31 травня народився Костянтин Георгійович  Паустовський (1892-1968), чиє життя і творчість тісно пов’язані з історією нашого міста.
Але сьогодні хочеться згадати не про його зв’язки з Одесою, а про родовід Костянтина Георгійовича. На наш погляд, день народження – це слушна нагода нагадати про коріння Костянтина Паустовського.

То ж звідки пішли коріння роду Костянтина Паустовського?

Дослідження цієї теми почалось відносно нещодавно і продовжуються донині. Дослідник Євген Чернецький в своїй роботі «Паустовські на Київщині» зазначає: «На Київщині відомо два роди Паустовських. Цікаво, що вони печаталися різними гербами, – Незгодою та Холевою, – але з’являються приблизно в один час (1740-ві та 1760-ті роки) у сусідніх селах (Потіївка і Вільшанка) на Білоцерківщині».

В книзі «Далекие годы» Костянтин Паустовський писав: «Коли Запорізьку січ за часів Катерини Другої розігнали, частину козаків поселили на берегах річки Рось, біля Білої церкви».

Стара дідівська садиба знаходилась на острові в селі Городищі.

«Острів, – писав Паустовський, – на якому стояла дідівська хата, був, звісно, найтаємничішим місцем на світі.
За хатою лежали два величезні глибокі ставки. Там завжди було похмуро від старих верб і темної води. За ставками, догори схилом, піднімався гай із непролазною ліщиною.

За гаєм починалися галявини, в зарослях квітів до поясу й такі запашні, що від них у спекотний день починала боліти голова.
За галявинами на пасіці курився слабкий димок біля дідівського куреня. А за дідівським куренем ішли незвідані землі – червоні гранітні скелі, вкриті повзучими кущами і сухою суницею».
Ця садиба була знищена в 1930-ті роки в період колективізації.

Відомо, що  пращури Костянтина Паустовського походять з села Городище Білоцерківського повіту. Останні дослідження доводять, що цю гілку заснував Дмитро Антонович Паустовський (1793-1849).

Одне з таких досліджень на початку 2000-х р.р. провів  Павло Дерев’янко –   учень Белоцерківського державного ліцею. Згідно із сучасними освітніми вимогами, кожний одинадцятикласник повинен написати та захистити учнівську наукову роботу. Назва роботи Павла Дерев’янка – «Білоцерківські сторінки книги К. Паустовського «Повесть о жизни». До історії роду Паустовських». Судячи з тексту і дотаткових матерілів, куди увійшли  генеалогічне древо роду Паустовських, а також зображення  родових гербів Паустовських та гетьмана Сагайдачного — пращура роду Паустовських, Павло Дерев’янко провів серйозне наукове дослідження, працюючи в Центральному державному історичному архіві України. Матеріали цих досліджень були опубліковані у збірнику «Костянтин Паустовський. Матеріали та повідомлення», випуск 3 (М., 2007).

Сьогодні ми публікуємо фрагменти цієї праці Павла Дерев’янка,  які доводять, що, можливо, не завжди варто вірити тому, що написав Паустовський про свою родину в автобіографічній книзі «Повесть о жизни».

БІЛОЦЕРКІВСЬКІ СТОРІНКИ КНИГИ

К. ПАУСТОВСЬКОГО «ПОВЕСТЬ О ЖИЗНИ»

До історії роду Паустовських

 

Автобіографічний твір К.Г. Паустовського «Повесть о жизни», яке публікувалося частинами у середині ХХ століття протягом тривалого часу, викликає інтерес літературознавців, критиків, біографів, оскільки книга є дивовижним сплавом епічного та ліричного, пережитого, реальних фактів та художнього вимислу.

Художня достовірність «Повести о жизни» є настільки переконливою, що не лише читачі, а й більшість дослідників сприймає факти, відтворені автором, як абсолютно реальні, правдивість яких не викликає сумнівів. <…>

Не ставлячи під сумнів високу художню майстерність Паустовського та наукову компетентність дослідників та біографів письменника, ми здійснили спробу «критичного прочитання» перших розділів повісті «Далекие годы», зміст яких безпосередньо пов’язаний з Білоцерківщиною, саме з точки зору історичної достовірності відтворених у ній фактів.

З цією метою було опрацьовано матеріали в ЦДІАК України /Центральний державний історичний архів України — Л.М./. Деякі міркування щодо досліджених документів викладаються у цій статті.

Другий розділ повісті «Далекие годы» К.Г. Паустовський називає «Дедушка мой Максим Григорьевич». У цьому розділі письменник пише про козацьке коріння свого діда, створює поетичний образ Максима Григоровича, який співав козацькі пісні онукам, розповідав їм про свою участь у турецькій війні, звідки привіз красуню-турчанку Фатьму. Ніби, вийшовши заміж, вона прийняла християнство і нове ім’я Гонората.

Паустовський з такою художньою достовірністю дає портрет Максима Григоровича, так емоційно пише про пісні, які той співав, що читач абсолютно вірить у спілкування хлопчика з його легендарним дідом:

«Маленький, сивий, із безбарвними добрими очима, він усе літо жив на пасіці за левадою — відсиджувався там від гнівного характеру моєї бабки-турчанки. <…> Козацькі ж пісні завжди викликали незрозумілий смуток. Вони здавались мені то плачем невільників, закутих у турецькі ланцюги — кайдани, то широким похідним співом під тупіт кінських копит. Чого тільки не співав дід! Найчастіше він співав улюблену нашу пісню «Засвистали козаченьки…».

