У цьому році 21 серпня виповнилося 150 років від дня народження видатного письменника періоду Срібної доби російської літератури Леоніда Андрєєва. Творчі пошуки Андрєєва Леоніда Миколайовича (1871-1919) були складні і багато в чому визначилися протиріччями духовного життя Росії початку XX століття.

Л. Андрєєву довелося жити і писати свої твори в одну епоху з поетами «срібного століття». Та голос письменника не загубився в цьому блискучому сузір’ї імен. Видатні сучасники визнавали, що Л. Андрєєв виробив і пропонував свої відповіді на вічні питання про мету і сенс життя, про фатальну таємницю смерті. О. Блок писав, що Л. Андрєєв ставив ці «кляті» питання «від самої глибини своєї, невідступно і несвідомо». Він, як і поети-сучасники, запитував старе суспільство від імені молодої Росії початку XX століття.

У ОЛМ експонуються найцінніші оригінальні матеріали: справжні фотографії письменника різних років, одна з яких з дарчим написом Л. Андрєєва одеському літератору С. Юшкевичу, і колекція його книг. Це і ранні оповідання, створені під впливом його участі в горьковском «Знании», і твори 1905-1907 рр.: «Так было», «Сашка Жиганов», п’єси: «Царь-голод», «Реквием» і останній твір – роман «Дневник Сатаны».

В одній з вітрин знаходиться твір, що виходить на одеську лінію розповіді, «Рассказ о семи повешенных», що вийшов в альманасі «Шиповник» в 1908 р. В основу оповідання покладено факт страти терористів, хто вчинив замах на життя князя Миколи і міністра юстиції І. Щегловитова. Прототипом одного з головних героїв оповідання Вернера була людина, добре відома письменникові – Всеволод Володимирович Лебединцев. Народився і виріс Лебединцев в Одесі, в сім’ї члена одеської судової палати, закінчив Новоросійський університет. Образ Вернера в «Рассказе о семи повешенных» створений, можна сказати, з натури і підтверджує документальність, а в більшій мірі і достовірність прози Леоніда Андрєєва.

У лютому 1902 р. здійснюючи весільну подорож, Андрєєв з дружиною Олександрою Михайлівною на 3 дні заїхав до Одеси і зупинився в готелі «Лондон», що на Миколаївському бульварі. У ОЛМ експонується оригінальна фотографія Олександри Михайлівни Велігорської і нарис «На юге», написаний за одеськими враженнями письменника.

Короткочасним було перебування Л. Андрєєва в Одесі – лише невеликий епізод в його біографії. Однак від нього потягнулися нитки, які на багато років зв’язали його з одеською пресою і одеськими видавництвами.

У 1903 р. в Одесі був випущений збірник творів Л. Андрєєва та І. Буніна «Восходящие звёзды» з портретами письменників на обкладинці. Нові зірки – Л. Андрєєв і І. Бунін – висхідні таланти з надіями молодості і вірою у себе…

Через роки Л. Андрєєв, один з найтрагічніших художників початку століття, висловить надію на «нову, величну будівлю» будинку Росії, де «народ зуміє своє прагнення до свободи укласти в більш розумні форми…».

Час розпорядився інакше: «небачені заколоти» розривали Росію. Поколінню початку століття судилося пройти через біль, кров і болісну необхідність вибору шляху. Назавжди покидаючи Батьківщину, Іван Олексійович Бунін вписав в одеську главу щоденника «Окаянные дни» гіркі слова: «Наші діти, внуки не в змозі навіть уявити собі ту Росію, в якій ми колись жили – всю цю міць, складність, багатство, щастя…» (22 квітня 1919 р.).

Ганна Божко