В фондах Одеського літературного музею зібрана досить значна колекція видань Т. Г. Шевченка. Книжки різними мовами: українською, німецькою, польською, болгарською та ін. Видані в різних країнах та у різні часи. Ми зібрали і дорогі подарункові видання, є мініатюри, факсимільні видання, старі дореволюційні, прижиттєві та зовсім сучасні. За 35 років існування музею це досить значна колекція, яка постійно зберігається у фондах, а побачити окремі видання можна лише на часових виставках. Говорити про колекцію Одеського літературного музею можна годинами, я б хотіла зупинитися на декількох  прижиттєвих виданнях «Кобзаря» із фондів Одеського літературного музею і не тільки.

Перше видання «Кобзаря» вийшло у 1840 році у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки на кошти Петра Матроса. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка. Надруковано було тільки 1000 примірників. Після видання цієї збірки самого Тараса Шевченка почали називати «кобзарем». А сам Тарас Григорович деякі свої повісті почав підписувати «Кобзарь Дармограй». В фондах музею представлені тільки факсимільні видання – одна книга 1976 року видання, і дві книжки 2014 року з коментарями Бородіна В.С.

Другого видання «Кобзаря» 1844 року (так званий «Чигиринський кобзар») не маємо в фондах нашого музею. Це був передрук першого кобзаря з додатком поеми «Гайдамаки».

Третє видання «Кобзаря» 1860 року на кошти П. Симиренка. В фондах нашого музею зберігаються три книги. Це повніше видання, ніж попередні. Містить вже 17 творів та портрет Тараса Шевченка. Багато творів таких як «Сон», «Кавказ» та «Єретик» не пройшли цензуру. Після повернення с заслання Тарас Григорович у 1859 році здійснив свою заповітну мрію: поїхав до рідних місць. Відвідав Переяслав, Прохорівці, Михайлову гору, Городище, а також завітав до Млієва під Городищем (нині Черкаська область) на цукровий завод братів Яхненків і Платона Симиренка. Цукровий завод у Млієві було відкрито за сприяння М. С. Воронцова у 1843 році. І свого часу це було чи не найбільше підприємство цієї галузі у Європі. На той час справи фірми Яхненків і Семеренка були у розквіті. Акціонерне товариство «Торговий дім “Брати Яхненки і Симиренко”» у середині 19 сторіччя займалося крім підприємницької ще і фінансовою діяльністю, на зразок сучасних банків брали гроші на депозити та давали кредити тим, хто їх потребує. Уявіть собі, 1860 рік, за рік до селянської реформи, відміни кріпацтва на їх заводах працюють принципово тільки вільнонаймані працівники. Цукрові заводи механізовані та обладнані за останнім словом технікі паровими машинами. При заводах для робітників та їх родин працюють училище, парові лазні, лікарня з аптекою. У краї з кріпосним населенням і фактично і ментально таке явище було надзвичайне. Ще під час перебування Шевченка у гостях Платона Симиренка(1821-1863) зайшла мова, що давно нема надрукованих кобзарів. Т.Г. Шевченко пожалівся, що видавці не хочуть інвестувати, а у нього самого грошей нема. Повернувшись до Санкт-Петербургу, Шевченко почав готувати до видання «Кобзар», написав лист до Платона Симиренка з проханням вислати 1100 рублів на видання книги. Платон Симиренко наказав надіслати гроші і попросив, коли буде надрукований кобзар, щоб йому надіслали книги. Після виходу «Кобзаря» Симеренко отримав не тільки власноруч підписаний кобзар з поміткою і подякою, а й весь тираж був підписаний на титулі «надруковано коштом Симиренка». Це обурило мецената, вони посварилися і деякий час не розмовляли з Шевченком. Це підтверджується пізнішими спогадами онуки Симиренка, мовляв, його дід не був меркантильним і не хотів, щоб хтось знав про його благодійні справи.

Взагалі, родини Симиренків та Яхненків були досить цікаві. Наприклад, потрапивши до кріпацтва, батько Платона Симиренка Федір Симиренко мало того що викупився з кріпацтва, вже у в 1820-1830 роках орендував зі своїм тестем Михайлом Яхненком парові млини, торгував хлібом і не тільки. У першій половині ХІХ сторіччя році фірма Симиренка і братів Яхненків володіла декількома пісково-рафінадними заводами та машинобудівним заводом, який виготовляв в основному обладнання й машини для цукроварень. Також на їх заводах були збудовані перші пароплави для Дніпра. Склади та «офіси» торгівельного дому знаходилися у різних містах півдня України, у тому числі в Одесі. Цікавий факт, що на честь Платона Симиренка його сином Левком Платоновичем Симиренко був названий популярний зимовий сорт яблука «Ренет Симиренка» (описаний у 1880 р.). В Одесі ці яблука традиційно називають «симеринка» і додають до форшмаку. Але це інша історія.

Четверте видання «Кобзаря» (умовна назва творів Шевченка) було надруковано в щомісячному журналі «Основи» за редакцією Василя Білозерського. У фондах музею є повний комплект журналу всього 12 книг (1861 р., 1862 р.). Тарас Григорович встиг побачити тільки першу.

Крім «Кобзаря» Симиренка у фондах музею є факсимільне рукописне видання, виконане латиницею і проілюстроване другом Тараса Григоровича Яковом Петровичем де Бельменом в Одесі у 1844 році. Всього 39 ілюстрацій заставок, кінцівок і заголовних літер до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844) – «Wirszy T. Szewczenka» (переписаний польськими літерами). За життя, нажаль, не був виданий. Факсимільне відтворення 2008 року нам подарував Сергій Анастасійович Гальченко, заступник директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка.

У фондах Одеського літературного музею зберігається ще одне досить цікаве видання «Кобзаря» Шевченка. У 1878 році у Женеві Михайло Драгоман видав кишеньковий варіант «Кобзаря» репринтним способом. Розмір книжки 9 на 5 см. До України ці книги були завезені контрабандно в упаковках з-під цигарок.

________________

Бібліографія:

1. Тарас Шевченко. Кобзар. – Видавництво Е.Фішера. – С.- Петербург, 1840. – 114 с.
2. Кобзар Т. Шевченка / Т. Г. Шевченко. – Факс. вид. 1840 р. – К. : Дніпро, 1976. – 114 с.
3. Шевченко Т. Г. Кобзаpь Таpаса Шевченка. – Санкт-Петербург: Коштом П. Семеpенка ; Дpук. П. А. Куліша, 1860. – 244с., 1 аpк. Поpтp
4. Вірши. 1844. [Текст] : факсимільне відтворення за оригіналом рукописної збірки «Wirszy T. Szewczenka. 1844», переписаної та проілюстрованої М. Башиловим і Я. де Бальменом / Т. Г. Шевченко. – Дніпродзержинськ: Видавничий дім «Андрій», 2008. – 316 с. : ил.
5. Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – Санкт-Петербург : Тип. П. А. Кулиша.
6. Шевченко Т. Г. Кобзар. – Женева : Заход. М. Драгоманова, 1878. – 126 с.
7. Інтернет довідник, Українці в світі. <https://web.archive.org/web/20140714215832/http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/680cc77f5e4ccd86/ > [дата доступу 01.04.2020 ]

 

Хоменко Катерина