«Зима сувора, якої не пригадають і старожили тутешні…»

 

Одеські зими примхливі та непередбачувані. Щойно зрадієш першому снігу, як він перетворюється на бруд і сльоту. Непотрібні ковзани валяються на антресолях, а про лижі одесити і зовсім «без поняття». Але старожили розповідають, що часом зими виправдовували свою назву та дивували мешканців теплого півдня. І цьому є безліч свідків, як у далекому минулому, так і в теперішньому – у ностальгічних спогадах сивочолих очевидців. Втім, звернемося до старовинних документів – мемуарів, листування, віршів.

Отже, одеські зими. Як правило, вони були м’якими, типово південними.

«…Одеська природа зрідка вдягається сніговим покривом. Часто в грудні та січні місяцях степ, що оточує наше місто, блищить оазами вологої зелені, а хвилі Евксина у повній волі шумлять навколо кораблів, що приносять північним берегам Чорного моря витвори південної природи», – зазначав журналіст і письменник П.Т. Морозов[i].

Але в мемуарах та листуванні найчастіше зустрічаються описи суворих одеських зим. І цьому можна дати пояснення: такі зими справляли приголомшливе враження на одеситів і приїжджих і тому легко запам’ятовувалися.

«Одеський вісник» повідомляв про зиму 1827/1828 рр.:

«Зима сувора, якої не пригадають і старожили тутешні; вулиці вкриті снігом, вікна посріблені морозом, гавань і весь берег моря, замкнені льодом, нарешті, довготривале становище Одеси в цьому виді…»[ii]

Мемуарист Ф.Ф. Вігель, який був у цей час в Одесі, писав у своїх «Записках»:

«Випав великий сніг 19 листопада, а другого дня, 20-го <…> до молебню і звідти до Палена на сніданок вирушили всі ми в санях, і потім з ними не розлучалися. <…> Майже скрізь було погане влаштування печей, і я починав дуже мерзнути у своїх великих кімнатах готелю Сікара, незважаючи на посилене топлення. <…> Трактирний служка вивів мене з біди. Він запропонував мені перейти в три невеликі кімнати на подвір’ї над самою кухнею, поки вони ще не зайняті; смиренність моя була винагороджена: в них рідко коли бувало менше 17 градусів тепла, і я скоро міг обігрітися. Вид з них на море був не дуже приємний: протягом грудня вся затока вкрилася льодом, там, куди око ледве могло досягати, легка пара показувала, що вода ще не замерзла»[iii].

Поет М.І. Гнедич, який сподівався поправити в теплій Одесі здоров’я, так необхідне йому для завершення багаторічної праці над перекладом гомерівської «Іліади», теж був вкрай незадоволений капризами природи. Він засмучено писав 17 січня 1828 р. з Одеси другу поету І.І. Козлову: «…Так, мій друже! Зірка моя зі мною і привела мене з вогню  та в полум’я. Осінь була жахлива, тепер терпимо зиму, яка була б доречна і Петербургу, але зовсім недоречна Одесі … Я часто встаю при 8 градусах тепла в кімнаті, не дивлячись на те, що топлю печі Кримським дубом, якого сажень тут тепер обходиться від 75 до 90 рублів. Життя нестерпне, немає ні виходу, ні виїзду з дому: восени від бруду по коліна, тепер від снігу до пояса; тут не тільки вулиць, а й дворів не чистять. У мене ворота цілий тиждень були завалені горою снігу; цілий тиждень я іноді не можу пробратися до Шеміотів, де найчастіше і приємніше проводжу час, тим часом як живу від них за сто кроків. З цих причин, також і через хворобу, не був ще у графині Едлінг, хоч і познайомився з нею.

…Якщо ​​одеська весна і літо будуть до мене так само немилосердні, доведеться, мій любий, повернутися на Північ із колишнім, розладнаним здоров’ям» [iv]. .

У подібні, втім, рідкісні зими пересування вулицями було утруднено, О.О. Чижевич у записках «Місто Одеса та одеське товариство (1837–1877)» згадував:

«…Молдаванка (після осіннього бруду – Г.С.) іноді припиняла сполучення з містом цілими тижнями. Воно відновлювалося після сильних морозів, коли бруд замерзав. Візки й екіпажі, що глибоко зав’язли в бруді, захоплені морозом, іноді залишалися на вулицях протягом всієї зими, і тільки весною, при повній відлизі, могли бути вилучені. Пригадую, як одного разу генерал Безак, який квартирував на Дворянській вулиці, бажаючи дати бал, змушений був викликати цілу роту солдатів для засипання вибоїн»[v].

