Володимир Жаботинський (1880–1940),  публікувався у газетах «Одесский листок» та «Одесские новости» під псевдонімом Altalena, що з італійської перекладається як «гойдалка». Дуже популярний у свій час журналіст Володимир Жаботинський, який був також блискучим поетом, письменником і перекладачем, згодом віддав перевагу політичній діяльності і став одним з лідерів сіонизму та засновником государства Ізраіль.

Під час єврейських погромів на початку 20-го сторіччя в Одесі Володимир заснував загіни єврейської самооборони.

В Одесі імена молодих журналістів Жаботинського і Чуковського здобули велику популярність. Володимир Жаботинський згадував ті часи в автобіографічній  «Повести моих дней» і романі  «Пятеро» (1935): «Нет другой Одессы… – разумеется, Одессы того времени – по мягкой веселости и легкому плутовству, витающему в воздухе, без всякого намека на душевное смятение, без тени нравственной трагедии».

Володимир Жаботинський народився у Одесі у Іони (Євгена), службовця Російського товариства мореплавства та торгівлі, який займався закупівлею та продажем пшениці, та Хави Жаботинських 5 жовтня 1880 року. Він був в сім’ї третьою дитиною: в сім’ї вже були п’ятирічний Мирон-Меїр та чотирирічна донька Тамара-Тереза.

Не так давно у ОЛМ була створена експозиція, присвячена зв’язку з Одесою В. Жаботинського.  У вітрині можна побачити запис у книзі рабинату про народження у сім’ї Є. Жаботинського сина  Володимира.

Жаботинські були типовою єврейською сім’єю середнього класу: вони не були багатими, але були достатньо благополучними. Але стан сім’ї змінюється: у зв’язку з хворобою Євгена Жаботинського сім’я переїжджає у Германію. А коли батько помирає, Хава Жаботинська з дітьми знову приїжджає до Одеси.  Незважаючи на бідність, вона відкрила лавку з торгівлі письмовим приладдям і віддала сина в гімназію (у цій гімназії у той самий час вчився і Коля Корнейчуков, майбутній Корней Чуковський).

Вже в 10 років Володимир написав свої перші вірші – вони були надруковані у рукописній газеті, яку редагували двоє його друзів. З 13 років він захоплюється поетичними перекладами. Коли він ще вчився у гімназії, то зробив видатний переклад поеми Едгара Алана По «Ворон», котрий став класичним, та був надрукований у популярній антології «Чтец – декламатор».

Але перша публікація Жаботинського була у газеті «Южное обозрение» під псевдонімом Володимир Ілліріч. Це була стаття «Педагогическое замечание», яка була надрукована 22 серпня 1897 року.

Після цього на обдарованого юнака звертає увагу редактор «Одесских новостей» Хейфец. І «Одесские новости» починають періодично публікувати короткі фельєтони, підписані невідомими ініціалами, але приваблюючі спільну увагу своєю цікавою формою та сміливими темами.

На початку 1888 року Жаботинський, не закінчивши останній клас гімназії, їде спочатку в Берн, а потім в Італію в якості зарубіжного кореспондента газети «Одесский листок».

Редактор «Одесских новостей» Хейфец не взяв на себе відповідальність доручати недосвідченому юнаку представляти його газету за кордоном.

Пізніше Жаботинський писав:  «Если и есть у меня духовное отечество, то это Италия, а не Россия».

В Рим Жаботинський приїжджає восени 1898 року як кореспондент «Одесского листка».Він писав для цієї газети під псевдонімами «В. Орел», «Орел», «В.Є.». Кореспонденції «Орла» простежуються до 17 січня 1899 року, до тих пір, коли «Одесский листок» не перестав виходити.

Репортажі Жаботинського з Риму були настільки цікавими та блискучими, що редактор Хейфец був дуже радий прийняти на роботу в «Одесские новости» молодого талановитого журналіста. Саме при офіційному переході в «Одесские новости» Жаботинский і бере псевдонім Altalena.

Володимир повернувся в Одесу у липні 1901 року. Він продовжує свою роботу в «Одесских новостях» на основі постійної платні.

На фото в експозиції ОЛМ ви можете побачити співробітників «Одесских новостей» з ювілейним (100-им) номером газети. Перша ліворуч – Ганна Гальперіна, майбутня дружина Володимира. Другий – В. Жаботинський.  Поруч ви можете побачити текст «Мадрігалу», який Володимир присвятив коханій дружині.

Мой псевдоним и жизнь моя – «Качели»…

Но не забудь: куда б ни залетели,

Качелям путь – вокруг одной черты,

И ось моих мечтаний – вечно ты.

Да, много струн моя сменила скрипка.

Играл на ней то звонко я, то хрипко

– И гимн, и джаз; играл у алтарей,

И по дворам, и просто так, без толку…

Но струны все мне свил Господь из шёлку

Твоих русалочьих кудрей.

 У 1930-ті роки Жаботинський пише свій видатний роман «Пятеро» – про життя одеської єврейської сім’ї Мільгромів. На перших сторінках цього роману він описує одне з засідань Одеського Літературно-артистичного суспільства та зали палацу князя Гагаріна, де зазвичай проходили ці засідання в кінці 19-го – поч. 20-го ст.

На  фото в експозиції – Ланжеронівський узвіз, ліворуч – палац князів Гагаріних та Виноградна кімната, яка описується письменником у романі. Також ви можете  побачити перше видання роману «Пятеро» (Париж, 1936) та «Пісню про лаврика» з цього роману.

У ці роки Володимир Жаботинський та його близький друг Корней Чуковський, якого Жаботинський «ввів в літературу» (по словам самого Чуковського) дуже активно відвідують засідання Літературно-артистичного суспільства. Вони читають доклади на різні теми, свої перші літературні твори, активно обговорюють виступи інших членів суспільства. У експозиції представлено номер газети «Одесские новости» з шаржами художника М. Лінського на членів суспільства і поряд – шарж на самого В. Жаботинського.

«…Глупая вещь — жизнь… только чудесная: предложите мне повторить — повторю, как была, точь-в-точь, со всеми горестями и гадостями, если можно будет опять начать с Одессы…» – так писав В. Жаботинський у романі «Пятеро».

У цьому році 17 жовтня виповнюється 145 років з дня народження видатного одесита.

 

     Анна Божко