28 жовтня щороку, починаючи з 2009-го, Україна святкує день звільнення країни від фашистських загарбників. Не залишається осторонь і наше місто. Адже чималий внесок в боротьбу з нацизмом у роки Другої світової війни внесли і одесити.
Співробітники Одеського літературного музею в цей день вважають за потрібне віддати данину пам’яті учасникам військових дій. Ми пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку «Не треба мене забувати», присвячену одеситам, які брали участь у визволенні нашого краю.
Був в Одесі в кінці XIX-го - першої чверті XX-го століття такий журналіст – Лоенгрін (Петро Титович Герцо-Виноградський), молодший брат знаменитого свого часу Барона Ікса (Семена Титовича Герцо-Виноградського). Народився він 16 (28) червня 1867 року в місті Бендери в дворянській родині (батько Семена Титовича і Петра Титовича був справником). Був відомий як журналіст, драматург, прозаїк. Почав свою журналістську діяльність в газеті «Одеські новини».
Діяльність першої української професійної трупи, яка увійшла в історію світової культури з високим титулом «Театр корифеїв», тісно пов’язана з Одесою. Пов’язані своєю творчістю з Одесою і імена тих акторів і драматургів, які створили першу українську трупу, і яких згодом з вдячністю і пошаною стали іменувати «Корифеями українського театру». Це – Марко Лукич Кропивницький, Михайло Петрович Старицький, Іван Карпович Карпенко-Карий, Микола Карпович Садовський, Панас Карпович Саксаганський та Марія Костянтинівна Заньковецька.
Стара українська книга в російськомовній Одесі завжди була великою рідкістю. Тому не дивно, що мою увагу на одеському книжковому розвалі відразу привернула дивна книга українською мовою – без титулу і вихідних даних. Книга, схоже, з домашньої бібліотеки – на сторінках немає ані штампів, ані бібліотечних печаток. Назву зазначено в колонтитулах: «Фразеологія ділової мови».
Вулицю Старопортофранківську можна порівняти зі листковим пирогом. Кожен шар так чи інакше розкриває характер вулиці. У свідомості гостей, та й багатьох місцевих жителів вона найчастіше асоціюється з режимом вільної торгівлі «порто-франко». Не дивно, адже назва вулиці говорить сама за себе. При більш уважному погляді і вдумливої прогулянці по Старопортофранківській виявляється, що це вулиця притулків, богаділень, дешевого житла, а також численних навчальних закладів – жіночих і чоловічих гімназій, ремісничих і народних училищ. Однак крім торгового, благодійного і освітнього шарів є ще один – літературний. Пройдемося сьогодні за літературними адресами Старопортофранківської.
У XIX було трохи просторів для вільного обговорення ідей, мистецтва і науки. Серед таких просторів можна назвати – салони. Етимологія слова «салон» походить від французького «salon» – зала, вітальня.
Серед гостинних господинь салонів була відома Євдокія Іванівна Голіцина (1780-1850). У літературному салоні її називали Царицею ночі або Princesse Nocturne. Ворожка напророкувала Євдокії Іванівні смерть в нічний час, після чого княгиня вирішила приймати своїх гостей тільки вночі.
Великий терор 30-х років – тема, яка хвилює суспільство досі. Осторонь від цієї теми не залишається і Одеський літературний музей, адже він зберігає пам’ять про багатьох письменників і поетів, порушених сталінськими репресіями. Пам’ятна доля Ісака Бабеля, таємно розстріляного і на довгі десятиліття викресленого з літератури. Ми пам’ятаємо про Бориса Пильняка, Миколу Вороного, Миколу Куліша, Леся Курбаса, а також про багатьох інших незаслужено постраждалих літераторів. Але страшно забути і про інших людей, чиї роки життя були грубо обірвані на датах 1937 і 1938. Багатьом довелося пройти через заслання і табори, а їх імена були затавровані як імена ворогів народу.
Щорічно 19 жовтня Пушкінський музей відзначає день Ліцею в пам’ять про дружбу, яку все життя так цінував і беріг наш поет. Згадаймо і сьогодні ми про нього в віртуальному форматі.
19 жовтня 1811 року відбулося урочисте відкриття Ліцею, названого за місцем знаходження – Царськосiльським.
Ліцей був задуманий Олександром I як закритий привілейований навчальний заклад для підготовки освічених і відданих батьківщині державних діячів.
«Бійцівський клуб» вплинув на масову культуру і на контркультуру одночасно. Ідеї, які чітко простежуються в творі, анархо-примітивізму, аскетизму, мінімалізму, нігілізму в кінці 90-х були частиною нонконформістської культури.
Новелу «Бійцівський клуб» можна назвати художнім втіленням критики консюмеризма Франкфуртської школи.
У фондах Одеського літературного музею знаходяться рукописи і машинописи віршів Івана Гнатовича Мадробурського (справжнє прізвище Мадробарчук), датовані 1920-1944 рр. (41 од.), серед них машинописні збірники віршів «Во сне и наяву», «Лирика души и сердца»,«У запретной черты», «Озарённый янтарь», «Ясные дали», «В грёзах весеннего очарования», «Восьмистишья» і ін., а також фотографії. Багато матеріалів передала в музей його дочка К.І. Мадробарчук.
