Леонід Миколайович Андрєєв відвідав Одесу 25 лютого 1902 року, під час весільної подорожі з Олександрою Михайлівною Велігорською (внучатою племінницею Тараса Шевченко). Подружжя зупинилися в готелі «Лондонская», про що сповістили поштовою листівкою Івана Буніна, який перебував тоді в місті.

Під час цієї подорожі Андрєєв пише шляхові фельєтони (популярний тоді жанр), в одному з них – «На юге» він описує Одесу:

 

«Одеса – місто хвалько і фат поганого тону». Не дуже приємно, треба сказати.

Письменник зізнається, що з дитинства мріяв побачити білі мармурові сходи, що спускаються «З високого бульвару прямо до моря». «Ці білі мармурові сходи, що купають свої ступені в синіх морських хвилях, так щільно засіла в мою голову, що ніколи не міг я згадати Одеси, побачити одеської газети і поговорити з заїжджим одеситом, щоб не згадати про неї». Реальність Андрєєва розчарувала:

 

«Це були погани вузенькі сходи з якогось сіро-брудного каменю. Сходинки її були оббиті, і де-не-де стояли калюжі».

Шокований Андрєєв починає допитувати випадкового перехожого:

«– І ви впевнені, що це мармур?

– Ні, я не скажу, щоб я був упевнений. Це зовсім не мармур. Але це краще мармуру.

– І сходи, що прямо до моря, – похмуро допитував я.

– Ну, так, прямо до моря, а то куди ж, – почав сердитися одесит. – Не на небо ж вам потрібні сходи». (*Добре відповів, давайте погодимося, добре)

 

Далі Андрєєв описує віру одеситів в те, що в їхньому місті все «найкраще у світі»:

«– Ви бачили наш театр? – питали мене.

– Ні.

– Це перший театр в світі. А біржу бачили?

– Ні.

– Ну, як це! Перша біржа в світі».

 

Леонід Миколайович ніяк не міг змиритися з цими фактами і продовжував опитувати одесита про культурне життя міста:

«– Але скажіть, будь ласка, у вас є картинні галереї? – впорався я.

– А на що вам картинні галереї? Дивіться на море, ось вам і картинні галереї».

Оцініть, це ж прекрасно:

«– Ну, а музеї у вас є?

– А навіщо вам музеї? Музеї сушать мозок».

Після зустрічі Андрєєва з Одесою за Одесу не соромно, нам смішно, хоч наші сходи і не мармурові, і може навіть не найкращі в світі, але це не точно.

 

Влад Шостак