З Одесою Павла Тичину пов’язували тісні стосунки.

У 1915 році, ще до першого приїзду поета до нашого міста, одеський журнал «Основа» надрукував вірші П. Тичини «Душа моя, послухай…» та «Десь на дні мого серця…».

У 1920 році Тичина приїздить до Одеси у складі мандрівної капели Кирила Стеценка, у щоденнику він описує свої перші враження:

«Аж там, в кінці вулиці, мiж будинками шматочок живого, синього.

Знаходимо дорогу. Музей. Театр. Ланжеронівська, № 2, зараз. Але спочатку йдемо на море. Чийсь пам’ятник стоїть до моря спиною. Та це ж Пушкін, сам Пушкін. Чого ж його поставили коло гавані, а не справді десь коло моря? Гавань заважає. Вода широка. Сила є. Але це все-таки приручена вода на прив’язі. Он там далеко, за маяком, погляньте, он якє! Дивимось.<…>

Знаходимо Ланжеронівську, 2. Вукоопспілка. <…>

Мармурові сходи справа i зліва, нагоpi з’єднуються в площадку перед залою. Внизу перший поверх кудись сховався.<…>

Hixтo так не зустрічав нас, як в Одесі. Кабінет на море.

Костьол немов у Києві.<…>

Зносимо peчi. Для жінок дві кімнати в caмiм палаці Дому профсоюзу (колишнього князя Гагаріна), для мужчин клуб, для приїжджих – у цьому ж дворі трохи ліжок, а то долі розташовуємось.<…> Через двір йдемо в підвали палацу. От-от смеркне. Море cipe. Обід несильний. Дякуємо й на тому».

Один з сучасників згадував, яким тоді був Павло Тичина: «Високий, худий, пенсне на чорному шнурку, студентський плащ-пелерина, за застібку якого правила лев’яча голова, сорочка прикрашена краваткою, яку на той час більшість чоловіків виключала з свого буденного вжитку».

Символічно, що через п’ятдесят сім років у палаці, де зупинялась капела Стеценка, був влаштований Одеський літературний музей, і відвідувачі будуть підніматися тими самими мармуровими сходами, що й молодий поет.

Матеріали, пов’язані з П.Г. Тичиною, можна побачити у трьох залах музею. Головна експозиція, присвячена поету, розташована у так званій «Залі приїздів». Окремі книжкові видання – у залі літератури 1925-1930-х років та у воєнних залах.

Про цей зал йдеться у путівнику музею: «Експозиція цієї зали оповідає про приїзди до Одеси відомих письменників. Її вітрини нагадують вікна потягу, в яких розміщені фотографії письменників, що побували в різний час у нашому місті та їхні книги».

Саме у цій залі розповідь про приїзд П. Тичини в Одесу у 1928 році. У журналi «Шквал» можна прочитати про те, як відбулася зустріч з поетом у Будинку друку на вулиці Пушкінській.

«Павло Тичина в Одесі.

Ми раніше читали, а тепер слухали самого поета.

„Регоче вітер з України,

Вітер України!“

У „Будинку друку“ відбувся вечір творчості Павла Тичині. В Одесі був поет дорогою до Туреччини, куди поїхав із делегацією українських науковців та літературних працівників для вивчення турецької літератури. Тичина зараз займається дослідженням поезії східних народів. Він перекладає турецьких, єврейських та вірменських поетів. Поїздка до Туреччини надасть Тичині можливість накласти останні штрихи на книгу своїх перекладів.

І Тичина у розмові розповідає, що від дрібних ліричних віршів переходить до драматичної форми: „закінчую драму з українського життя XVIII сторіччя. Вона називатиметься „Сковорода“.

Аудиторія „Будинку друку“ із схвильованою увагою слухає вірші поета. Скромність – відмінна риса Тичини. Він ніби конфузиться, йому ніяково бути центром уваги. І тихий лагідний голос скандує музику віршів. Глибоко музична досконала форма цього найкращого з українських поетів сучасності. І так значно, що з кожним роком все ясніше і точніше стає зміст його поезії. Тичина почав з інтелігентського символізму, але дійшов революційного світогляду».

В експозиції представлені книги «Плуг» (1920), «Сковорода» (1923), «Вітер з України» (1924), «У космічному оркестрі» (1921), «Поезії. Видання друге» (1929), «Стихи» (1927). Також у експозиції програма концерту, що відбувся 25 лютого 1923 р. у Пролетарському будинку мистецтва у Києві. Тичина робив переклади пісень з російської мови.

В експозиції копія портрета молодого Тичини роботи його вчителя Михайла Жука, зроблена з журналу «Музагет».

 

У фондах музею є також прижиттєві видання книг П. Тичини:

– В космічному оркестрі. – Львів, 1923

– Переклад лібрето до опери Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана». Харків, 1937

– Вибрані поезії.– Київ, 1945

– Избранное. – Москва, 1946

– Вибрані твори. – Київ, 1947

– Шевченко і Чернишевський. – Київ, 1954

– Стихотворения. – Москва, 1957.

Окремі публікації віршів Тичини – у альманахах «Зшитки боротьби» (1920), «Рідні колоски» (б.р.), «Літературна читанка для 3 року» (1934).

Також у фондах музею є видання книги «Панахидні співи». – Одеса, 1993 (поеми, що довгий час вважалася втраченою) та ксерокопія рукопису, подарована С.З. Лущиком.

 

Олена Яворська