Чимале уявлення про внутрішню роботу театру і постановках спектаклів дають теоретики театру в своїх працях. Однак, і епістолярна спадщина драматургів, акторів і режисерів становить невід’ємну частину історії театрального мистецтва. Одним з таких прикладів творчої взаємодії було листування Олександра Митрофановича Федорова і Володимира Івановича Немировича-Данченка. Вона відбувалася на початку XX століття. За 8 років, 1900 по 1908 рік, нам відомі три листи, які Немирович-Данченко відправив Федорову. Завдяки цим листам ми можемо зрозуміти метод роботи одного з найбільш відомих російських режисерів.

Немирович-Данченко брав на себе, крім режисерських, адміністративні обов’язки. Саме він вирішував яким буде репертуар Художнього театру. Володимир Іванович був досить суворий у виборі п’єс, до авторів п’єс та до самих акторам. Режисер пояснював Федорову, що у сезон ставиться близько п’яти-шести п’єс. І таку кількість він пояснював тим, що якими б талановитими не були його актори, всім їм потрібен час щоб перевтілитися в роль. «На каждую постановку мы затрачиваем более месяца времени, не менее тридцати репетиций, причем полных репетиций, т. е. всей пьесы, — не более трех-четырех, не считая четырех генеральных. Остальные репетиции — по актам. Часто даже несколько часов уходят на пол-акта». А режисер, в свою чергу, повинен: «…уловить и передать во внешних изображениях тончайшие замыслы автора».

Одним з головних вимог до автора, тобіж до Федорова, у Немировича-Данченка була задача «новизни» і художньої простоти п’єси. І в той же час, «сценічність» його мало цікавила. Саме за сценічну штучність Данченко сварив Федорова. При цьому робив акцент в листі на таланті драматурга.

Серед сучасників Олександр Митрофанович не був популярним як драматург. Цей факт анітрохи не применшує його таланту драматурга. Результатом плідної письменницької діяльності Федорова стала успішна постановка однієї з його п’єс. У 1901 році в Олександрійському театрі, одному з найстаріших театрів Росії, була поставлена п’єса «Бурелом». Прем’єра цієї п’єси увінчалася успіхом, як і подальші її покази.

Таким чином, листування двох талановитих авторів дало їм можливість систематизувати свої погляди і реагувати на критику вдосконаленням своєї праці.

Катерина Свірська