«8 червня 1867 року – майже сто років тому – молодий журналіст за завданням газети «Альма-Каліфорнія» у Сан-Франциско вирушив у піврічне плавання країнами Старого світу на пароплаві «Квакер-сіті» з групою туристів. Згодом на підставі дорожніх вражень він видав книгу «Простаки за кордоном, або шлях нових паломників», захоплюючий, блискуче зроблений твір. Журналіста звали Марк Твен. Під час цього плавання майбутній письменник-гуморист відвідав Одесу.

Ось що він писав про ті дні: «Від Севастополя до Одеси годин дванадцять дороги. Одеса – найпівнічніший порт на Чорному морі. Ми увійшли сюди головним чином – за вугіллям. В Одесі 133 тисячі жителів, місто росте швидше за будь-яке невелике місто поза Америкою. Одеса – відкритий порт та найбільший у Європі хлібний ринок. Порт повний кораблів. Зараз ведуться роботи з перетворення відкритого рейду на велику штучну гавань. Вона буде з усіх боків оточена масивними кам’яними причалами, один з яких вдаватиметься в море прямою лінією більш ніж на 3 тисячі футів.

Зійшовши на берег, я ступив на мостові Одеси, і вперше після довгої перерви, нарешті, відчув себе зовсім, як удома. На вигляд Одеса точнісінько – американське місто: широкі вулиці, та ще й – прямі, невисокі будинки (в два-три поверхи), просторі, охайні, без жодних химерних прикрас. Вздовж тротуарів – біла акація, ділова метушня на вулицях та в лавках, квапливі пішоходи. Будiвлi і все навколо – новеньке, з голочки… І навіть густа хмара пилу огорнула нас, наче привіт із милою серцю батьківщини…».

Але тут же слід сказати, що в Одесі Марк Твен, який так любив веселий жарт, якого ніколи не залишало почуття гумору, раптом сам став жертвою вигадки одного з мешканців. Йому розповіли легенду про Рішельє, суцільно побудовану на сльозливості і сентиментах, і письменник повірив їй – часу насправді у нього не було. Більше того, він розповів її численним читачам Європи та Америки. Ось коротко ця історія, залишена Марком Твеном у книзі «Простаки за кордоном…»:

Ми натрапили на… два пам’ятники… Один – бронзова статуя герцога де Рішельє, племінника онука прославленого кардинала. Він стоїть над морем на широкому красивому проспекті, а від його підніжжя вниз до гавані спускаються гігантські кам’яні сходи.

Рішельє заснував Одесу, по-батьківскi дбав про неї, присвятив їй свій винахідливий розум, умів мудро розсудити, що послужить їй на благо, не скупляючись віддавав їй своє багатство, привів її до справжнього процвітання, так що вона, мабуть, ще зрівняється з найвеличнішими містами Старого Свiту, на власні гроші збудував ці чудові сходи і… Що ж! Люди, для яких він стільки зробив, байдуже дивилися, як він одного разу спускався цими самими сходами, – він був старий, бідний, у нього нічого не залишилося, – і ніхто не допоміг йому. А коли через багато років він, майже жебрак, усіма забутий, помер у Севастополі, вони… щедро жертвували за підпискою і незабаром спорудили цей чудовий пам’ятник… Це нагадує мені слова матері Роберта Бернса, – коли йому спорудили величний пам’ятник, вона сказала: «Ах, Роббі, ти просив у людей хліба, а вони подали тобі камінь».

Безумовно, все це – вигадка якогось нашого співвітчизника, який використовував довірливість великого американського гумориста, що з дитячою безпосередністю повірив у розказану вище історію. Насправді, Еммануїл Йосипович Дю Плессі – дюк де Рішельє – градоначальник Одеси 1803 по 1805 рр., – після укладання Віденського трактату та реставрації влади Бурбонів у Франції у вересні 1814 року повернувся до Франції і займав при Людовіку XVIII посади міністра закордонних справ та обергермейстера французького двору. Помер Рішельє у Парижі, у віці 56 років, оточений усілякими почестями.

Уривок із статті у газеті «Моряк».

Кінець 50-х років 20 століття