Война не вмещается в оду,

И многое в ней не для книг.

Я верю, что нужен народу

Души откровенный дневник.

 

Семен Кирсанов

28 жовтня щороку, починаючи з 2009-го, Україна святкує день звільнення країни від фашистських загарбників. Не залишається осторонь і наше місто. Адже чималий внесок в боротьбу з нацизмом у роки Другої світової війни внесли і одесити.

Співробітники Одеського літературного музею в цей день вважають за потрібне віддати данину пам’яті учасникам військових дій. Ми пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Не треба мене забувати», присвячену одеситам, які брали участь у визволенні нашого краю.

Потрібно відзначити цікаву закономірність розвитку і життя будь-якої світової культури: в періоди військових дій у людей виникає підвищений інтерес до літератури. Здавалося б, в момент серйозної загрози для життя людині не може бути ніякого діла до римованих рядків, однак реальність, проте, доводить протилежне. Під час воєн література виконує подвійну роль: з одного боку вона є віддушиною для сучасників, допомагає виживати і перемагати; з іншого боку згодом вона перетворюється в інструмент, що дозволяє нащадкам сформувати більш чітке уявлення про події, які відбувалися. Є літературні твори, які відмічені точністю історичного документа. До них можна віднести і творчу спадщину Олександра Довженка:

«Події були так густо замішані людським м’ясом, сльозами, кров’ю, криком, стогонами, прокляттями, утратами, що ніхто вже нічому не дивувався. Це був уже новий світ, нова дійсність серед старої природи на руїнах старих розвалених хат, у старій, землистій одежі, немита».

О. Довженко. Україна в огні

 

До окремого жанру військової літератури можна віднести фронтові листи. Колись вони були єдино можливим способом комунікації між військовими і їх близькими, а сьогодні вони дозволяють нащадкам тісніше стикнутися з реальністю військових днів, побачити ситуацію зсередини.

Сімейним архівах військових років і присвячена наша виставка. До її складу увійшли як старі матеріали, так і нові надходження до фондів ОЛМ.

Цього року музей з вдячністю прийняв військовий архів родини Затишняків. Цей невеликий архів включає в себе лише кілька листів на старому пожовклому папері. Їх автор Затишняк Костянтин Карпович до війни був директором Будинку відпочинку заводу Марті. Служив в гвардії в званні старшого сержанту. Загинув 20 серпня 1944 року. Його листи крихітні, але скільки інформації вони в собі зберігають!

«Валюше от папочки слушай бабушку, мамочку, будь хороший мальчик. Целует тебя папочка крепко-крепко. Папа Котя.

Здравствуйте дорогие все-все-все!

Пока жив здоров. Чувствую себя хорошо. Конечно, относительно, нужно понимать, потому что от вас далеко. Пока еще отдыхаем, но сегодня-завтра двинем вперед. Новостей у меня особенных нет, занимаюсь той же работой. Жаль, что здесь, на новом месте отдыха, нет фрукты, только лес да монастырь. Там где были, хоть можно было фрукты поесть, да молока попить.

Что хорошего у вас? Что нового?

Правда по центральным газетам события в Германии нарастают, но неизвестно какую позицию примет, если захватят власть в свои руки, новое правительство в отношении войны. Пока что по военным действиям на нашем участке с его стороны не чувствуется каких-либо изменений в военных действиях. Как все ожидают скорейшего исхода в нашу пользу. Все глотают прямо сообщения о событиях в Германии. Хоть бы скорей до зимы закончить эту войну».

 

Такою ж ніжною і зворушливою турботою про близьких, про облаштування їх побуту насичені і інші листи.

Олександр Довженко в оповіданні «Ніч перед боєм», описуючи переправу бійців через Десну, порівнює її з міфологічною Летою, а саму переправу з переходом з життя в смерть:

«Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху чарівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба. Мені здалося, що мене перевозять на той світ».

 

Герої нашої виставки вже давним-давно живуть там, на іншому боку річки, але завдяки трепетної пам’яті до їх архівів ми можемо з упевненістю стверджувати, що нитка, протягнута між двох берегів – живих і померлих, залишається неушкодженою.