Блукаючи нещодавно на сайті olx в пошуках необхідної речі, я натрапила на розділ «Книги». На початку цього розділу побачила таку знайому і рідну обкладинку виданої в Одесі в 1961 році повісті К.Г. Паустовського «Час великих очікувань». Всього за 40 гривень продавець пропонував придбати книгу у «вживаному» стані. І це зрозуміло: в цьому році їй виконалося 63 роки, а з часу публікації самої повісті в журналі «Жовтень» минуло 65 років. Скоріш за все, з 1961 року книгу прочитало багато читачів, про що й говорить стан «вживаний».Тоді ж я вперше прочитала повість «Час великих очікувань» в цій скромній обкладинці Одеського книжкового видавництва, як і тисячі одеситів, які миттєво розкупили наклад в 100.000 примірників.

В минулі роки вже так багато написано про обставини, при яких Костянтин Паустовський відмовився від публікації повісті в журналі «Новий мир» і її появу в номерах 3-5 журналу «Октябрь», що немає потреби це знову описувати. Хочеться згадати, чим жила країна в 1961 році, чи були підстави у людей знову сподіватися на краще життя, як сподівалися на нього персонажі повісті К.Г. Па устовського.

Серед іншого, цей рік відкрив еру космонавтики польотами Ю. Гагаріна та Г. Титова, ХХП з’їзд КПРС оголосив програму «розвернутого будівництва комунізму» (яка потім сама собою згорнулася), тіло Сталіна таємно винесли з мавзолею і захоронили в кремлівській стіні. Тобто культ ката і вбивці мільйонів безвинних людей посмертно засудили, але перезахоронили на почесному місці.

В березні 1961 року в Києві сталася Куренівська трагедія: у Бабиному Яру стався прорив дамби, внаслідок якого загинули неофіційно 1500 людей, ця трагедія замовчувалася довгими роками. В червні столиці України присвоєно звання «Міста-героя» та заснована медаль «За оборону Київа».

І при цьому СРСР проводить постійні іспити ядерної зброї, зокрема найміцніші в історії, а у серпні в Німецькій Демократичній Республіці починається будівництво Берлінської стіни – символу залізної завіси між двома ворогуючими сторонами.

Пройшли роки, молоді читачі першого видання повісті «Час великих очікувань» підросли, закінчили виші, технікуми, пішли працювати. Задля них та нового покоління одеситів одеське видавництво «Маяк» в серії «Морська бібліотека» у 1977 році знову видало повість «Час великих очікувань» разом з 16-тю оповіданнями К.Г. Паустовського накладом 150.000 примірників.

Добірка оповідань була не випадкова, усі вони були пов’язані з морською тематикою, зокрема події деяких розверталися у Криму і в Одесі. Маленьке оповідання «Чорноморське сонце» – поема рибній ловлі на одеському узбережжі Чорного моря. Воно, якщо можна так мовити, «смачне» і надихає читачів згадати, яку рибку колись ловили і готували одесити.

В Одеському меморіальному музеї К.Г. Паустовського зберігається примірник видання 1977 року з автографом сина письменника – Вадима Паустовського від 12.03.1989 року.

А що за події в країні були фоном, на якому готувалося і виходило в світ видання 1977 року? Знову запуски космічних кораблів, прийняття нової «брежнєвської» Конституції, СРСР направляє в Ефіопію радянських військових, перший іспит літака-винищувача МІГ-29, в вересні вводиться в експлуатацію Чорнобильська АЕС і поряд з цим така мирна, культурна і знаменна для нашого міста подія – заснування за ініціативою М.О. Бригіна Одеського літературного музею. Саме в його фондах зберігаються книги та рукописи К.Г. Паустовського, а його працівники вивчають творчість та життя письменника в нашому місті.

Майже через 30 років, в новій Українській державі Одеса знову віддає шану К.Г. Паустовському. Одеське видавництво «Оptimum», яке заснувало «Велику літературно-художню серію «Вся Одеса», в 2008 році видає повість «Час великих очікувань» разом з уривками щоденника письменника за 1920 рік накладом в 500 примірників.

Уривки зі щоденника жахливі і нівелюють той дух романтики і надій на краще життя, закладені письменником в повісті: «…Коли скінчилася громадянська війна і почалося «мирне будівництво» («фронт праці») – усі відразу ж побачили, що «король голий» і уся його сила – тільки у війні, у руйнуючій енергії злості, в жаху… Щоби творити – потрібна вільна душа і дитячі пальці, а не скислий розум, поїдений як міллю, партійною програмою та трьохрічною лютістю». І коли читаєш рядки щоденника, то відчуваєш, як вони з легкістю переносяться на усі наступні роки існування СРСР.

