У фонди музею надійшли унікальні експонати з архіву родини одесита-фронтовика Іванченко Георгія Артемовича (16.02.1925-15.08.2016).

Це декілька номерів рукописної курсантської газети «Бойовий листок», яку Георгій Іванченко і його однокурсник Фурман редагували і оформляли протягом 1944 року. Газета формату польової сумки, щоб зручно було носити з собою під час навчань. На жаль, нам нічого не відомо про долю курсанта Фурмана. Зі шпальт газети, розфарбованої кольоровими олівцями, ми дізнаємося про насичене життя артилерійського училища, що знаходиться в тилу, про прагнення хлопців скоріше відправитися на фронт. Хлопчикам по дев’ятнадцять. Вони освоюють науку війни: все, що необхідно знати молодому офіцеру-мінометнику.

Попереду у Георгія фронт, бойові нагороди: Орден Червоної Зірки, медалі «За взяття Берліна», «За взяття Праги» і багато інших. Атестат зрілості отримав після війни в Одесі, в школі для робітничої молоді. Продовжуючи трудову діяльність робочим, потім майстром, вступив в одеський Політехнічний інститут і закінчив його в 1964-му році. Працював інженером, технічним інспектором праці Обкому профспілки працівників машинобудування і приладобудування. Користувався авторитетом. Підтримував багаторічну дружбу з фронтовими товаришами. Писав вірші. Жив і помер в Одесі у віці 91 року. Все життя зберігав курсантський «Бойовий листок».

Ось рядки з «Бойового листка №18» від 9-го квітня 1944 року:

«…Звільнена майже вся Україна, наші герої в дощ, сльоту, бездоріжжя стрімко просуваються вперед, форсували 4 найбільших водних перешкоди: Дніпро, Буг, Дністер і Прут, звільнили такі великі міста, як Вінниця, Херсон, Миколаїв, Кам’янець-Подільський, Бєльці, Чернівці. Наша Червона Армія вийшла на державний кордон СРСР і за наказом командування продовжує свій тріумфальний хід Армії-визволительки на території Румунії. Війська 3 Українського фронту нестримно йдуть до Одеси – символу нашої гордості і любові.

Радіє Батьківщина! … салютуємо і ми, курсанти КМУ…».

 

У наступному номері «Бойового листка №19» від 14-го квітня 1944 року курсант Фурман пише вірш на звільнення Одеси:

 

ОДЕССА НАША!

 

Слава нашей Армии Красной!

Слава доблестным морякам!

Слава технике нашей прекрасной

И её создающим рукам!

День Триумфа Советской страны,

День сегодня огромного веса –

Испытав все кошмары войны,

Вновь советскою стала Одесса!

Одессит ты или москвич,

Ленинградец или с Алтая,

Сердце радость несет по крови,

Весть великую отмечая…

Город – символ народной любви,

Город, в тысячах песен воспетый,

Город – гордость Советской страны,

Шлем тебе свой курсантский привет!

Слава Армии нашей Красной!

Слава доблестным морякам!

Слава нашей Одессе прекрасной,

Овладевшим Одессой войскам!

курсант Фурман

 

З «Бойового листка №23» від 4-го травня 1944 роки ми дізнаємося про підписку курсантів на державну грошову позику:

«Сьогодні 4.5.44 р всю країну облетіла звістка про Указ Президії Верховної Ради СРСР про випуск Державної Військової Позики 3-го року війни. З цього приводу наш дивізіон зібрався на мітинг, курсанти, які виступали, одностайно закликали підписатися на позику, щоб допомогти нашій доблесній Червоній Армії швидше розгромити ненависного фашистського звіра. Наш 22 навчальний взвод дружно підписався на позику в сумі 7.950 руб., тобто в середньому на кожного курсанта доводиться по 300 з гаком рублів. Курсанти нашого взводу продемонстрували гарячий патріотизм і любов до батьківщини. Курсант Іванченко, підписавшись на 400 р., Заявив “Червона Армія звільнила мою рідну Одесу. Нехай мої скромні кошти допоможуть їй остаточно очистити нашу землю від фашистського звіра”».

курсант Сєдов

 

Один з номерів курсантської газети завершується віршем:

 

                   Удар по врагу!

Час победы в дверь стучится,

Вот уж близок счастья час.

Но нельзя остановиться –

Посильней ударь сейчас!

Наша армия родная

Смерть несёт фашистским псам,

С каждым днём освобождая

Города, поля, леса.

Чем же мы поможем фронту,

Чем ударим по врагам?

Стопроцентная учёба –

Вот свинцовый ураган.

курсант Фурман

 

Рукописним курсантським «Бойовим листкам» 77 років – вони пожовкли і вигоріли. Але продовжують зберігати дух доленосного для людства часу, передають молоде завзяття та енергію покоління хлопчаків з незнищенною вірою в Перемогу, в кращу, мирне життя…

Лариса Кулиниченко