Зірка українського театру Марія Заньковецька

Зірка українського театру Марія Заньковецька

Заньковецька Марія Костянтинівна (1854-1934) – велика українська артистка. Народилася 4 серпня 1854 року в селі Заньки Чернігівської губернії Ніжинського повіту в старовинній дворянській родині поміщика Адасовського. Коли Марія отримала запрошення поступити до першої трупи під орудою Кропивницького і Старицького, на сімейну нараду з’їхалась вся величезна родина Адасовських – вирішувати, чи можна їй піти на сцену. Дозвіл на гру в театрі Марія одержала, але їй заборонили виступати під власним прізвищем. Таким чином, ставши всесвітньо відомою артисткою, вона уславила не своє аристократичне прізвище, а маєток Заньки, де вперше побачила Божий світ, з його назви взяла собі сценічний псевдонім – Заньковецька.

Вперше одеські глядачі побачили Заньковецьку в ролі Наталки Полтавки на гастролях 1883 року і з тих пір стали відданими шанувальниками незрівняного таланту великої актриси.

Саме в одеській газеті вперше було дано друковану характеристику акторському таланту Марії Костянтинівни Заньковецької: «Госпожа Заньковецкая является первостепенной звездой, первой украинской актрисой без каких-либо недостатков. Говорить о ней детально, перечислять все её прекрасные актёрские данные и напрасно и нелегко. Отметим, однако, самое главное. Чудесный талант её чрезвычайно разнообразен: в драме вызывает она ежевечерние истерические вопли зрителей, в комедии заставляет она смеяться без меры, в оперетте не имеет себе равных – разнообразность женской актерской натуры такая, какой ещё не было на малороссийских подмостках. Самой присущей этому таланту чертой является исполненный правды, простоты и естественности реализм. Этот реализм проявляется в каждом слове и движении актрисы. Владея именно таким талантом, актриса, с её сверхчуткой нервной системой, может довести свою игру до самозабвения, результатом чего является такое же самозабвение публики, перед изумлёнными и удивлёнными глазами которой предстаёт уже не госпожа Заньковецкая, подражающая то ли грустной, то ли весёлой действительности, а сама действительность, вид которой легко может вызвать как смех, так и слёзы. От её игры зрителю делается и жутко, и страшно; видя смерть, горе, несчастье, он плачет (в полном смысле этого слова) теми же слезами, которые льются из глаз актрисы, а её слезы – слёзы героини, обыкновенной падчерицы жизни… Охватывает зрителя и неподдельное веселье; видя заслуживающие смеха жизненные явления, он искренне и весело смеётся смехом, далеко стоящим от какого бы то ни было даже намёка на подделку, смехом, каким смеялась и артистка, а её смех опять-таки являющийся смехом героини, преимущественно неженки жизни… Ввести такой настоящий реализм в игру с пением – это уж очень тяжело, но и в этой области господствует г. Заньковецкая…».

З часом ім’я Заньковецької увійшло в історію театру як ім’я великої драматичної артистки. Але в перші роки діяльності на професійній сцені їй доводилось значно частіше виступати в комедіях, ніж в драмах, і перші її сценічні успіхи були пов’язані з виступами не в драматичних, а комічних ролях. У Заньковецької був великий репертуар в комедії, водевілі і комічній опері: Пріська «По ревізії» М. Кропивницького, Проня «За двома зайцями» М. Старицького, Уляна «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, Цвіркунка «Чорноморці» М. Старицького, Оксана «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. І згодом багатогранність таланту Заньковецької дозволяла трагічній Лимерівні творчо уживатися з життєрадісною Цвіркункою.

Одесити любили і поціновували гру всіх артистів-корифїв, але особливу любов і шану одеський глядач віддавав М.К. Заньковецькій. Її називали «зіркою української сцени», їй дарували кошики з квітами, присвячували вірші, освідчувались в коханні на вулицях. Актриса мала нечувану популярність серед найрізноманітніших верств населення. Коли в 1898 р. в Одеському міському театрі Петро Чайковський диригував оперою «Пікова дама», Заньковецька вітала композитора і надіслала йому вінок з написом: «Смертна – безсмертному». Чайковський був у захваті від гри Заньковецької у виставі «Безталанна» і урочисто вручив актрисі вінок з написом на стрічках: «Марії Заньковецькій – безсмертній, од смертного».

Одеські шанувальники таланту Заньковецької винайшли оригінальний спосіб віддячувати артистці за її неперевершену гру. Вони писали їй вірші, друкували їх у вигляді листівок і після спектаклю під бурхливі оплески і вітальні крики розкидали по залу. В експозиції Одеського літературного музею, присвяченій історії театру корифеїв, зберігається така листівка, датована січнем 1889 року.

 

«Знаменитой артистке М.К. Заньковецкой в день её бенефиса 31 января 1889 года.

Ты не играешь, ты живёшь

На сцене, роли исполняя;

Талантом типы создаёшь,

У всех восторги вызывая.

Прими ж сердечный наш привет;

Буди в нас искренние чувства

Добра, любви и много лет

Живи для славы и искусства».

 

Це написано людиною, яка, можливо, написала єдиний вірш в своєму житті. Але написала тому, що не могла його не написати. Ці безхитрісні римовані рядки являють собою свідчення щирого захоплення обдаруванням геніальної артистки.

1912 р. Одеса з розмахом відзначила тридцятиріччя творчої діяльності  улюбленої артистки.

Померла Марія Костянтинівна Заньковецька 4 жовтня 1934 року в Києві.

 

Галина Закіпна

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.