Старицький Михайло Петрович (1840-1904) – видатний український романіст, поет, драматург, директор першого українського професійного театру. Народився 14 грудня 1840 року в селі Клішенцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дворянській родині. З 1851 року навчався у Полтавській гімназії, що на той час була одним з кращих середніх учбових закладів Малоросії. У 1858 році М. Старицький разом зі своїм родичем М. Лисенком вступив до Харківського університету, а трохи згодом, у 1860 році, вони переходять на навчання до Київського університету, де Михайло Петрович навчається спочатку на фізико-математичному, а потім на юридичному факультетах.

У 1861 році Старицький повернувся до рідного села, щоб ступити у володіння батьківською спадщиною. В 1862 р. одружився з сестрою композитора Миколи Лисенка Софією Віталіївною. Це ще більше зміцнило дружбу майбутніх діячів української культури. У 1868 році Старицький купує невеликий маєток в селі Карпівці на Поділлі, куди й перебирається з родиною.

1871 року М.П. Старицький повертається до Києва і захоплено віддається літературній і громадській діяльності. Разом з М.В. Лисенком він організовує Товариство українських акторів, зусиллями якого було поставлено чимало п’єс, опер і оперет, зокрема, створено ними за мотивами М. Гоголя оперу «Різдвяна ніч», що мала великий успіх і стала справжньою культурною подією. За мотивами Гоголя Старицький створив і оперету «Утоплена», що була опублікована 1885 року в першому одеському українському альманасі «Нива». Треба зазначити, що саме в цій опереті пролунав романс «Ніч яка місячна». Багато хто вважає цю пісню народною. Насправді ж це арія Левка з оперети «Утоплена», музику до якої створив Микола Лисенко. Прем’єра цієї вистави відбулася в Одесі.

1882 року Михайло Петрович Старицький стає директором першого українського театру. Величезні власні кошти він віддає на організацію трупи: утримання акторів, пошиття костюмів, створення декорацій тощо. В трупі Старицького актори отримували стільки, скільки платили лише в Імператорських театрах. Перші вистави новоствореної трупи призвели до таких національних зворушень в Києві, що дозволу на великі офіційні гастролі київська влада не дала. Було вирішено їхати в Одесу.

Одеса на той час вважалася третім містом Російської імперії, її називали Південною Пальмірою. Одеський театральний глядач був дуже вибагливим, він був знайомим з кращими зразками театрального мистецтва, на гастролі до Одеси постійно приїздили кращі театральні трупи – не лише Російської імперії, але й іноземні. Здобути визнання в Одесі означало здійснення мрії про заснування професійного українського театру.

Гастролі відкрилися виставою «Наталка Полтавка», яка протягом 80 десятиліть йшла на сцені. Певно, того вечора 15 серпня 1883 року в залі не було жодного глядача, який не бачив би цієї п’єси десятки разів у виконанні різних труп, але тоді глядачам здалося, що вони бачать «Наталку Полтавку» вперше, настільки натхненно грали актори, настільки колоритними і досконалими були костюми і декорації, і вперше одесити дивились цю виставу, оздоблену музикою Миколи Віталійовича Лисенка. Глядачі були в захваті. Було незаперечно, що до Одеси приїхала трупа, що відповідає найвищим вимогам до театрального мистецтва. Гастролі української трупи під орудою Старицького і Кропивницького пройшли в Одесі з надзвичайним успіхом, і на довгий час Одеса стала центром гастрольної діяльності українського театру.

Від перших гастролей 1883 р. Одеса стала містом, куди найбільше любили приїздити українські трупи, де їх чекали захоплені глядачі та доброзичливі рецензенти. В газетах писали: «Сценичность – существенное отличие пьес г. Старицкого. Он хорошо предусматривает все мало удобное для сцены, строит пьесу правильно, действие в пьесе развивается живо, интерес почти нигде не ослабляется неуместной растянутостью, один герой не пользуется преимуществами сравнительно с другим, и краски распределяются достаточно правильно. Все это – важные достоинства, благодаря которым зритель невольно подкупается» (Земляк «Из записной книжки рецензента» – «Одесский вестник», «Одесские новости»,«Одесский листок»).

Для театру М.П. Старицький написав 25 п’єс: один переклад – «Гамлет» Шекспіра, одинадцять інсценівок та переробок творів інших авторів, тринадцять власних оригінальних п’єс. В своїй письменницькій творчості Старицький надзвичайну увагу приділяв історичній тематиці, і коли став писати для театру, то дуже хотів на сцені репрезентувати героїчну історію України, що замовчувалася офіційними колами. Найбільш відомі історичні п’єси – «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка». Дуже відома комедія М.П. Старицького «За двома зайцями», вона не втратила своєї популярності і до теперішніх часів, та мало кому відомо, що ця талановита комедія – переробка драматичного етюду І.С. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках». Старицький викупив авторські права і створив з невеличкого етюду неперевершену комедію. Також надзвичайною популярністю користувалась і драма Старицького «Циганка Аза».

М.П. Старицький був одним з організаторів Всеросійського театрального товариства, яке у 1897 році скликало Перший Всеросійський з’їзд діячів сцени. В ньому взяли участь такі видатні актори, як В. Немирович-Данченко, М. Єрмолова, М. Савіна, О. Ленський, О. Южин, І. Москвін та інші. Поява на трибуні М. Старицького викликала овацію, що довго не вщухала. Драматург розповів учасникам з’їзду про надзвичайно складні умови розвитку театрального мистецтва на Україні, висловив протест проти переслідування українського слова царизмом. Виступ гаряче підтримали передові діячі російської культури.

Високо поціновуючи внесок Старицького в українську культуру, І.Я. Франко писав: «Від половини 80-х років Старицький, зробившися директором українського театру, був одним із творців найкращої театральної трупи, яку досі мала Україна».

 

Галина Закіпна