   Тепер звернемося до знайдених архівних записів… У метричній книзі Димитріївської церкви села Пилипча Васильківського повіту Київської губернії за 1862 рік зафіксовано факт смерті однодворця Паустовського Максима Дмитровича (1821-1862), який помер у віці сорока одного року. Дружина – Гонората Вікентіївна, дочка дворянина Вікентія Вітушинського. Діти: Георгій (1854-1912), Іван (1859-1861), Ілля (?-?), Ганна (1856-?), Марія (1846-?), Феодосія (?-?).

Повернемося до витоків роду… У метричній книзі за 1849 рік зафіксовано смерть Паустовського Дмитра Антоновича, однодворця (1793-1849), який помер у віці п’ятидесяти шести років. Дружина – Анастасія Іванівна (?-1865). Діти – Лаврентій, Максим (1821-1862), Матвій (1817-1863), Василь, Іларіон, Ірина (1824-1852).

Вже за цими двома записами можна зробити такі висновки.

Засновником городищенської гілки роду Паустовських на Київщині став однодворець Дмитро Антонович (1793-1849). Родина мала власний герб. В 1828 році книга опису церкви св. Димитрія села Пилипчі у розділі «Шляхетські села Городище» фіксує у дворі номер 69 родину Дмитра Паустовського. Пізніше, в 1863 році Паустовські декласуються і приписуються до стану «Різночинці села Городище», але залишаються шановними в селі однодворцями. Про це може свідчити шлюб Максима Дмитровича (1822-1962) – діда Костянтина Георгійовича Паустовського – з Гоноратою, дочкою дворянина Вікентія Вітушінського. <…>

По повісті «Далекие годы» нам відомі діти Максима: Георгій (1854-1912) — батько письменника, Ілля (?-?) – «дядько Ілько» – та Феодосія (?-?) – «тітка Дозя». За метричною книгою у Максима було шестеро дітей — про Івана (1859-1861), Марію та Ганну у Костянтина Паустовського нічого не написано.

Костик чув багато історій про свого діда: яким він був, які співав пісні, як ховався від дружини на пасіці. А коли виріс, описав його в повісті таким, яким би хотів його бачити. Помер Максим Дмитрович 1862 року, коли батькові Костянтина було вісім років. Сам Костянтин Георгійович свого діда не бачив, бо народився через тридцять років після його смерті.

Походження по батькові «Григорович» для Максима Дмитровича в «Повести о жизни»  може мати різні версії:

• розбіжність між метричним записом і тим, як звали людину в родині, досить поширене явище в селі того часу;
• можливо, це пов’язано якось з місцевим прізвиськом прадіда;
• можливо в дитячій пам’яті маленького Костика залишилися певні спогади про далеких родичів, яких він переплутав із дідом;
• а може письменник свідомо запровадив це по батькові.

Повної та справжньої правди ми ніколи, напевно, не дізнаємось…

А зараз про «бабку-турчанку»… Ця історія взагалі схожа на давню сімейну легенду, таку собі сімейну міфотворчість. Дід Максим, звісно, міг бути учасником турецьких війн, але яких?..  Перша – за його життя – була в 1828-1829 роках, а інша, остання, – у 1853-1856 рр. . Тобто, коли йому було сім років або тридцять один рік. Але, попри все, однодворець Максим Дмитрович Паустовський дійсно повінчався з Гоноратою, але донькою дворянина Вікентія Вітушінського! Про це є запис у метричній книзі.

Проаналізувавши це все і узагальнивши, можна зробити наступні висновки:

1. У перших розділах «Повести о жизни» слід зазначити український колорит: поетичний опис побуту, місцевих звичаїв, традицій, обрядів, історичного минулого українського народу. У художню тканину повісті органічно увійшли родинні легенди запорізького коріння діда та поетична оповідь про лірника Остапа. Поетичний вигляд України, любов до неї письменник проніс через усе своє творче життя.
2. На підставі архівних матеріалів виявлено суттєві розбіжності між достовірними фактами життя письменника і його близьких та їх відображенням у книзі…
3. Особливості авторського підходу Паустовського до відтворення фактів біографічного характеру в перших розділах «Повести о жизни» обумовлені лірико-романтичним стилем твору, об’єктивно-психологічними мотивами та мистецькими завданнями, які ставив перед собою автор…

У цілому мистецька вигадка домінує над реальним фактом.

4. На основі архівних матеріалів був складений докладний родовід Паустовських.
5. В архівах також були виявлені досі невідомі геральдичні зображення: «CHOLEWA» – городищенських Паустовських та «POBOG» — Петра Сагайдачного.

 

Свою статтю Павло Дерев’янко завершує словами: «Безумовно, проведене дослідження не претендує на абсолютну точність і вичерпність… Велика кількість поки що не відкритих архівних матеріалів ще чекає на своїх дослідників і біографів».

Це так, дослідження тривають, але вже зараз, виходячи з опублікованих документів, можна зробити принаймні один важливий висновок – бабуся Костянтина Паустовського була полькою, а не “турчанкою”. А це означає, що письменник мав українсько-польське коріння, а не українсько-польсько-турецьке, про що пишуть багато довідкових видань.  А звідки взялася «бабка-турчанка»? Оце питання!

 

      ЛІЛІЯ  МЕЛЬНИЧЕНКО