література:

1. Дом князя Гагарина: Сб. ст. и публ. – Вып. 1. – Одесса: Афина, 1997. – 240 с.: іл.
2. Одесский государственный литературный музей: Путеводитель. – Одесса: Маяк, – 144 с.: іл.
3. Одеський літературний музей: Путівник / О. Яворська та ін. Ред. кол. : Т. Ліптуга та ін., – Фото Г. Ісаєва та ін. – Одеса : 2017. –160с.: іл.
4. Рассказы о музее: Сб. очерков. – Одесса: ПЛАСКЕ, 2002. – 200 с.: іл.
5. Рассказы о музее. – Часть II: Сб. очерков: к 35-летию Одесского литературного музея – Одесса: ЗАО «ПЛАСКЕ», 2012. – 288 с.: іл.
6. Яворская А.Л. Коллекция работ членов и экспонентов Товарищества Южнорусских художников в фондах Одесского литературного музея / Вісник Одеського художнього музею: зб. Ст.. Вип. 2. – Одеса,  – С. 42-58.

 

Оксана Козаченко