Часто думають, що повсякденна праця музейного співробітника («музейника») – це напівсонне перебирання пожовклих папірців, вивчення нікому не потрібної «давнини глибокої» та пов’язаних із нею предметів. Як вони помиляються!

Я стверджую, що світ музейного співробітника – це світ вічного пошуку, відкриттів, дій, що розсувають повсякденне існування до захоплюючих пригод.

Щоб створити будь-яку музейну експозицію (в даному випадку літературну), потрібно спочатку вивчити безліч монографій та статей, перебрати тисячі сторінок в архівах, поговорити з сотнями дослідників, написати стільки ж листів тощо.

Потім накидати коротку тематичну структуру твого бачення майбутнього музейного шедевра і, нарешті, почати пошуки експонатів.

Це означає шукати архіви, що збереглися у письменників/спадкоємців, літературознавців, колекціонерів, регулярно чергувати в букіністичних магазинах в очікуванні нових надходжень; гордо приносити в музей стару книжку/газетку/ витончений альбомчик з багатьма фотографіями з одеського книжкового розвалу або зі Староконного ринку. І навіть вирушати в експедиції в далекі села, щоб потім з урочистістю демонструвати колегам стареньку прядку, рубль, вишитий рушник, пожовклу біблію та зношений лапоть.

Усі зібрані експонати, нарешті, вивчені, описані, передані «на вічне зберігання» (це формулювання в акті дарування) фонди. Але як подати всі знайдені дорогоцінні експонати, щоб відвідувачі музею ахнули від захвату та несподіванки та перед ним відкрилися нові високо-гуманітарні істини?

Для цього потрібно стати режисером та сценаристом майбутньої експозиції. Спочатку написати тематико-експозиційний план, де перераховані всі знайдені тобою експонати із супровідними яскравими текстами та точними музейними шифрами.

А потім найголовніше – створити сценарій (майже театральний) майбутньої експозиції, щоб художники, як і ти, полюбили епоху, її переломні моменти та навіть нікому не відомого провінційного письменника – як ти полюбив це ти.

Але вже прогриміли фанфари, відбулося урочисте відкриття музею, натовпи екскурсій та відвідувачів проходять по залах і потім залишають захоплені, вдячні записи у Книзі відгуків.

Музейник ще довго купається у променях слави, пише наукові статті про експонати та колекції, влаштовує літературні вечори, відкриває нові виставки, продовжує спілкуватися з колекціонерами та письменниками, збирати нові експонати…

Але стоп! Час невблаганний. Проходячи по залах, через роки часом думаєш: тут чогось не вистачає. Адже без цього письменницького імені або без значної літературної події історія улюбленого міста біднішає. І все починається по новому – тематична структура, тематико-експозиційний план, пошуки експонатів, сценарій експозиції. І так далі. Все це суворо розглядають на науково-методичній раді музею та, якщо пощастить, затверджують.

Таким чином, у музеї з’являються нові експозиційні комплекси, присвячені новим темам (О. Рабіновичу, В. Жаботинському, Б. Пастернаку, письменникам-жертвам сталінських репресій тощо), і навіть оновлені зали.

Нижче будуть фотографії, що розповідають про цей останній етап музейної роботи – постійне оновлення експозиції.

Болгарський зал в Одеському літературному музеї було відкрито разом із основною експозицією у 1984 році. Це один з найкрасивіших та найзмістовніших залів. Його любовно та натхненно створювали зав. сектором зарубіжної літератури – улюблена Анна Полторацька, її співробітники та художники – Анатолій Гайдамака, Аркадій Борін та ін.

Але ось настав час оновити і доповнити дещо застарілу фізично та змістовно експозицію. Спочатку, після демонтажу експозиції, було виконано ремонт зали. Ініціатором реекспозиції став Генеральний консул Болгарії, друг ОЛМ Димитар Тучков.

Розпочалася копітка робота з реставрації та відновлення старої експозиції та створення нових тематичних комплексів («Болгари та Одеський університет», «Еміграція до Болгарії», «Сучасна болгарська література та її зв’язки з Одесою»).

Автори нових експозиційних комплексів – науковці Ганна Божко, Вікторія Водяна, Галина Семикіна. Художню реставрацію та монтаж експозиції здійснювали музейні художники – Юрій Нетрусов та Андрій Посуховський, реставратор Микола Ворошилов. Ремонт залу – заслуга дирекції та провідного наукового співробітника Леоніда Ліптуги. Фотографії відобразили також активну участь у монтажі нової експозиції Тетяни Ліптуги та Леоніда Ліптуги.

Оновлену та доповнену експозицію Болгарської зали було відкрито завдяки друзям та меценатам музею. Неоціненну допомогу надав генеральний консул Болгарії Димитар Тучков, який подарував музею автентичні болгарські старовинні жіночі вбрання. А генеральний директор ПАТ «Одескабель» Дмитро Йоргачов, давній друг музею, допоміг здійснити якісний ремонт зали.

Влітку 2016 року оновлена Болгарська зала була урочисто відкрита.

Не вірте, якщо хтось скаже, що життя музейного співробітника нудне!

 

Галина Семикіна