РУКОПИСИ ТА МАШИНОПИСИ ВІРШІВ ІВАНА МАДРОБУРСЬКОГО

РУКОПИСИ ТА МАШИНОПИСИ ВІРШІВ ІВАНА МАДРОБУРСЬКОГО

У фондах Одеського літературного музею знаходяться рукописи і машинописи віршів Івана Гнатовича Мадробурського (справжнє прізвище Мадробарчук), датовані 1920-1944 рр. (41 од.), серед них машинописні збірники віршів «Во сне и наяву», «Лирика души и сердца»,«У запретной черты», «Озарённый янтарь», «Ясные дали», «В грёзах весеннего очарования», «Восьмистишья» та ін., а також фотографії. Багато матеріалів передала в музей його дочка К.І. Мадробарчук.

Перша книга ліричних віршів І.Г. Мадробурського «Эолова арфа» вийшла у видавництві «Спілка письменників півдня Росії» в 1919 році з передмовою Петра Ершова1.

У 1928 році накладом 1000 примірників у видавництві «Фенікс» виходять «Морские сонеты: 2-я книга стихов», передмову до збірки також написано П.Є. Єршовим. Книга «присвячена пам’яті мого улюбленого батька моряка Ігнатія Юхимовича». На звороті титулу перераховані книги автора, в тому числі тi, що готувалилися до видання, але так і не вийшли – «Грёзовый сад. Лирика» та «Мелкая сошка. Очерки и рассказы». Єршов, даючи характеристику збірцi, відзначав: «Саме в сміливості і несподіваності, часом, різкості метафори, епітета або порівняння і є оригінальним наш поет “морських сонетів”».

 

«Морской простор, как изумрудный луг,

И волны в нём, как зыблемые травы…

 

Малює поет, але оригінальність його йде ще далі:

 

…Безмолвный городок и грустный, и усталый

Следил, как уплывал корабль всё глубже вдаль,

А звёздный хоровод, любуясь на ущелье,

В заливе полоскал алмазы ожерелья…

 

Це свіжо, яскраво і заражає».

 

Рукописи, що знаходяться в Одеському літературному музеї, дозволили уточнити біографічні дані поета. Так, вірш «Расскажи мне, родная…» присвячено матері, Стефанидi Агеївнi; на рукописi вірша «Жизнь» рукою доньки зроблено запис олівцем «помер 23 вересень 1945 р., у неділю».

 

 

IВАН МАДРОБУРСЬКИЙ 2

 

Я ЖДУ ТЕБЯ…

(слова для музыки)

 

Я жду тебя… Придёшь ли ты?.. Не знаю…

Свиданья час пробил уже давно…

Но нет тебя, но нет тебя, родная,

И на душе тоскливо и темно…

 

А сад не спит… Там, в глубине аллеи,

Где, сквозь просвет, дымятся облака,

Томясь в горах, костром туманным тлея,

Уже погас, как томный день, закат…

 

А предо мной, над плещущим бассейном,

Шипя, фонтан раскрыл прозрачный зонт,

И лунный рог за облаком кисейным

Жемчужный свет пролил на горизонт.

 

Скользит, как тень, всё ближе синь ночная

И так чиста в ней искристая дрожь…

И жду тебя… Придёшь ли ты? Не знаю.

Но верю я, что ты ещё придёшь!..

 

СОНЕТ

 

Её ланиты – прелесть вечеров,

Которые закатом алым дышат.

Атласный пламень ласково колышет

Нагую грудь и в ней сжигает кровь.

 

Небесный взор сияньем лунным пышет

Как лук тугой, её округла бровь,

Как у богини сказочных миров,

Хитон её узором звездным вышит.

 

Неуловимой прелестью дыша,

Как грёза сновиденья хороша,

Исполненная царственного чувства,

 

Рождённая в волнах живой мечты,

Создание священного искусства,

Она – богиня вечной красоты.

 

«Колокол» 15 серпня 1942 р., № 5

 

ЛОКОМОТИВ

 

Три глаза острым светом заблистали,

Когда в груди дыханье ощутив,

От станции, как зверь, локомотив

Помчался в ночь, гремя по скользкой стали.

 

За ним стремясь, вагоны грохотали,

Спокойствие в ущелье гор смутив,

И ветер повторял речитатив,

И в флере дыма искры трепетали.

 

Над гранью скал, за облако вцепясь,

Навстречу месяц плыл не торопясь,

И танцевала в вихре бега ели…

 

Вдруг торопливо пробежав мостом,

Локомотив ворвался в грот туннеля

И скрылся в нём с грохочущим хвостом.

 

«Колокол» 28 листопада,1942 р. №19-20

 

ОСЕНЬ

(сонет)

 

                     Из цикла «Нетлеющие гирлянды»

 

Сереет мгла. Желтеет влажный лист.

Роса тусклей на порыжелых травах.

Уныло ветер песнь поёт в дубравах;

И слышны в них иль вой, иль резкий свист.

 

Вершины гор в алмазовых оправах,

Но в тучах ночью месяц серебрист

И скачет, он блестя, как аметист,

На гребнях волн в заливе кучерявых.

 

Холодный воздух влагой насыщён.

Под шум дождя на землю сходит сон

И в сырости мертвит в природе живость.

 

В горах, утрами, солнце луч метнёт,

Но блеск его – таинственная лживость –

Кладёт на жизнь печально-тусклый гнёт.

 

«Колокол» 26 листопада 1943 р. №34(58)

____

1 Єршов П.Є. (1893-1965), поет, прозаїк, літературний критик, мемуарист. Учасник літературної групи «Зелена лампа». Член редколегії журналу «Південний вогник». Професор Одеського університету, після Другої світової війни в еміграції, з 1952 року в Нью-Йорку, викладач Колумбійського університету, співробітник «Нового журналу», «Нового руського слова», «Руської думки».

2 Добірка віршів І.І. Мадробурського складена з публікацій в періодиці окупаційного періоду.

 

Інна Саврасова

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.