Юргіс Казимирович Балтрушайтіс (1873 – 1944) – литовський поет, писав литовською та російською. Великі заслуги Ю. Балтрушайтіса у пропаганді литовської літератури та мистецтва. Він підтримував тісний зв’язок з молодим поколінням литовської інтелігенції, частина якої в першу світову війну опинилася в Москві, де Ю. Балтрушайтіс на той час брав участь у роботі комітету у справах литовських біженців і складав збірку литовської літератури, виходу якої завадила війна.

 

Народився 2 травня (20 квітня) у небагатій багатодітній родині литовських селян. Рано навчившись читати, хлопчик задовольнявся старими календарями та книгами. Натомість у нескінченно кращих умовах розвивався його світогляд. На нього вплинули і казки матері та фантастичні литовські народні перекази.

Після успішного закінчення гімназії у 1893 році Балтрушайтіс вступає на природне відділення фізико-математичного факультету московського університету. Одночасно він став відвідувати лекції з літератури, поринув у вивчення іноземних мов, продовжував писати власні вірші, які почав писати ще дитинстві.

Закінчення університету в 1898 р. збігається з такою подією в його житті, як зближення з поетами В. Брюсовим і К. Бальмонтом, входження його в коло поетів, що називають себе символістами.

За Балтрушайтісом міцно закріпилася репутація поета суворого і замкнутого у своєму світі, відчуженого від життя з його суєтою.

Варто згадати приголомшливий дебют його ровесника В. Брюсова чи галасливу популярність К. Бальмонта, щоб оцінити «нечутність», з якою він входив у літературу.

У 1899 р. Балтрушайтис бере участь у організації символістського видання «Скорпіон». Цього ж року він дебютував у пресі (вірш «Вночі»).

Тісно спілкуючись із символістами, беручи участь у «скорпіонівському» альманаху «Северные цветы», а з 1909 р. у журналі «Весы», Балтрушайтіс стає видним діячем нового літературного спрямування. Водночас, його ім’я залишається далеким від широкої популярності.

Підсумком поетичної творчості Юргіса Балтрушайтіса з’явилися книги: «Земные ступени. Элегии, песни, поэты» (М. 1911), «Горная тропа. Вторая книга стихов» (М, 1912). Третя книга «Лилия и серп» вийшла після смерті поета. У поезії Балтрушайтіса виразно помітні філософська оптимістична нота, віра у високе призначення людини.

Після революції 1905-07 р.р. поет віддаляється від своїх недавніх друзів і колег за символізмом через дедалі більші розбіжності. У ці роки він захоплений величезною перекладацькою роботою, яка все більше захоплює його. У листі до А. Дьяконова 20 серпня 1910 р. він писав «Я один відстав, як поранений журавель від зграї. Хоча приймаю це радше, ніж з сумом. І один я кращий, і одному мені краще».

Балтрушайтіс не мав гострого відчуття наближення соціальної катастрофи, як, наприклад, Блок. Правда, в 1913 р., в пору літературного підйому, що почалося, він опублікував вірш «Видение полудня»:

«Как влага в кубке,

Близясь к краю,

Кипел и рос полдневный пир,

И как железный груз на сваю,

Сверкнув, он пал на старый мир»

 

Проте такі яскраві «бачення» відвідували поета рідко. Він вірив у можливість духовного перетворення світу та людини через релігію та мистецтво. Сучасники відгукувалися про Балтрушайтіса, як про чудового поета, ділову людину і одного з кращих перекладачів. Його твори поряд із картинами Чюрленіса свідчили про те, що в майбутньому світ буде здивований литовцями не менше, ніж був здивований норвежцями.

Ім’я Юргіса Казимировича Балтрушайтіса пов’язане і з Одесою. У розпал  Першої світової  війни Ю.К. Балтрушайтіс очолював Комітет допомоги литовським біженцям, багато з яких, уникаючи німецької окупації, знайшли притулок в Одесі.

У серпні 1915 року газета «Одеський листок» неодноразово друкувала нотатки під заголовком «Одеса – Литва», закликаючи надати матеріальну допомогу людям, які залишилися без даху над головою. Одна з них підписана криптонімом «Б», можливо пов’язаним із прізвищем Балтрушайтіс.

У період з 22 по 30 червня 1915 року Ю. Балтрушайтіс написав на Куяльницькому лимані чотири вірші: «Молот», «Час изменил – цветы солгали», «Видение вечера» та «Лишь тот средь звезд венчает землю».

У одеському Держ. архіві, у фонді редактора «Одеського листка» С.Ф. Штерна, виявилося лист Ю.К. Балтрушайтіса з Москви з рукописом вірша «Не называй далекой бездной».

Там же було знайдено замітку напівзабутого одеського поета А. Будищева, в якій він писав: «Цього літа в Одесі на милій приморській дачі А.М. Федорова, де я відпочивав після хвороби, сербський художник і поет Мілітич привів до нас одного разу Косора, кремезного і могутнього… Поет Балтрушайтіс, який гостював тут же, переклав його драму «Пожар», і ми з насолодою читали її під гуркіт моря в спекотному блиску дня ».

Ця замітка була написана восени 1916 року і дає змогу стверджувати, що влітку 1916 року Ю.К. Балтрушайтіс знову відвідав Одесу і провів тут кілька творчих тижнів.

Цього року 2 травня виповнюється 150 років від дня народження поета.

                                                                                         Ганна Божко