Але все одно в пам’яті залишається атмосфера того фантастичного, гарного, застиглого в холоді і голоді міста з оптимістично налаштованими людьми.

Пройшло ще чотири роки і в Одесі продовжують традицію видання повісті. На цей раз в 2012 році видавництво АО «Пласке» разом зі Всесвітнім клубом одеситів підготувало чудово ілюстровану книгу, куди увійшла сама повість, глави з автобіографічного циклу «Повість про життя», пов’язані з Одесою, оповідання на одеську тематику, листи К.Г. Паустовського 1920-х та 1950-х років, записи зі щоденників письменника.

Окрім того, в книгу увійшло дослідження Р. Александрова «Що було то було, або ходіння всередині книги» та стаття Т. Ліптуги «Одеса в листах Г.К. Паустовського». Тобто вперше в цьому виданні було зібране майже все, що торкається самої повісті і життя письменника в Одесі.

Книга супроводжується багатьма ілюстраціями із фондів Одеського літературного музею, Державного архіву Одеської області, зібрань дослідників і колекционерів Р. Александрова, Є. Голубовського, А. Дроздовського, С. Калмикова.

Все це відновлює реалії і створює атмосферу Одеси початку 20-го сторіччя і його 20-х років, такою, якою вона була до Жовтневої революції і якою її побачив Костянтин Паустовський.

Як зазначив нідерландський письменник Ян Пауль Гінріхс, який в своїй книжці «Міф Одеси» присвятив главу К.Г. Паустовському та його повісті «Час великих очікувань»: «…Війна привела Паустовського в місто в 1919 році, голод вигнав його в 1922 році. Но саме в гіркий цей час в його погляді з’явились незабутні картини: краса залишеного, застиглого в заціпенінні портового міста, де людина живе з відчуттям постійної небезпеки і може розраховувати тільки на себе».

За майже 50 років в Одесі вийшло чотири різних видання повісті «Час великих очікувань», кожне наступне доповнювало попереднє і створювало додаткову картину життя одеситів в лихі години початку 1920-х років.

Так Одеса віддячила автору повісті, яка знову привернула увагу читачів до нашого міста і повернула імена багатьох людей несправедливо забутих або замовчуваних.

До війни, яку розв’язала росія проти України, Меморіальний музей К.Г. Паустовського багато разів відвідували іноземці, яким стала цікава і приваблива Одеса завдяки тому, що вони прочитали у перекладі повість «Час великих очікувань». Вони дарували музею екземпляри книги у перекладі на різні мови і розповідь в музеї була для них доповненням того, що вони вже прочитали в книзі. Саме в музеї вони дізнавалися про українське коріння К.Г. Паустовського, життя його родини в Україні, навчання в Києві і його любов до України.

К.Г. Паустовський писав свої твори російською мовою і більшу частку свого життя прожив не в Украіні, як і більшість одеських письменників, які поїхали з Одеси в пошуках кращої письменницької долі. Чи дає це підставу автоматично виключити їх з культурної історії нашого міста? Адже завдяки їх творам, присвяченим Одесі, мільони людей у всьому світі дізналися про наше місто – “перлину у моря”. Вважаю, що людину можна засуджувати за його вчинки. В житті Костянтина Паустовського не було антиукраїнських вчинків, а за те, що людина розмовляла і писала російською мовою не можна судити.

Мій батько, українець з нині окупованого Бердянська, відчув на собі дві тоталітарні системи: 5 років воював в Другій світовій війні проти фашистів, 8 років відсидів в сталінських концтаборах, ненавидів комуністичну ідеологію і її ідеологічних брехунів. Кожного року він перечитував двох улюблених письменників – О. Дюма і К. Паустовського. Він би точно не зрозумів зв’язку між теперішньою окупацією рідного міста і творами письменника, в яких немає ані імперської ідеології, ані комуністичної пропаганди, та й комуністом К.Г. Паустовський ніколи не був. Не потрібно шукати ворога, там, де його немає, історичний досвід показує, до чого це призводить.

Останні десятиліття ми постійно жили в епоху змін, а зараз живемо в жахливий час війни, коли великі очікування перемоги України необхідні і підтримують наше існування в такому рідному місті, яке, незважаючи на обстріли і руйнування, не можеш залишити.

Можливо хтось в Одесі після війни ще напише і про цей час очікувань. Будемо сподіватись, що ці очікування обов’язково відбудуться!