«Більше ніхто у світі не відчуває нових речей сильніше, ніж діти. Діти здригаються від цього запаху, як собака від заячого сліду, і відчувають божевілля, яке потім, коли ми стаємо дорослими, називається натхненням ».

І. Бабель

 Іноді знайомство з музейним простором починається задовго до походу в перший клас. І як не дивно, пам’ять про таку подорож надовго залишається з дитиною.

Потрібно відзначити, що діти – одна з найбільш вимогливих, а між тим найцікавіших категорій музейних відвідувачів. Ну, а поки ми позбавлені можливості спілкуватися з нашими гостями, у нас залишаються спогади про подібні зустрічі. Резюмуючи їх, ми підготували кілька порад про те, як організувати екскурсію для маленьких відвідувачів.

     →  Не нав’язуйтесь.

Дозвольте дітям просто бути. Це ви вже звикли до місцевих інтер’єрів, а для дитини, що прийшла сюди вперше, все тут в новинку, все дивно. Величезні зали, які відгукуються на кожен звук, на кожен рух, великі вікна, барельєфи на стінах, старовинні меблі – є предмети самі по собі наповнені внутрішнім змістом.

«Речі мають пам’ять. Це немов слова та записки, які минуле передає майбутньому. Речі владно диктують жести, стиль поведінки і, зрештою, психологічну установку своїм власникам», – говорить Ю.М. Лотман. У наші дні культура побуту значно збідніла, і повноцінні за своїм змістом предмети зустріти непросто. Дайте дітям можливість побути наодинці з такими предметами хоча б в музеї, вони цілком здатні самостійно зрозуміти, відчути їх.

     → Чим простіше, тим краще.

Ваша оповідь повинна бути простою і виразної. Ні, не потрібно штучно її збіднювати. Просто намагайтеся весь час перевіряти себе, наскільки чітко ви самі розумієте, про що говорите. Будьте готові до того, що в будь-який момент ваша розповідь спіткнеться через питання екскурсанта. І вам доведеться на пальцях пояснювати що таке «світовідчуття художника».

     → Музейний експонат. Руками не чіпати?

Велику частину інформації про навколишній світ діти отримують за допомогою дотиків. Вченими доведено, що рівень інтелектуального розвитку знаходиться в прямій залежності від ступеня сформованості рухів пальців рук. Знаючи про цю особливість, педагоги розробляють величезну кількість ігор, спрямованих на розвиток дрібної моторики і сенсорики, а разом з тим, і на розвиток мислення.

Знали про неї і в народі, звідси всім відома ще з дитинства казка про сороку-ворону, потешка про козу-дерезу і багато інших. Часто можна побачити, як, намагаючись оформити складну для неї думку, дитина допомагає собі ручками, немов «виліплюючи» потрібну фразу з повітря. Річ, яку побачили очима, можна і не побачити, але те, що побувало в руках, вже напевно затримає на себе увагу дитини.

Звичайно, ми не можемо дозволити маленьким екскурсантам чіпати ручками предмети з експозиції, основна мета музею все-таки – зберігати ввірені йому експонати. Але в ті дні, коли знаємо заздалегідь про подібні візити, доповнюємо експозицію дореволюційними знімками, старовинними книгами і глиняними черепками з археологічних розкопок з особистих колекцій. Ми пишаємося особливою кімнатою музею, де діти можуть спробувати писати гусячими перами, як це робили представлені в експозиції автори. Нехай діти стикнутися з культурою не тільки фігурально, але і буквально.

     → Діалог повинен бути спільним.

Дозволяйте дітям змінювати вашу екскурсію. Добре продумати основний кістяк і варіативні її елементи. Будьте готові до того, що все піде зовсім не так, як було задумано спочатку – так й складніше, й цікавіше.

У стародавньому Китаї були мудрі іграшки – маленькі непоказні кульки, якщо кинути їх в воду, з’являться незвичайні візерунки: замки, чаклунки, дракони, принцеси. Коли маленька людина приходить в музей, все, чого ми хочемо, – щоб після візиту він забрав з собою таку маленьку кульку. Шарик, який розквітне потім у нього в свідомості химерними незвичайними візерунками.

Та мабуть, найважливіший висновок, до якого ми прийшли, простий: ми скучили. Дуже.

До зустрічі в музеї.

 

Вікторія Водяна