Ім’я Юрія Олеші часто асоціюється з двома творами: романами «Заздрість» і «Три Товстуни». І дійсно, після 1920-х років він написав трохи, проте в 1965 році була опублікована його книга «Ні дня без рядка». Твір це являє собою щоденникову прозу – збори невеликих прозових фрагментів, створених на основі біографічного матеріалу. Книга відкривається спогадами дитинства Юрія Олеші, в яких він проводить реконструкцію дитячих відчуттів сприйняття рідного міста, яке багато в чому сформувало фундаментальний світогляд письменника, його художній погляд на все. Є навіть така думка, що якщо б не було Одеси, не було Олеші як письменника.

Юрій Олеша народився 3 березня (19 лютого) 1899 року в Єлисаветграді (нинішній Кропивницький). Сім’я майбутнього письменника переїхала до Одеси в 1902 році. Вони оселилися в Театральному провулку в будинку під номером 14, пізніше переїхали на Грецьку, 12 неподалік від Строганівського моста, згадки про який неодноразово з’являються в його нарисах. Поблизу – порт, який не економлячи дає повноцінні життєві враження, по сусідству – кондитерська Мелісарато, де випікають кисло-солодкі булочки. Космополітизм, строкатість, відкритість, спокійний і розмірений перебіг життя і ігрова основа, властива характеру Одеси, незмінним чином впливали на формування письменницького стилю і смаку.

Безпосередність, притаманна характеру міста, асоціювалася у Олеші з дитячими та юнацькими футбольними матчами, якими захоплювався і Лазар Вайнсбейн. Дорослий Юрій Карлович дивився на футбол очима хлопчика Юри: «Я стояв маленький серед кепок, кашкетів, парасольок, пухких капелюхів і ніхто не знав, що я закоханий в футболіста такого-то, такого-то. А може бути, знали, тому що, може бути, і ще багато були закохані, – безумовно, в юності ми схильні до одностатевого кохання!».

В Одесі Олеша став учнем Рішельєвської гімназії, про яку він згадував так: «Я з царського часу із задоволенням згадую гімназію. Вчитися було, звичайно, важко, але була принадність в дисципліні, в носінні мундира». Уже в роки навчання в гімназії Олеша виділявся уважністю і «гострим язиком». Мало хто з однокласників хотів потрапити в його поле зору, оскільки можна було стати посміховиськом всієї гімназії.

У період навчання в гімназії, напередодні Першої світової війни у Олеші формується інтерес до літератури: він вперше знайомиться з віршами О. Блока, і «Незнайомка» справляє на нього дивовижне враження.

Однак безтурботний час юності було перервано революцією і пізніше приходом до влади більшовиків. У цей період батько Олеші втратив роботу, далі пішла смерть сестри і від’їзд батьків. Олеша невипадково для характеристики періоду Першої світової війни використовує поняття «тріщина світу». «Тріщина» пройшла і по долях всього покоління, і по особистій долі Юрія Карловича.

Влітку 1921 року Ю. Олеша разом з В. Катаєвим переїжджає через Харків в Москву. Там його приймають на роботу в залізничну газету «Гудок», де молодий автор друкувався під псевдонімом «Зубило». У вільний час він написав пригодницьку книгу «Три Товстуни». У 1927 році виходить його роман «Заздрість», ряд блискучих оповідань, кілька п’єс, що з успіхом йшли в багатьох театрах країни, кіносценарій «Суворий юнак». Фільм за цим сценарієм, поставлений Абрамом Роомом в 1936-му році був заборонений за «формалистские выкрутасы», після чого книги Олеші не видають двадцять років.

У цей період Ю. Олеша час від часу робить щоденникові записи, частина яких після його смерті буде видана під назвою «Ні дня без рядка» (в 1999 році вийшов більш повний текст – «Книга прощання»). У цих записах багато згадок про те, що відбувалося в царські часи і про зміни в житті, що відбувалися з тих пір. У період Другої світової війни Олеша знаходився в евакуації в Туркменії. У 1956 році перевидається його стара проза, і його знаходить нова хвиля популярності.

