Архіви: <span>Проекти</span>

У листопаді, коли дерева скидають листя, а вітер з моря холодить шкіру, приходить пора сісти в м’яке крісло, накритися теплим пледом і взяти в руки книгу або газетний листок. А також згадати про те, що в листопаді місяці, третього числа, 125 років тому народився один з найяскравіших і найбільш «одеських» поетів Одеси, Едуард Багрицький (1895-1934 рр).

А значить, час знову дістати підшивку газети «Моряк», чия славна історія в 20-і роки 20-го століття була пов’язана з іменами К. Паустовського, який працював в її редакції, а також Ю. Олеші, В. Катаєва, І . Бабеля і нинішнього ювіляра – Е. Багрицького, чиї твори там публікувалися.

Цього року, 22 жовтня, виповнилося 150 років з дня народження видатного російського письменника, нобелівського лауреата Івана Олексійовича Буніна. Іван Бунін – найбільший російський прозаїк і поет, творець чудових зразків пейзажної, інтимної та філософської лірики, яскравих реалістичних творів про російське селянство Його творчість є як би мостом між класичною літературою XIX століття і російською літературою XX століття.

Олекса Влизько народився 1908 році в с. Коростень, тепер Новгородська область. Вищу освіту здобув на мовно-літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Друкуватись О. Влизько почав з 1925р. (журнал «Глобус»). В 1927р. вийшла перша книга його віршів «За всіх скажу». Останнє прижиттєве видання «П’яний корабель: Морські вірші» (Харків-Київ: Література і Мистецтво, 1933) 14 грудня 1934р О. Влизька було розстріляно. Реабілітований у 1958 році.

Література про Одесу не застигла в минулому, не застигла ні на великому імені Пушкіна, ні на іменах письменників одеської літературної школи початку XX століття. Більш того, література про Одесу не обмежена російською та українською мовами, так як письменники світу теж багато писали і пишуть про Одесу – місто веселощів і пригод. Саме в вихор пригод нас затягує роман 2016 року «Odessa Sea», написаний американськими письменниками Клайвом і Дірком Касслером – батьком і сином.

Ім’я Юрія Олеші часто асоціюється з двома творами: романами «Заздрість» і «Три Товстуни». І дійсно, після 1920-х років він написав трохи, проте в 1965 році була опублікована його книга «Ні дня без рядка». Твір це являє собою щоденникову прозу – збори невеликих прозових фрагментів, створених на основі біографічного матеріалу. Книга відкривається спогадами дитинства Юрія Олеші, в яких він проводить реконструкцію дитячих відчуттів сприйняття рідного міста, яке багато в чому сформувало фундаментальний світогляд письменника, його художній погляд на все. Є навіть така думка, що якщо б не було Одеси, не було Олеші як письменника.

28 жовтня щороку, починаючи з 2009-го, Україна святкує день звільнення країни від фашистських загарбників. Не залишається осторонь і наше місто. Адже чималий внесок в боротьбу з нацизмом у роки Другої світової війни внесли і одесити.

Співробітники Одеського літературного музею в цей день вважають за потрібне віддати данину пам’яті учасникам військових дій. Ми пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Не треба мене забувати», присвячену одеситам, які брали участь у визволенні нашого краю.

Був в Одесі в кінці XIX-го - першої чверті XX-го століття такий журналіст – Лоенгрін (Петро Титович Герцо-Виноградський), молодший брат знаменитого свого часу Барона Ікса (Семена Титовича Герцо-Виноградського). Народився він 16 (28) червня 1867 року в місті Бендери в дворянській родині (батько Семена Титовича і Петра Титовича був справником). Був відомий як журналіст, драматург, прозаїк. Почав свою журналістську діяльність в газеті «Одеські новини».

Діяльність першої української професійної трупи, яка увійшла в історію світової культури з високим титулом «Театр корифеїв», тісно пов’язана з Одесою. Пов’язані своєю творчістю з Одесою і імена тих акторів і драматургів, які створили першу українську трупу, і яких згодом з вдячністю і пошаною стали іменувати «Корифеями українського театру». Це – Марко Лукич Кропивницький, Михайло Петрович Старицький, Іван Карпович Карпенко-Карий, Микола Карпович Садовський, Панас Карпович Саксаганський та Марія Костянтинівна Заньковецька.

Стара українська книга в російськомовній Одесі завжди була великою рідкістю. Тому не дивно, що мою увагу на одеському книжковому розвалі відразу привернула дивна книга українською мовою – без титулу і вихідних даних. Книга, схоже, з домашньої бібліотеки – на сторінках немає ані штампів, ані бібліотечних печаток. Назву зазначено в колонтитулах: «Фразеологія ділової мови».

Вулицю Старопортофранківську можна порівняти зі листковим пирогом. Кожен шар так чи інакше розкриває характер вулиці. У свідомості гостей, та й багатьох місцевих жителів вона найчастіше асоціюється з режимом вільної торгівлі «порто-франко». Не дивно, адже назва вулиці говорить сама за себе. При більш уважному погляді і вдумливої прогулянці по Старопортофранківській виявляється, що це вулиця притулків, богаділень, дешевого житла, а також численних навчальних закладів – жіночих і чоловічих гімназій, ремісничих і народних училищ. Однак крім торгового, благодійного і освітнього шарів є ще один – літературний. Пройдемося сьогодні за літературними адресами Старопортофранківської.