У фондах Одеського літературного музею зберігається унікальна книга – «Історичний нарис п’ятдесятиріччя Одеського комерційного училища. Одеса, 1912». З неї можна дізнатися, що Ісак Бабель був особистим почесним громадянином Одеси.

 

Сталося це в 1911 році, коли випускник Одеського комерційного імені Миколи I училища отримав атестат. Одеса – місто комерційне і цінувало освіту, тому з 1903 року всі, що закінчили сім класів, удостоювалися звання особистого почесного громадянина.

Багато разів повторювали фразу з автобіографії Бабеля про чудесні шкільні роки (а вони й справді були чудовими):

«Вдома жилося важко, тому що з ранку до ночі змушували займатися безліччю наук. Відпочивав я в школі. Школа моя називалася Одеське комерційне імені Імператора Миколи I училище. Це було веселе, розбещене, галасливе, різномовне училище. Там навчалися сини іноземних купців, діти єврейських маклерів, сановиті поляки, старообрядці і багато дорослих більярдістів. На перервах ми йшли, бувало, в порт на естакаду, або в грецькі кав’ярні грати на більярді, або на Молдаванку пити в льохах дешеве бессарабське вино. Школа ця незабутня для мене ще й тому, що вчителем французької мови був там m-r Вадон. Він був бретонец і мав літературний хист, як всі французи. Він навчив мене своєї мови, я затвердив з ним французьких класиків, зійшовся близько з французькою колонією в Одесі і з п’ятнадцяти років почав писати оповідання французькою мовою».

З третього класу сиділи на одній парті два учня. Один став письменником, а другий – Мирон Берков – залишив спогади про роки навчання. А вчили багато і серйозно. Важко уявити, як Бабель примудрявся відпочивати в училищі:

«Програма училища дорівнювала курсу гімназії без латинської мови, але зате до цього курсу додавався ряд спеціальних предметів: хімія, товарознавство, бухгалтерія, комерційні обчислення, законознавство, політична економія. Багато годин приділялося мовам – французької, німецької та англійської.

<…> Бабель, не маючи ніякого потягу до комерційних наук, навчався в двох комерційних навчальних закладах – спочатку в училищі, а потім в інституті. <…>

Історію нам викладав директор училища А.В. Вирлан. Відповіді Бабеля з історії були глибше і ширше, ніж те, що нам підносив Вирлан. Бабеля на уроках історії ми слухали з більшим інтересом, ніж Вирлана, який вів урок в межах підручника.

<…> Бабеля можна було нерідко бачити з книгами Расіна, Корнеля, Мольєра, а на уроках, коли це було можливо, він писав щось по-французьки, виконуючи завдання. Зручними для цього були уроки німецької мови. Негг Озецький був короткозорий і звичайно вів свій урок, сидячи на кафедрі і не помічаючи, що робиться на партах. Бабель на його уроках працював до самозабуття над французькою мовою. Закінчуючи свою роботу, він раптом видавав голосно якийсь звук – знак чи задоволення, чи насолоди. Озецький завжди у цих випадках, звертаючись до Бабеля (він називав його Бабил), виголошував одну з двох фраз: «Бабил, machen Sie keine faule Witzen!» або «Aber, Бабил, sind Sie verruckt?» («Залиште свої плоскі жарти», «Ви що, з глузду з’їхали?»).

Мирон Берков згадує вечір пам’яті Чехова, влаштований їх класом в 1909 році: «Я не пам’ятаю, хто сидів поруч зі мною, які мої товариші по навчанню були на цьому вечорі, але я чітко зберіг в пам’яті невелику фігуру Бабеля, що стоїть на колінах перед стільцем, на якому лежав аркуш паперу і стояла баночка з чорнилом, а він Ванька, повільно виводячи букви, читав і писав лист “на село дідусеві”. Я думаю, що так добре запам’ятав Бабеля таким тільки тому, що він своїм незвичайним читанням викликав у мене глибоке хвилювання: до горла підкочувався комок, а на очі наверталися сльози».

 

У ті роки носіння форми учнями було обов’язковим. У фондах музею є кілька фотографій Бабеля у формі. А ось її докладний опис з книги «П’ятдесятиріччя Комерційного училища»:

1. Кашкет чорного сукна, з козирком, за зразком встановленим для цивільних чинів військового відомства. Околиш темно-зеленого сукна, з такою ж облямівкою по верху тулії. На околиші поміщається золочений металевий знак, який зображає емблему торгівлі – кадуцеєм з шапкою Гермеса над ним.
2. Класна тужурка чорного сукна, австрійського зразка, комір і вилоги до якої облямовані облямівкою темно-зеленого сукна.
3. Штани чорного сукна.
4. Мундир однобортний, чорного сукна, зі стоячим коміром того ж сукна, що застібається на дев’ять гладких золочених ґудзиків. Обшлаги, комір і борт облямовані облямівкою темно-зеленою сукна. На комірі петлиці завдовжки 1 ½ вершка темно-зеленого сукна із золотими ґудзиками; вздовж петлиць покладено металевий золочений знак, що складається з кадуцеєм з шапкою Гермеса над нею. Ззаду два кишенькових клапана, обшитих облямівкою темно-зеленого сукна з двома позолоченими ґудзиками на кожному.
5. Пальто чорного сукна офіцерського покрою, застібається на шість позолочених ґудзиків. На комірі такі ж петлиці, як і на мундирі. У зимовий час замість суконного коміра на пальто допускається чорний смушковий комір.
6. У літню пору дозволяється носити тужурку з білого полотна або парусини і білий чохол на кашкеті, залишаючи відкритим околиші і козирок.

 

Закінчив училище Ісак 1 червня 1911 року. Навряд чи Еммануїл Бабель був задоволений успіхами сина. Починався атестат красиво – з п’ятірок. За всіма мовами: російською, французькою, німецькою, англійською. А потім трійки з математики, алгебри, геометрії, тригонометрії, комерційної арифметики і бухгалтерії з комерцією, креслення, малювання і навіть каліграфії. Що й казати, почерк у Бабеля справді не ідеальний. Але все ж відчувався майбутній письменник – за комерційним листуванням, наприклад, була четвірка.

Загалом, такий атестат не варто сьогодні показувати учням – трійок забагато. А може, і варто – як виявилося, не вміння красиво писати і рахувати логарифми – головне в житті.

 

Особистий почесний громадянин Ісак Бабель став одним з найзнаменитіших одеситів. І весь світ знає «Одеські розповіді» про місто, «в якому легко жити, в якому ясно жити».

Олена Яворська