Одеський період життя Ю. Олеші досить мало вивчений, але в фондах Одеського літературного музею представлені рукописи і фотокопії документів, які стосуються одеському періоду і більш пізніх етапів творчості.

Рукописи Ю. Олеші надійшли до фондів Одеського літературного музею від його друзів – Філіпа Гоппе і Сергія Бондаріна.

Серед матеріалів є як оригінальні рукописи автора, так і фотокопії.

Уявімо вашій увазі деякі матеріали:

 

фотокопія виписки з метричної крестоприводної книги Єлисаветградської Римсько-Католицької церкви. Оригінальний документ знаходиться в Державному архіві Одеської області.

 

За Указом Його Імператорської Величності Миколи Олександровича Самодержиця Всеросійського і ін. та ін. та ін.

Випис з метричної крестоприводної книги Єлисаветградської Римської католицької книги за 1899 рік, в якій на сторінці 91 под №14 записано наступне:

Тысяча восемьсот девяносто девятого года Апреля девятнадцатого дня в Елисаветградской Римско-Католической церкви окрещён младенец именем Георгий. Антон Георгием Байером администратором оной церкви с совершением всех обрядом таинства. Дворян Карла Антоновича Олеша и Олимпии Владиславовны, урождённой Герлович, законных супругов сын родившийся февраля девятнадцатого дня сего же года в городе Елисаветграде Восприемниками были Антон Гольч и Катерина Добровольская».

И дальше: «Что сия выпись совершенно сходна с подлинною в книге метрикою, удостоверяю приложением церковной печати и собственноручным подписом. Город Елисаветград. Декабря 30 дня 1902 года. Администратор Елисаветградской Р. Католической церкви.

 

Сам Олеша описує своє народження таким чином: «Я народився в 1899 в місті Єлисаветграді, який тепер називається Кіровоградом. Я нічого не можу сказати про це місто такого, що дало б йому якусь вагому характеристику. Я прожив в ньому тільки кілька дитячих років, після яких жив уже в Одесі, куди переїхали батьки. Значно пізніше, вже юнаком, я побував в Єлисаветграді, а й тоді побачив тільки південні провінційні вулиці з соняшниками».

 

Наступний документ відноситься до періоду вступу Олеші на юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету. У фондах Одеського літературного музею зберігається копія прохання Ректору Новоросійського університету. Документ від 10 серпня 1917 роки такого змісту:

 

Ректору Новороссийского Университета окончившего Одесскую Ришельевскую гимназию Георгия Карловича Олеши.

Прошение

Имею честь просить Вас, господин ректор, о зачислении меня на юридический факультет вверенного Вам университета. При сем прошении прилагаю мои подлинные документы с их нотариально засвидетельствованными копиями:

Аттестат

Метрическое свидетельство

Свидетельство о приписке

Пять фотографических карточек с собой.

Квитанция об уплате 25 рублей.

 

Перша зі справжніх рукописів Олеші, якщо дотримуватися хронології творчості – вірш «Польща».

 

З циклу «Милі примари»

 

Нет шелков девичьих тише,

Нет сердец светлей и больше

У глухих исповедален

Для цветов и тихих слёз, –

 

Где склонилась в тёмной нише

Королева скорбной Польши,

Богоматерь, – и печален

По-весеннему Христос.

 

Это нежно: неустанно

Чтоб молились и скорбели,

И струился благовонный

Синий дым вдоль гулких стен –

 

Так всегда ты тонкой панной

Никнешь, Польша, между лилий,

Где грустит в тебя влюблённый

Твой изнеженный Шопен

 

Лютий 1918 Одеса

 

Рукопис з архіву С.О. Бондаріна, один лист, фіолетове чорнило.

Також в фондах музею представлені листи-прохання про видання творів письменника Філіпа Гоппе, з яким Ю. Олеша був дружний, записки, адресовані Сергію Бондарину, листи до самого Пилипа Гоппе.

 

Катерина Єргєєва