Рядки поезії «Ти знаєш, що ти – людина?» Василя Симоненка – філософа і гуманіста, стали не лише його творчою візитівкою, а й досягненням усієї сучасної української літератури. Людина має право на свободу, визначення своєї людської гідності, право на щастя.

Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 року. Життя поета було яскравим, але коротким. Прожив він лише 28 років. Помер 1963 року від хвороби нирок. За однією з версій – через травми після побиття 1962 р. радянськими силовиками у міліцейському відділку на залізничній станції у місті Сміла Черкаської області.

Як відомо, навесні 1960 року в Києві у часи так званої хрущовської “відлиги” був заснований Клуб творчої молоді з метою об’єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Саме за участю Симоненка та інших членів цього клубу на речових доказах були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському, Васильківському кладовищах та у нетрах Биківнянського лісу. За його участю був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця, зробивши їх національними Меморіалами. Цей патріотичний вчинок для нього та для інших представників молодіжного клубу залишив клеймо державних органів на їхніх особистостях. Ті імена сміливців зараз є окрасою нашої української культури. Згадаємо їх поіменно: Алла Горська, Іван Драч, Ліна Костенко, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Микола Вінграновський і Михайло Брайчевський.

З розповідями про страшні трагедії сталінських часів вони знайомили молодь на літературних зустрічах у багатьох містах. Була «зустріч» і в Одесі. “Минулої неділі ми були в Одесі, де місцеві твердолобі натішили нас своїм ідіотським жахом: аби чого не сталося. Фактично нам заборонили виступити на Шевченківському вечорі. Виходить, Тараса дехто боїться досі. Обивателі від революції”, — писав він 6 липня 1963 року. Симоненко усвідомив, що за «відлигою» не прийде весна оновлення суспільного життя і творчості, але не відступав – у його промовах, у його творах завжди звучала мета боротьби за національну ідею.

Невдовзі маховик репресій відчув поет на собі, відзначивши про це у щоденнику 3 вересня 1963 року в таких рядках: “Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. “Літературна Україна” каструє мою статтю, “Україна” знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”.

Молодому поетові залишалось обмаль часу на цій землі.13 грудня 1963 року він помер, залишивши по собі свою пророчу поезію із національним запалом, як Справжній поет ! ПИШАЙМОСЯ!

Лише у час вільної України , який пророкував поет, його творчість була високо оцінена та удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка (1995, посмертно).