Великий терор 30-х років – тема, яка хвилює суспільство досі. Осторонь від цієї теми не залишається і Одеський літературний музей, адже він зберігає пам’ять про багатьох письменників і поетів, порушених сталінськими репресіями. Пам’ятна доля Ісака Бабеля, таємно розстріляного і на довгі десятиліття викресленого з літератури. Ми пам’ятаємо про Бориса Пильняка, Миколу Вороного, Миколу Куліша, Леся Курбаса, а також про багатьох інших незаслужено постраждалих літераторів. Але страшно забути і про інших людей, чиї роки життя були грубо обірвані на датах 1937 і 1938. Багатьом довелося пройти через заслання і табори, а їх імена були затавровані як імена ворогів народу.

Хвиля репресій тих років торкнулася не лише радянських громадян. Існують свідоцтва про репресії проти іноземних громадян, переважно проти комуністів з інших країн, що опинилися через політичні причини в Радянському Союзі. Одним із прикладів такого роду є доля італійського комуніста Вінченцо Бакали, який народився в 1893 році в невеликому містечку Ланчано. Після закінчення школи він вступив до Політехнічного університету в Турині, але був змушений перервати навчання через Першу світову війну. Після війни Вінченцо вступив в Соціалістичну партію, а в 1921-му перейшов в Комуністичну партію Італії. Через кілька років Вінченцо Бакала переїхав до Франції, а в 1931 році переїхав до Радянського Союзу разом зі своєю сім’єю, спочатку в Новоросійськ, потім до Одеси, а потім і в Москву. У 1933 році Бакалу виключили з партії за критику на адресу Сталіна, після чого йому доводилося перебиватися випадковими заробітками. У 1937 році італійського комуніста заарештували за звинуваченням у троцькізмі і відправили до в’язниці в Одесі. Тут Вінченцо Бакалу засудили до вищої міри покарання – розстрілу.

Дружина Вінченцо, Пія, залишившись з дітьми без засобів існування, звернулася за допомогою до співвітчизників, які проживали в Москві, однак ті не стали нічим їй допомагати. Тоді Пія змогла домогтися дозволу на виїзд з СРСР і в листопаді 1937 року поїхала додому в Італію, до батьків. Про долю свого чоловіка Пія могла лише здогадуватися. Лише в 1991 році їй прийшов лист, з якого вона дізналася про те, що чоловік був розстріляний, а потім посмертно реабілітований. Пізніше, в 1995 році Пія Піччоні (Бакала) випустила книгу спогадів під назвою «Мовчазний товариш», в якому вона описала свій радянський період життя.

Перед вами – переклад листа Пії Піччоні в газету Лівої демократичної партії «Уніта», опублікованого в номері від 26 лютого 1992 року.

 

Пан директор, дозволю собі звернути увагу на новину, яка спіткала мене з Москви, після нескінченних питань, що залишалися без правдоподібних відповідей. Мова йде про долю мого товариша Вінченцо Бакали, комуніста з першого дня, багато разів заарештованого в Італії, який емігрував до Франції, заочно засудженого 7 лютого 1927 року фашистським судом до 12 років ув’язнення. З Парижа в 1931 році він переїхав разом з сім’єю в Радянський Союз, де в 1937 році був заарештований в Москві і переведений до в’язниці в Одесі.

Протягом 50 років, незважаючи на всі пошуки, мені не вдалося отримати жодної певного звістки. Зараз, після всього цього часу, в липні 1991 року, радянський Червоний хрест відправив мені листа, який мені передав італійський Червоний хрест. Як випливає з цього листа, мій чоловік був засуджений до розстрілу 16 листопада 1937 року і вирок був приведений в дію між 28 і 29 листопада того ж року.

Зараз ми знаємо, що за рішенням Одеського суду №0418, він був визнаний невинним і реабілітований ще з 10 липня 1956 року! У цей день були реабілітовані і інші засуджені до розстрілу політичні в’язні.

Мені б хотілося, щоб ця новина була опублікована на випадок, якщо ще живий хтось із товаришів, які знали мого чоловіка, щоб вони дізналися про його долю. Таким чином я б хотіла задовольнити побажання мого чоловіка, який, будучи під замком у в’язниці в Одесі, обійшов заборону і зміг передати мені записку зі словами «Захисти пам’ять про мене… Я не винен…».

Пія Піччоні, в заміжжі Бакала.

Мілан.

Пія Піччоні розповіла нам про ще один трагічний випадок в місті, який в Італії відомий, в основному, по фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін» і по Потьомкінських сходах, на сходинках якої знімався фільм. Завдяки її зусиллям пам’ять про Вінченцо Бакалу буде захищена.

 

Михайло Самофатов