Шафа Міцкевича

Шафа Міцкевича

Кожен музейний експонат зберігає свою унікальну і часто дивовижну історію, пов’язану з його виникненням, походженням і безпосередньо служінням якій-небудь відомій людині. Не менш цікава історія перетворення будь-якого старого предмета в музейний експонат. Деякі експонати згодом обростають безліччю легенд. Про один з таких експонатів піде мова далі.

Одного разу, стоячи на ганку музею, я почула розповідь екскурсовода, що проходив повз мене. Він важливо повідомляв групі, що в цій будівлі зберігається шафа Адама Міцкевича. Не буду уточнювати, які предмети гардероба на думку того екскурсовода зберігав Міцкевич в шафі, думаю, що кожен сам здогадається. Розповідь екскурсовода гідна окремої публікації в нашому виданні «Музейщики смеются».

Сьогодні ця шафа знаходиться в експозиції музею – і як предмет інтер’єру, створюючи у відвідувачів настрій часу 1820-1830 років, – і як вітрина, що розповідає про перебування польського поета в Одесі. У шафі виставлено цінні прижиттєві видання Адама Міцкевича. А історія цієї шафи записана колишнім працівником музею Сергієм Помазовим зі слів його останньої власниці – Вероніки Юзефовни Шиланської.

В Одесу Вероніка Юзефовна приїхала в 1912 році в якості покоївки. Її виписала з Польщі одна з багатьох польських сімей, які постійно проживають в Одесі. Оскільки сім’я не забезпечувала її пансіоном, притулок вона отримала в приміщенні «Товариства взаємодопомоги св. Зіти». (Зіта – свята Римсько-католицької церкви, шанується покровителькою покоївок і домашньої прислуги). В Одесі Товариство з’явилося в 1911 році за клопотанням В.С. Шеміота і В.Б. Потоцького.

Приміщення, в якому проживала Вероніка Шиланська, складалося з бібліотеки Товариства і спальних кімнат. Знаходилося воно в будинку, що належав нащадку старовинного шляхетського роду одеському громадянину Віктору Степановичу Шеміоту в будинку 21 на вулиці Єлизаветинській. Господар будинку – останній з одеських Шеміотів – за спогадами Шиланської – був «капітаном далекого плавання, людиною високоосвіченою, досконало володів 11 мовами». Крім того, він був багатим одеським домовласником і поміщиком. Йому належало розташований неподалік від Одеси маєток Шеміотовка.

У 1918 році після розпаду «Товариства св. Зіти» приміщення, де жила Вероніка Юзефовна, стало її квартирою. При цьому господар всього будинку В.С. Шеміот жив в скромному одноповерховому флігелі споруди початку XIX століття у дворі того ж будинку на вул. Єлизаветинської, 21. За словами В.Ю. Шиланської його неодноразово запитували, чому він, Шеміот, власник великих статків, тулиться в такий халупі, коли міг би жити в розкішній віллі, він незмінно відповідав: «Хочу прожити століття і померти там, де перебував Адам Міцкевич, бо за сімейними переказами в цьому будиночку часто й подовгу перебував поет-вигнанець під час своєї одеського заслання в 1825».

Адам Міцкевич провів в Одесі близько 9 місяців. У нього була кімната в будівлі Рішельєвського ліцею, крім того, Шеміоти віддали його в розпорядження одну зі своїх кімнат, де він далеко від ліцейських і міських властей міг спокійно творити або зустрічатися з друзями. І цією кімнатою, за свідченням останнього Шеміота, Віктора Степановича, Міцкевич користувався досить часто.

Обстановка кімнати з 1825 до 1918 року дбайливо зберігалася сім’єю Шеміотів як пам’ять про великого національного поета. Вероніка Юзефовна і її чоловік Сильвестр Шиланський були вхожі у флігель Шеміотів, прекрасно знали і останнього господаря, і обстановку його флігеля. У 1918 році старий Шеміот помер. Решта членів його сім’ї спішно виїхали до Польщі. Флігель був зайнятий сторонніми людьми, а майно цього будинку, залишене родичами Шеміотів, звалено на купи у дворі.

Вероніка Юзефовна згадує: «Між іншими речами там були предмети з обстановки „кімнати Міцкевича“, які я вирішила зберегти до кращих часів. У числі їх була шафа і книга 1822 року видання (Statystyka gubernii podolskiej przez Warzyńca Maczyńskiego, т.II Вільно 1822), які я передала в дар у Літературний музей). Частина врятованих мною предметів я передала своїй онучці, що дбайливо зберігає польські традиції та реліквії, які вона відвезла за місцем роботи в Магаданську область. У мене також зберігається ряд книг з бібліотеки Шеміотів. Основна ж частина цієї бібліотеки перейшла у власність Одеської католицької парафії і зберігалася при костелі св. Катерини. Куди подівся фонд Шеміотів після ліквідації цього костелу, не знаю».

 

Катерина Хоменко

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.