Після морозів слідували відлиги з ожеледицею. Наскільки небезпечними були зимові дороги для одеситів? Ось цілком офіційне (щоправда, з дещицею гумору) свідоцтво про вплив зимового сезону на стан здоров’я одеситів. Професор медицини А. Рафалович із подивом відзначав:

«…Ще важче пояснити рідкість переломів кісток в Одесі, де стільки споруд, <…> стільки візників, що мчать, де так часто взимку після відлиг тротуари покриваються гладким, як скло, льодом. Видно вже така <одеська>  людина, що піде він, покуштувавши часом зайвий ковток хмільного, рахувати носом каміння на бруківці, чи з даху злетить, чи з воза звалиться, чи коні понесуть його, подумаєш: розсиплеться вщент, а він, як не у чому й  не бувало – і не заб’ється»[vi] .

Та й замерзле море часом не зупиняло одеситів. О.О. Чижевич із захопленням згадував про свого ліцейського вчителя латинської мови, великого оригінала п. Кнорре:

«Надзвичайний ходок і ковзаняр, він іноді вранці здійснював прогулянку на Великий Фонтан і назад пішки. Одного разу, коли море далеко замерзло, він на ковзанах збігав в Миколаєв до брата, астронома»[vii] .

Втім, жартувати з морською стихією, навіть якщо вона скута льодом, нерозумно. І це небезпечне почуття передано у вірші поета П. Іскри «Хаджибейська затока взимку»:

«Ослепляет мой взгляд

Белоснежный наряд

И покров золотистый залива…

Под холодной корой,

Как мертвец под парчой,

Глубь морская тиха, молчалива.

Но боюсь тишины я морской глубины

И не верю я моря покою:

Тихо дремлет волна,

Но проснется она

И под этой корой ледяною.

Чуть повеет слегка теплый вздох ветерка

С отдаленного жаркого Юга, –

И очнется волна,

Как царевна от сна,

На призыв нежный старого друга.

Новой жизни порыв

Весь взволнует залив,

И оковы падут ледяные:

Им ли, слабым, сдержать

Волн могучую рать,

Что пошлют на них глуби морские?

Как сорвавшийся зверь,

Море дико теперь,

И покрыто все пеной седою;

Бездна грозно кипит

И ревет, и шипит…

Нет, не верю я моря покою!»[viii]

Але чи варто милуватися замерзлим морем, коли можна піти до друзів та затишно провести час у дружньому салоні біля теплого каміна. І про це вірш О. Воєйкова «Зимовий вечір» (1823 р.), присвячений господині одеського літературного салону В.Д. Казначєєвої:

«…Смотрите, у огня приятельская связь,

Столь милая сердцам, опять возобновилась.

Так! Страсть жить обществом зимой в душе родилась.

Все разместилися: влюбленные вздыхать,

Старик рассказывать, дитя ему внимать;

Местечко и романс старинный здесь находит

И острое словцо весь круг гостей обходит…

<…>

Где слаще и живей веселый спор ведем?

Здесь, повествуя жизнь, мы сызнова живем.

Один о тяжбе речь, другой о битве повесть,

А третий о любви; четвертый, спрятав совесть,

Как я, чтоб наказать друзей за их грехи,

Новорожденные читает им стихи.

Зимою при огне, как бы на сборном месте,

Все Дарования и все Искусства вместе:

И творческая кисть, и карандаш живой,

И лютня стройная с затейливой иглой!..»[ix]

І, насамкінець, можна з упевненістю стверджувати, що жодна випадкова сувора зима не заважала одеситам весело відзначати Різдво, Новий Рік, влаштовувати багатолюдні бали, маскаради, відвідувати дружні салони. Про це також збереглося чимало свідчень – у спогадах В.І. Туманського, П.Т. Морозова, Ф.Ф. Вігеля та ін.

Але це вже сюжет для іншого оповідання.

_______________________________

[i] Морозов П.Т. Свята Різдва Христового та Новий рік в Одесі // Подарунок бідним. Одеса, 1834. С. 101-102.

[ii]   Одеські записки. (Повідомлено) // Одеський вісник. 1828. №11. 8 лютого.

[iii] Записки Пилипа Пилиповича Вігеля. Частина 7 // М: Вид. “Російського Архіву”, 1893. С. 195.

[iv] З паперів І. І. Козлова/Публікація О. Хомутова// Російський архів. 1886. Кн.1. З. 189-190.

[v] Чижевич О.О. Місто Одеса та одеське товариство: Спогади одеського старожила // З минулого Одеси: Збірник статей. Одеса, 1894. С. 13

[vi] Рафалович А. Медико-статистичні розвідки про вплив клімату та місцевості Одеси на здоров’я її мешканців // Календар на 1843 рік, що видається від Рішельєвського ліцею. Одеса: У міській друкарні, 1842. С. 334.

[vii]   Чижевич О.О. Місто Одеса та одеське товариство: Спогади одеського старожила // З минулого Одеси: Збірник статей. Одеса, 1894. С. 3

[viii]   Південна збірка, на користь постраждалих від неврожаю. Одеса, 1892. С. 138.

[ix]   Воєйков О. Зимовий вечір // Новини Літератури. 1823. № 39. С. 202-208.

 

(Більшість фото взяті з відкритих джерел.)

 

  Галина Семикіна